Лікування зубів під наркозом – чому це небезпечно
(health.telegraf.com.ua)

Дві дитячі смерті після лікування зубів під наркозом за останні три місяці, що мали місце у Тернополі та Львові, сколихнули суспільство. Українці не лише співчувають родинам і звинувачують у недбальстві лікарів, а й ставлять питання, а чи варте нібито безпроблемне відвідування стоматолога ризикам, які супроводжують методи загального знеболювання.

Про це “Телеграф” поспілкувався з досвідченим стоматологом Ганною Криловою — співвласницею і головним лікарем клініки “МамаДентист”.

Палиця з двома кінцями

— На вихідних стало відомо про смерть 5-річного хлопчика зі Львова, який у грудні впав у кому після лікування зубів під наркозом. В коментарях в соцмережах люди висловлюють думку, що, можливо, взагалі не варто чіпати молочні зуби, які самі випадають, коли прийде час. Наскільки вони в цьому мають рацію?

— Хлопчик впав в кому не тому, що йому виривали чи лікували зуби, а тому, що це робили під наркозом. Таким самим, який роблять при будь-якій операції й коли дитина перебуває в так званому медикаментозному сні. Але насправді це не сон, а стан пригніченої центральної нервової системи. Тобто як тільки ми закінчуємо вводити препарат, який було обрано для загальної анестезії, дитина прокидається.

Питання треба ставити по-іншому. А саме: чи доречно робити наркоз в будь-яких випадках лікування зубів в дошкільному віці? Тут річ, з одного боку, у комерції. Вартість години лікування уві сні в приватних клініках варіюється від 3800 грн до 9800 грн. Помножимо це на 3-5 годин, які потрібні для лікування і отримаємо суттєву суму.

Крім того, лікарю зручніше працювати з дитиною, яка лежить нерухомо, яку не треба вмовляти, як і спілкуватися зі знервованими батьками, що перебувають поруч.

Але всі, хто закінчував медичні університети знають, що наркоз — це паличка з двома кінцями. І ніби дитина не травмується психологічно, але можуть бути інші, більш серйозні наслідки. Альтернативою є застосування місцевого знеболення, з яким можна полікувати зуби — видалити нерви, запломбувати канали чи провести будь-яку іншу маніпуляцію. Дитині при цьому не боляче, і навіть якщо вона кричить, то від небажання лікуватися, або від того, що дитина маленька і не розуміє, що з нею відбувається.

— Що під час лікування в наркозі може піти не так?

— Не завжди при лікуванні зубів в наркозі роблять інтубацію дихальних шляхів, забезпечуючи примусове дихання. Також препарати, які застосовуються при наркозі, мають побічну дію, зокрема, можуть спричинити зупинку дихання.

— Як аргумент “за” наркоз батьки називають те, що дитина надто боїться стоматологів і з нею не виходить домовитись. В цьому разі доречний такий метод?

— Коли ми кажемо “домовлятися з дитиною”, то перекладаємо відповідальність за її здоров’я на неї саму. А якщо, наприклад, йдеться про абсцес — гнійне запалення, яке може спричинити сепсис і смерть, ми ведемо її до хірурга, який робить все, що потрібно.

Так само і з зубами, не обов’язково при першій відмові одразу вкладати дитину в наркоз. Можна за перший візит видалити один найболючіший зуб. На все це йде десь 5 хвилин з урахуванням місцевої анестезії. Тобто дитина сідає в крісло, мастимо їй ясна знеболювальним гелем, робимо ін’єкцію анестетика, після цього поки ліки подіють, можна дитину і на руки взяти, якщо дуже хочеться, або на мультик її відволікти. А далі саме видалення.

І тут важливо і батькам бути налаштованими і підтримувати відповідний настрій дитини, пояснювати спокійним тоном, що лікування необхідне.

Пломбування зубів, якщо лікар досвідчений, також робиться досить швидко. Але підемо від зворотного, не всі стоматологи, на жаль, вміють працювати так. До мене іноді приходять пацієнти й кажуть, що в іншому місці їм пропонували тригодинне лікування під наркозом. Хоча фактично для вирішення тих проблем, що є у дитини з зубами, достатньо набагато менше часу.

— Підсумовуючи, якщо на одному важелі терезів — притримка дитини під час лікування і її можливі сльози, а на другому — негативний вплив від наркозу, то краще все-таки обрати перше?

Так. Я постійно про це кажу. З цим погоджуються батьки, які хоч раз полікували дитину під наркозом, бо бачили, як дитина відходить, помічають якісь “відкати” у розвитку. Та й дорослі люди після наркозу зазначають погіршення пам’яті, уваги, адже завжди є вплив токсичних препаратів на мозок. Така ж історія з епідуральною анестезією чи кесаревим розтином, які активно нав’язують породіллям.

У мене 20-річний досвід лікування дітей, і здебільшого у віці до трьох років. Такі діти завжди не хочуть лікуватися і не дають себе лікувати. І коли мені батьки кажуть: “Давайте спробуємо лікуватися”, — відповідаю: “Ні, ми не будемо пробувати, ми будемо лікуватися, якщо ви цього хочете”.

Я все це проговорюю з батьками й вони готуються вдома, спокійно звертаються до дитини вже в клініці. Так само спокійна я, бо це моя робота, і мої пацієнти це відчувають. Так, вони можуть покричати, але вони розуміють, що їм нічого не загрожує, їм не боляче. Це головне! Адже застосовується місцева анестезія.

Стати партнером з дитиною

— В профілактичних цілях, з якого віку дитину потрібно водити до стоматолога?

— Сказати, що приходьте з року чи півтора неправильно, бо в мене, наприклад, є пацієнти, яким я лікувала зуби вже у вісім місяців. Адже є групи ризику, яким відвідувати лікаря варто починати раніше від однолітків. Наприклад, коли у старших дітей в родині рано почали псуватися зуби, тоді молодших дітей потрібно показати, коли з’являються передні верхні зуби. Це як раз вік — 8-10 місяців. Якщо це перша дитина й у батьків в принципі були здорові зуби, можна прийти, коли з’явиться перший жувальний зуб, тобто після року. Загалом в першу чергу батькам потрібно орієнтуватися на вигляд зубів. Якщо вони стали неоднорідні, як папір або як крейда білі, мають плямки, або на них дуже багато нальоту, що є свідченням появи карієсу, то треба планувати візит.

— А що найбільше шкідливо для зубів — цукерки?

Солодкі напої. Цукерки лише налипають на жувальні поверхні, а напої потрапляють на всі поверхні зуби і псують їх. І це і йогурти, і какао, які мами люблять купувати дітям на постійній основі, і навіть домашні узвари й компоти. А ще дуже популярна зараз пастила, що є концентрованою фруктовою кислотою та цукром, яка ще й липне до зубів, — це просто допомога в стоматологічному бізнесі.

І так само грудне молоко. Коли у певному віці мама дуже багато прикладає дитину, воно теж спрацьовує негативно. Бо навіть у краплі молока на язику розмножуються колонії бактерій, а коли він притискається до зубів — то це ідеальні умови для псування зубів. Адже тепло, волого, залишки їжі і це солодке пиття. І потім можна побачити таку картину, що всі зуби цілі в дитини, а верхні геть зіпсовані.

— На що варто звертати увагу при виборі лікаря/клініки, що має насторожити?

— Часто на клінічні випадки, фото яких я викладаю у себе на сторінці в Instagram, мені пишуть: “Куди дивились батьки? Невже не було видно, що зуби псуються?!” А історія завжди одна й та сама. Батьки кажуть, що звертались до лікарів, навіть пломби ставили, а ті випадали. Тож не завжди можна знайти професіонала, який буде знати, що робити.

Таким “червоним прапорцем” є те, коли в лікарні кажуть, що дітей до 3-3,5 років лікують ТІЛЬКИ в наркозі. Тобто там або не хочуть брати на себе відповідальність, або не вміють робити по-іншому, бо треба мати певний досвід і навички, як зафіксувати дитину, щоб вона не травмувалась, як швидко провести всі необхідні маніпуляції.

Треба шукати тих фахівців, які пропонують альтернативу, дивитися їхні сторінки в соцмережах, розмовляти з ними. Бо дуже ще важливо, чи вміє лікар спілкуватися з дітьми і має відповідну психологічну підготовку. Я, наприклад, за другою освітою — психолог, тому чудово розумію як дітей, так і батьків, знаю на що очікувати і дію на випередження.

Наприклад, за статистикою, дітям найбільше не подобається, коли ставлять у рот валики, при цьому язик знерухомлюється і дитина думає, що їй нема чим дихати. Вона може почати панікувати, її треба вміти заспокоїти, не дати розхвилюватися і закінчити встановлення пломби. І якщо малюків до трьох років лікуємо тільки з батьками, то старших, принаймні від п’яти років, намагаємось приймати без них.

Бо є така психологічна модель — драматичний трикутник: жертва-переслідувач-рятівник. Так от у нашому випадку дитина у кріслі стоматолога — це жертва, лікар — це завжди погана людина, яка щось від дитини хоче, а батьки її від неї рятують. І коли ми усуваємо один з “кутів” — батьків, ми стаємо з дитиною партнерами, я можу вже дитину вмовити, вона мені може почати допомагати, погоджуватися виконувати мої прохання — і це зовсім інша історія. І я батьків попереджаю, що в якийсь момент дитина може закричати, але не треба забігати в кабінет, бо я можу впоратися з ситуацією.

А ще у дітей є психологічна особливість — категоричне мислення. Тобто все дуже погано або дуже добре. І на візиті у стоматолога вона може покричати. А потім вийти з кабінету зі словами: “Тьотя, я тебе люблю, все було клас”. Ми питаємо: “А чого ти тоді кричала?” — “Ну мені було незручно”. Тобто дитина на будь-який дискомфорт може реагувати ну ду-у-уже негативно. Цю особливість треба розуміти і батькам, і лікарям, і не вкладати через кожне “ай”, “ой” чи навіть крик, який може тривати 10 секунд, в наркоз. І лікарів треба цього вчити.

— Чи допоможуть дитині звикнути до стоматолога такі візити-знайомства, коли нічого не роблять?

— Якщо при відвідуванні кабінету нема ніякого лікування, це не працює. Адаптація можлива тільки шляхом виконання якихось маніпуляцій. Сьогодні, наприклад, виконують чистку, завтра — ставлять маленьку пломбу, післязавтра виконують більш складне лікування з місцевою анестезією. Тобто щоб привчити, потрібно щось робити, а не просто кататися і гратися на кріслі.

З власного досвіду: діти, які почали ходити до мене у віці один-два роки і роблять це періодично, виховані в розумінні, що таке стоматологія. Вони вже знають, що є лікар, який лікує їм зуби, що це не боляче і не довго. Потім, коли їм п’ять-шість років, у них нема страху, вони не питають, а що ви будете робити, а що це за інструмент, бо змалечку знають, що то таке.

Важливо:
будь-яка інформація медичної тематики, розміщена на сайті Телеграф, носить інформаційний характер і не являється рекомендацією.


Застосування будь-яких медичних препаратів повинно бути узгоджене з лікарем.