(Рубрика «Точка зору»)
Іван Верстюк
Гібридна війна – дешевша. Саме такою логікою скористався російський президент Володимир Путін, запрошуючи назад до роботи в Кремлі Владислава Суркова, свого колишнього радника з «українського питання».
Гібридна війна – дешевша
Маючи дефіцит лояльних людей, ідей та грошей, Путін реінкарнує Суркова саме в той період російсько-української війни, який є для Кремля найважчим.
У лютому російська армія втратила найбільше солдатів з початку вторгнення. Франція заговорила про можливість відправити до України військовий контингент. Тисячі людей у Москві прийшли попрощатися із опозиціонером Олексієм Навальним. Та й роботи в час необхідності оформити Путіну новий президентський термін в кремлівських політтехнологів забагато.
«Майдан-3» і Сурков
І ось у цей момент Путін згадав про свого колишнього політичного консультанта. Прізвище Суркова з’явилося у доповіді від Головного управління розвідки Міноборони в контексті реалізацією Росією так званого плану «Майдан-3» з метою дестабілізації внутрішньої української політичної ситуації.
Подібні проєкти – це стихія Суркова, який вважає, що вони можуть дати подекуди більший результат, ніж бойові дії.
Ідеолог гібридних політичних технологій, Сурков втратив свою роботу в Кремлі в лютому 2020-го, після особистої зустрічі Путіна з українським президентом Володимиром Зеленським в межах Нормандського формату в грудні 2019-го. Тоді Кремль розраховував на покращення своїх позицій в Україні, де щойно змінилася влада.
Україні треба було підписувати черговий договір із «Газпромом», почала ширитися думка, що на відміну від Петра Порошенка, Зеленський таки можливо зможе про щось із Путіним домовитися в контексті майбутньої долі окупованих територій.
Але ніякої широкої україно-російської політичної домовленості не відбулося.
Путін тоді звільнив Суркова, котрий обіцяв очільнику Кремля, що можна відродити СРСР самими лише гібридними методами і точковими військовими операціями – для цього в нього є купа ідей. Та ці методи не спрацювали, і Путіну довелося організовувати широкомасштабне вторгнення до України.
Тепер Путіну доводиться повертати Суркова в політику.
Чому Путін не може без Суркова?
Під час звернення до Федеральних зборів, котре відбулося в Москві 29 лютого, кремлівський диктатор взяв на себе додаткових зобов’язань на $110 млрд – це поза тим, що в нього вже сформовані самі лише військові зобов’язання на цей рік в обсязі $120 млрд.
В таких умовах він має економити – а Сурков пропонує відносно дешеві методи: інформаційні операції, психологічний тиск, політичні комбінації та маніпуляції.
У зверненні Путіна за 29 лютого вже помітний стиль Суркова
Вже в цьому зверненні Путіна за 29 лютого був помітний стиль Суркова, який повернувся до роботи в Кремлі з папкою своїх старих, перевірених ідей. Насамперед – це ідея «глибинної держави». Промова Путіна своїм детальним, прописаним до дрібниць політичним та економічним плануванням демонструвала, що Кремль не потребує існування приватного сектору в Росії як такого. Про все подбає держава – та сама «глибинна держава», котрій Сурков наразі хоче надати нового масштабу.
Почерк Суркова помітний і в інших подіях, що свідчать про пожвавлення старих гібридних методів Кремля.
28 лютого в непідконтрольному владі Молдови Придністров’ї відбулося засідання загальних зборів цього невизнаного утворення, де «депутати» зробили звернення до Російської Федерації з проханням про допомогу, бо нібито Молдова блокує економіку регіону, котрий традиційно має сильні проросійські настрої.
З одного боку, нова «придністровська криза» може заблокувати рух Молдови до Євросоюзу, а з іншого – Путін готовий продати своє невтручання в справи Молдови (а ще, наприклад, Грузії) за невтручання Заходу в справи України.
20 лютого, у місті Каракас, столиці Венесуели, відбулося відкриття пам’ятника російському поетові Олександру Пушкіну. Це і символічна відповідь Києву, де нещодавно демонтували аналогічний пам’ятник. Це і водночас нагадування Латинській Америці про незмінну роль Росії в геополітичному балансі цього континенту, де аргентинський президент Хав’єр Мілей пропонує створити консенсус латино-американської підтримки для України.
Водночас, Кремль нарощує глобальний вплив своєї пропагандистської машини. Газета Financial Times зафіксувала пожвавлення російської пропаганди в Італії, а арабський сервіс пропагандистського телеканалу RT почав залучати до роботи нових людей, які би переконували свою аудиторію в потребу обрати російську сторону у війні проти України та Заходу.
Це – стиль роботи Суркова. Сурков подобається Путіну тим, що він – дуже лояльний до вимог господаря Кремля, щиро відданий ідеї відродження СРСР, радикальніший за більшість членів федерального уряду та креативніший за більшість представників російського силового блоку. Але в Путіна завжди виникали питання до ефективності пропонованих Сурковим рішень.
Маючи дефіцит ідей для стратегічного планування, Путін все ж дає Суркову ще один шанс попрацювати на фланзі гібридних технологій Кремля.
Що ж Сурков робитиме далі?
Насамперед Владислав Сурков намагатиметься зміцнити всі міжнародні альянси, де Росія має можливість відстоювати свої імперські інтереси та просувати власне бачення подій.
альянси, ринки, технології
Це і BRICS, і Шанхайська організація співпраці, і Азійський банк інфраструктурних інвестицій, і формування стратегічних партнерств з Венесуелою, Іраном, Північною Кореєю, Китаєм та іншими країнами, що не практикують демократію та бажають конкурувати із Заходом.
Росія була би зацікавлена, наприклад, в можливості здійснювати міжнародні позики в юанях, не маючи змоги робити це в доларах чи євро.
Росії також цікаві альтернативні технологічні рішення – окрема система веб-пошуку, окрема операційна система для комп’ютерів та смартфонів, окрема система відео-хостингу, окрема версія ключових продуктів штучного інтелекту (на кшталт ChatGPT) з метою повної ізоляції від західних аналогів.
Мова може йти і про побудову окремого ринку озброєнь, на базі якого виникла б система ланцюгів постачань для військових потреб як Росії, так і інших країн-учасниць цієї потенційної домовленості.
Під цю систему може бути розроблена система розрахунків та інструменти торгового фінансування – можливо, навіть із залученням капіталу через одну з бірж у Китаї, з взаємною інтеграцією ринків праці Росії, Китаю та Північної Кореї.
інформаційний вплив
З українського напрямку Сурков воліє організувати дієву систему інформаційного впливу, що вже навчена на власних помилках у минулому.
Ідею організації цієї системи він може позичити з побаченого під час президентської кампанії в США – йдеться про використання мережі мікроінфлюенсерів для просування меседжів та наративів.
Якщо раніше російська пропаганда намагалася переважно використовувати блогерів та журналістів з великим, популярними сторінками у соцмережах, то тепер може скористатися меншими сторінками – з кількістю підписників на рівні від 1 тисячі до 10 тисяч.
Це може бути водночас і дешевше, і ефективніше для досягнення поставлених цілей, і безпечніше для самих блогерів, які привертають набагато більше уваги від спецслужб, коли в них сотні тисяч підписників.
Можливі й інші інформаційні ходи від Суркова. Він бачить, що в Україні досі мають велику популярність деякі російські блогери, журналісти, канали соціальної комунікації. Це люди, що так чи інакше позиціонують себе «російськими лібералами». В цю по-своєму дивну палітру Сурков може протиснути власних блогерів або зробити своїм рупором когось із тих, хто вже добре знайомий українській аудиторії.
Чого саме хоче добитися Сурков інформаційними методами?
деморалізація ЗСУ і громадян України
Перша світова війна, з якою часом порівнюють нашу війну проти російської навали, знала такий дуже специфічний етап, як «братання на фронтах». Втомлені війною та розчаровані в політиці солдати припиняли стріляти, натомість починали розмовляти з супротивником прямо на полі бою, тиснучи одне одному руки й співчуваючи одне одному.
Подібних настроїв Сурков волів би досягти і в Україні, намагаючись деморалізувати українське військо аргументами про те, що про них не дбає ні президент, ні уряд, ні суспільство, в той час як вони ведуть безнадійну війну і втрачають життя та здоров’я на фронтах, а це ніхто в Україні нібито навіть не цінує.
Крім деморалізації української армії, окрема лінія нової інформаційної політики Кремля може бути спрямована на цивільне населення, аби деморалізувати і його теж, підштовхуючи до вигідних для Росії компромісів.
Сюжетів на цю тему – купа: «бунт голодних пенсіонерів», «протест пацифістської молоді», «невдоволення переселенців з окупованих територій», тощо.
змістити фокус із воєнних злочинів на історію
Ще за своєї попередньої каденції в Кремлі Сурков виступав зі статтями у пресі, розмірковуючи про філософію історії.
Він переконаний, що Росія досі здатна вигравати історичні дискусії в публічній площині, а тому спробує завести моду на «альтернативне прочитання української історії», щоб зруйнувати ключові українські національно-історичні наративи, а ще зменшити попит у медіа на обговорення воєнних злочинів російської армії, замінивши це розмовами про історію.
Навряд чи Сурков робитиме це, просуваючи праворадикальних російських письменників або істориків.
Він діятиме м’якіше – закличе перечитати «В окопах Сталінграду» киянина Віктора Некрасова, апелюючи до спільності українців та росіян у Другій світовій війні. Він закличе перечитати Миколу Бердяєва, київського філософа, що чимало написав про «російську ідею». Сурков вважає, що Росіє має більше інституційної потужності для такої дискусії – більшу кількість авторів, досвід великих видавничих проєктів, зокрема й в Україні.
І якщо Київ, Львів чи Харків мають сформований імунітет проти токсичних проросійських наративів, а ще – можливість власноруч обирати інформацію для споживання на конкурентному ринку медіа та книговидавництва, то мешканці та мешканки, молодь з окупованих територій будуть піддані подальшим хвилям тотальної пропаганди, не маючи реального доступу до української альтернативи.
«Давайте почнемо наші відносини спочатку, згадавши все те добре, що було між українцями та росіянами, й забувши все погане» – ось так міг би виглядати основний меседж Суркова, котрий він вважає достатньо спокусливим.
Або ще один: «Ви ж, українці та українки, мирний народ хліборобів – навіщо ви воюєте?».
Старі методи все ще дієві?
Путін хоче дати всьому цьому ще один шанс. Додавши до збройної агресії ще й низку спецпроєктів Суркова, кремлівський диктатор планує покращити міжнародні позиції Росії та знищити подальше бажання воювати серед українців та українок.
У 2014-2015 роках Сурков зі своїми методами забезпечив Путіну результат – Донбас та Крим було окуповано, а міжнародні санкції проти Росії були доволі кволими. Путін воліє бачити результат і зараз.
Але насправді повернення Суркова до складу кремлівських стратегів може свідчити про те, що Путін просто не знає, що йому робити далі – ні у війні проти України, ні у внутрішній російській політиці.
Нових облич в Кремлі немає, а тому немає нових ідей. Реанімуючи методи Суркова, Путін тим самим констатує, що весь його теперішній арсенал ідей вичерпано, а ще й гроші можуть закінчитися.
Іван Верстюк – аналітик, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода