Сумчанка Світлана Качуровська вже 15 років створює теплі та світлі картини, які обожнюють діти та дорослі. Роботи ілюстраторки подорожують і знайшли поціновувачів за кордоном.
Журналісти The Sumy Post поспілкувалися з художницею, та розпитали Світлану про процес створення картин, благодійність та про знамениту серію «Орнамтики».
Про це та інше – читайте в інтерв‘ю.
Як давно Ви займаєтесь живописом?
Живописом я займаюся скільки себе пам’ятаю. Коли вперше взяла до руки кулькову ручку, зрозуміла, що можна робити будь-які фантастичні малюнки. І все, я закохалася в ці лінії, в живопис, в олівці, у фломастери. Все, що має відношення до творчості. А саме живописом олійним я займаюся понад 15 років. Також пам’ятаю, до цього часу, свою першу картину, яку я казала, що ніколи не продам. Вона мені так сподобалась, але продала за першої змоги. І звідти почалися мої продажі картин, виставки і так далі.
Що надихає Вас на створення мистецтва?
У людини, якщо воно є, творчий потенціал або фантазія, то не треба, щоб щось надихало. Воно само виходить. Завжди думають, що художники малюють тільки за натхненням. Ні, це неправда. Якщо я буду малювати тільки за натхненням, то це буде дуже рідко. І я не зможу заробляти кошти цим. Тому що ця діяльність приносить мені кошти, які мені треба для життя.
Як Ви описали б свій художній стиль?
У мене не один якийсь художній стиль. Я і ілюстраторка, і художниця, і авторка книжок. Для мене не характерне те, щоб все було в одному стилі. В мене є колекція “Засиналеньки”. “Засиналеньки” – це картини, які надихають дитину спати, оберігають їхній сон до світанку. Це один стиль. А ілюстрації до майбутньої книжки, над якою я зараз працюю, це інший стиль. У мене визначеного стилю немає. Книгу «Казкове місто Суми» я проілюструвала в зовсім інакшому стилі. Це такий коміксовий, дитячий стиль. Це акварель, ручка, лінер і так далі. Кожна книжка, кожен проєкт, він в новому стилі. Для мене дуже важливо, щоб мені не набридало. І я створюю щось нове. Я не можу, як інші художники, все життя в одному стилі. Я б з глузду з’їхала просто.
Чи є у Вас які-небудь улюблені теми чи мотиви, які Ви часто використовуєте у своїх роботах?
Так, є. Коли ти починаєш щось творити, щось малювати, щось вигадувати, то в тебе вже в цьому проєкті є особливість, якісь такі фішки. Наприклад, «Орнамтики» мають великі добрі очі, які націлені на перемогу. Також тут орнаменти, але не вишиванки, як ми звикли. Наприклад, Альтанка наша. Я її зобразила руденькою, тому що в неї така верхівка руденька. В неї є мережево красиве, у неї є шипшинка. А Калинка зовсім інакша. І так кожен герой має свою особливість.
Що Вас надихнуло на створення «Орнамтиків»?
Цей проєкт у мене народився ще перед війною. Так вийшло, що у мене був з собою тільки планшет і я почала створювати «Орнамтиків». Заставила себе. Перший «Орнамтик» у мене народжувався дуже важко, але коли народився, я виставила в соцмережі. Це підтримали. Людям це дуже сподобалося. Я наступного виставила. Це Джавеліночка була, Байрактарчик, потім Альтаночка. І вже на часі є 14 виставок в 14 різних країнах. Куточки українські з»Орнамтиками», де люди могли підійти і взяти собі листівки безплатно, постер чи футболку. Проводила майстер-класи в Варшаві, в палаці короля Яна III. Там зустрічалася з українцями з різних міст.
Часто можна побачити зв’язок між подіями в Україні та новоствореними «Орнамтиками». Скільки Вам потрібно часу від думки про створення нового сюжету до втілення задуму?
Те, що відбувається у сучасному світі, це і є сучасне мистецтво, яке я доношу до людей. Наприклад, Херсоночка. Я прокинулася, побачила звільнення Херсону. До цього мене просили херсонці намалювати їм їхню якусь героїню, але ж місто було окуповане, якось руки не підіймалися. І коли я прокинулася, то побачила, що Херсон звільнений, у мене котились сльози і я її малювала. Прокинулася, і до вечора вона у мене вже була готова. Ще є командир Олександр, якого замовили мені його побратими, його я народжувала 5 днів. Я прям народжувала. Тому що то очі не такі були, мені дуже треба було, щоб воно схоже було. Я бачила фотографію, але ще й по розмовах і по характеристиках його друзів я його описувала. І все-таки вгадала. І він завжди забирає собі цей малюнок до намету десь там, на кордоні. Завжди висить портрет його. Тому може народитися за вечір, а можна народжувати п’ять днів. А виношувати ідею можна і рік навіть.
В яких країнах «Орнамтики» знайшли собі дім?
У трьох місцях в Британії, але ще люди замовляють, батьки своїм дітям за кордон. Є Британочка, яка народилась коли наш президент був з візитом у Британії. І картину з Британочкою подарували мої знайомі на коронацію королю Британії.
Знаю, що Ви допомагаєте Збройним силам України, виставляючи картини на благодійні аукціони. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю ініціативу.
У мене вже було багато благодійних аукціонів, багато проєктів, в яких я брала участь. Один з проєктів це співпраця з кав’ярнею Just Cava. Ми співпрацюємо з початку повномасштабного вторгнення, саме звідти почалась моя благодійність. Там є такі маршмелоу каченята, які кладуться на каву або чай. Їх дуже багато продається в кав’ярні і всі вилучені кошти йдуть на ЗСУ. Крім того, кав’ярня продає мої листівки, чашки, стікерпаки, значки. І також найбільше коштів перераховано саме із цією кав’ярнею. Також влаштовуємо благодійні аукціони. Я продаю картину, і тоді, по змозі, перераховую або всі кошти, або більшу частину, тому що полотна коштують дорого і хочеться ще вкласти в якесь полотно, і ще продати, і знову перерахувати.
Які складнощі зазвичай зустрічаєте під час творчого процесу?
Складнощів ціла купа. Це і здоров’я, коли ти береш якийсь проєкт, наприклад, тобі треба встигнути зробити виставку. Це кожного дня треба працювати, а картини величезні, це треба і фізичне здоров’я. Треба платити оренду, податки, пенсійний. Також складно коли в місті обстріли, але зараз все налагодилось. Слава Богу, що є добрі люди, які трошечки мені допомагають. Виявляється, що можна вийти з будь-якої ситуації. Ще тобі треба постійно знаходити якісь новинки. Без труднощів ніяк не може бути. Ніякої зони комфорту, тоді працюєш і ще більше працюєш. Особливо, коли сам на себе працюєш і немає на кого сподіватись. От скільки заробив, от скільки й твоє. Не заробив, не знаю, де ти будеш брати кошти, тому що сподіватись мені немає на кого.
Чи маєте Ви якийсь своєрідний процес створення картин і як Ви його організовуєте?
Всі думають, що художники, вони такі незібрані і так далі. Ні, я, наприклад, кожного року планую, що я повинна досягнути, що я повинна зробити. Це якщо розглядати глобально. А так, ввечері я сідаю, пишу список, що я повинна зробити наступного дня. Якщо виконала все, то я спокійна, а якщо не виконала, то буду себе картати. І такі списки в мене кожного дня.
Що Ви можете побажати початківцям, які хочуть себе реалізувати як художник?
Я дуже їм хочу сказати, щоб вони займалися тією справою, яка їм дійсно лежить до душі. Бо інколи люди обирають професію через те, що побачили приклад якоїсь відомої людини, але ж вони не бачать всього, що відбувається “за кулісами” та яким чином вони цього досягли. Хочу побажати, щоб вони вибирали роботу, чи свій бізнес, чи заняття по душі, яке їм дійсно буде приносити задоволення. І тільки тоді, якщо людина займається своєю справою, вона буде її виконувати і робити добросовісно і якісно. Якщо людина буде займатися не своєю справою, то це все буде марно.
Если Вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
The Sumy Post в Telegram та Facebook. Цікаві й оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на наші сторінки!