Від початку повномасштабного вторгнення Росії понад 466 тисяч українців вимушено переїхали на Дніпропетровщину. До Дніпра, за даними міськради, перебралися 56 підприємств, 14 із яких вже розпочали роботу. Окрім того, переселенці також відновлюють власний малий бізнес або розпочинають нові проєкти.
Звідки взяли ідеї для свого бізнесу? Перед якими труднощами постають підприємці? Та що допомагає не покинути все на півдорозі? Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає три історії переселенців із Донеччини та Луганщини, які відновили власну справу у Дніпрі.
Дитячий одяг «від А до Я» – з Лисичанська
Марія та Дмитро Косілкіни з Лисичанська Луганської області започаткували свій бізнес у 2014 році. Подружжя вирішило шити дитячий одяг – як вони побачили на власному досвіді, якісних моделей на ринку тоді бракувало.
«Ідея виникла, коли я народила сина. Лисичанськ – маленьке містечко, і дуже проблематично було купити якісний верхній одяг. Перша куртка, яку я йому купила, була на товстому утеплювачі, і моя дитина не могла рухатися. Вирішили спершу самі пошити щось сину. А потім почали шити на продаж, на дітей з усієї України. Нашою родзинкою став саме верхній одяг для дітей – водонепроникний, легкий, на тонкому, але теплому утеплювачі, зручний для прогулянок, щоб дитина могла гуляти в будь-яку погоду. Також моделі, які не сковують рухи дитини. Це основний запит», – говорить вона.
Планам розвивати виробництво в рідному місті завадила велика війна. У березні 2022 року родина переїхала до Дніпра, а у квітні отримала пропозицію релокувати бізнес. Лисичанська військово-цивільна адміністрація та «Укрпошта» допомогли вивезти швейні машинки. Врятували не все – дороге великовагове обладнання, кажуть, залишилося на батьківщині.
Наразі в Дніпрі у подружжя є цех. Як розповідає Марія, за майже два роки вони вже двічі переїжджали. Перше приміщення надали друзі-підприємці, але з початком блекаутів подружжю довелося звільнити частину колективу й переїхати до меншого місця. Там могли працювати лише троє швачок. Тож довелося знайти третю, більшу будівлю – у ній працюють уже рік.
«Зараз у нас – семеро найманих працівників, не рахуючи нас із чоловіком. А вдома було близько п’ятнадцяти… У нас є менеджер, є закрійниці, швачки. Повний цикл – від тканини до готових виробів, від А до Я», – говорить вона.
Тканину для пошиття підприємці отримують із Китаю. Вона унікальна, бо виготовлена саме під вимоги й побажання Косілкіних, розказує Марія. Унікальні малюнки створюють в Україні.
Ми можемо створити принт навіть із малюнків дитини
«Раніше ми закуповували тканину з готовими принтами, але потім від цього відмовилися, бо готові принти – це нецікаво, це можна скопіювати, такі самі принти були в інших виробників. Ми перейшли до такої схеми роботи: купуємо малюнки в художників, підганяємо кольори під свій смак і принтуємо тканини. Зараз у нас – понад 50 різних принтів. Торік прийшли до того, що навіть можемо робити індивідуальні замовлення: приміром, куртка з принтом, який буде лише у вашої дитини. Ми можемо створити принт навіть із малюнків дитини», – каже підприємиця.
Мами з-за кордону замовляють, ми відправляємо перевізниками
Обсяги виробництва в цеху невеликі. У порівнянні з «домашніми» приблизно вдесятеро менші. Косілкіни продають дитячий одяг через інтернет-магазин, сторінки в соцмережах, а також у шоу-румі релокованих бізнесів у Дніпрі.
«Зараз маємо труднощі з продажами. Це, мабуть, у всіх така ситуація, бо дуже багато втратили клієнтів. Наші основні замовники були з Донецької та Луганської областей, а також Київщина та Дніпропетровщина. Багато магазинів, у яких ми реалізовували продукцію, закрилося, багато клієнтів виїхало за кордон. І ситуація в країні така, що не дуже йде розвиток саме дитячих напрямків. Але є така тенденція: якщо людина до нас прийшла, то вона вже, поки дитина не виросте, з нами. Мами з-за кордону замовляють, ми відправляємо перевізниками – до Польщі, Німеччини, Нідерландів», – говорить підприємиця.
Що далі?
Моделі одягу, розповідає Марія, є на кому тестувати: у них із чоловіком – двоє дітей, є ще племінниця. Власноруч розроблені фасони подружжя патентує.
Всі наші діти через наш одяг пройшли, були моделями
«Одній «дитині» вже 20 років. Але всі наші діти через наш одяг пройшли, були моделями, ми на них експериментували. Давали куртки нашим знайомим, тестували, питали: «Ну як?» і допрацьовували. Наприклад, моя дитина весь час губила рукавички – ми придумали, як їх фіксувати до куртки. Зробила для своєї дитини, а тепер користуємося для інших моделей», – зазначає Марія.
«Зараз ми працюємо над тим, щоб зробити універсальний комбінезон. Дитячий одяг дорогий, дитина швидко виростає – і це проблема, особливо для мам із кількома дітьми. Одягти на зиму, одягти на весну – а діти ростуть. Кожна річ – на один або два сезони. А ми хочемо зробити універсальну річ, яка буде на зиму і на весну», – ділиться планами вона.
Відшивають Косілкіни зараз не лише дитячий верхній одяг, а й трикотаж – шапки, футболки, піжами. Беруть участь і в проєктах для доброчинних організацій – шиють постіль, куртки для дорослих.
Мобільні аксесуари з Маріуполя
У Маріуполі Ганна Забояркіна мала власний бізнес – інтернет-магазин мобільних аксесуарів. Програмістка за фахом багато років пропрацювала в магазинах мобільних телефонів, а потім, вийшовши з декрету, вирішила заснувати власну справу. За п’ять років стала на ноги: зняла приміщення під офіс, відправляла продукцію по всій Україні. Планувала розширювати асортимент, працювати з новими перевізниками. Якби не війна.
Вранці 24 лютого 2022 року, каже Ганна, вони не панікували – у місті звикли до вибухів, їх чули з 2014-го, тому думали, що все скоро скінчиться.
«Спершу вибухи були лише на околицях – ми жили в центрі. Пішла на роботу, попрацювала, встигла навіть деякі замовлення відправити – ті посилки людям так і не дійшли, загубилися. Почалася паніка: люди почали знімати гроші з банкоматів, скуповувати продукти. Ми купили продуктів про всяк випадок, але не хвилювалися. По телебаченню говорили: «Все добре». Евакуацію не оголошували», – розповідає вона.
Варили кашу, щось смажили, а над нами літали снаряди…
Три тижні Ганна разом із чоловіком і сином просиділи під обстрілами, без світла й газу. На вулиці стояв мороз, а в будинку – близько нуля градусів, згадує жінка. Їжу готували надворі, на мангалі.
«Воду набирали – приїжджала машина, стояли в черзі. Набирали у великі 19-літрові баклажки. Економили. Готували з тих продуктів, які в нас були. Варили кашу, щось смажили – з того, що було вдома. А над нами літали снаряди… І поряд прилітало, і пожежа була, і людей повбивало», – говорить маріупольчанка.
Склад підприємці з усіма товарами на десятки тисяч гривень знищений, каже Ганна. Вони ж із чоловіком і семирічним сином змогли виїхати машиною разом зі знайомими. Рідне місто лежало в руїнах – таким його бачила Ганна востаннє.
У Дніпрі родині довелося розпочинати все з нуля. Спочатку орендували житло та оформили «переселенські» виплати. Відновлювати бізнес наважилися не одразу – кілька місяців жили надіями на повернення. Ганна закінчила безоплатні курси бухгалтерів, які переселенцям пропонував центр «ЯМаріуполь».
Під час навчання вона також подала заявку через «Дію» на грант «Власна справа» – державну програму підтримки підприємців. І виграла. Ганна отримала 250 тисяч гривень – з умовою повернути ці кошти податками упродовж трьох років.
За умовами гранту Ганна також має працевлаштувати двох людей. Жінка каже, що хоче взяти «своїх», переселенців із Маріуполя.
Із 250 тисяч гривень гранту саме на товари можна витратити половину, це дуже мало
«Грант я отримала в грудні, але поки зайшли гроші – то працювати почала в лютому. Я відновила сторінки нашого інтернет-магазину на маркетплейсах, час пішов на підняття рейтингу, бо два роки сайт не працював», – розповіла Ганна.
«Найскладніше – бракує коштів на закупівлю товару. Із 250 тисяч гривень гранту саме на товари можна витратити половину, це дуже мало. 25% можна витратити на рекламу, це також дуже мало. Але такі умови гранту. Інтернет-магазин працює, з’являються нові покупці, продажі невеликі, але є плани на подальший розвиток», – додає вона.
«Головне, що ми живі, бо це – найцінніше, що у нас є. Тому повинні йти вперед, не озираючись», – сказала вона.
Кав’ярня «Забой»
Майже пів року тому двоє друзів із Покровська, що на Донеччині, Максим Лисенко та Євген Свирида відкрили кав’ярню в Дніпрі. Її назва – «Забой» – відома людям зі сходу України. Однойменний бренд одягу хлопці заснували ще до війни, він мав попит серед футбольних фанатів і в патріотичних колах.
Досвід розвитку проєкту, пов’язаного з футболками та світшотами, кажуть партнери, у них був, а от відкрити заклад – це щось зовсім нове. Ідея кав’ярні, розповідають, з’явилася несподівано, вже за тиждень друзі подалися на грант за програмою «Власна справа» – і виграли. 250 тисяч гривень, які виділила їм держава, витратили на оренду приміщення площею 45 квадратних метрів і закупівлю обладнання.
Відкрився «Забой» у прилеглому до центру районі.
Місцеві нам казали: «Ну ви ризикуєте, тут такий район…»
«Ми шукали локацію у центрі, але там не склалося. Тоді вирішили ризикнути і відкритися в дещо віддаленому районі, на проспекті Богдана Хмельницького. До нас там нічого не було. Місцеві нам казали: «Ну ви ризикуєте, тут такий район…». Як для першого бізнес-проєкту, то вийшло досить пристойно – і, на нашу думку, за відгуками. Після нашого відкриття в радіусі кілометра там також почали з’являтися кафе і магазинчики», – розповідає Максим Лисенко.
Інтер’єр свого кафе засновники продумали самі. Зокрема, на стінах можна побачити портрети Шевченка та Сосюри, сувеніри з фронту, а ще багато фотографій.
«Ми хотіли зробити щось з атмосферою Донеччини, але так, щоб і місцевим було комфортно. При вході ми зробили фотолокацію, купили вінтажне дзеркало й зробили напис: «І зійде сонце над вільним Донбасом й осягає могутні береги Дніпра». Спрацювало так, як ми і планували: люди фотографуються, постять у соцмережах, позначають кав’ярню, завдяки цьому ми маємо певну кількість відвідувачів. На стіні висять фотографії клієнтів у наших футболках. Люди з Донеччини шукають знайомі обличчя, локації, а люди з Дніпра – бачать нашу позицію: Донецьк – це Україна. Так ми завойовуємо їхню повагу», – каже Максим Лисенко.
Кав’ярню партнери бачили як місце, де люди можуть збиратися, проводити час разом та організовувати заходи. Асортимент у закладі, каже Максим, класичний – кілька видів кави, круасани, тістечка тощо.
Авторський рецепт кави? Це все ще попереду
«Довелося дуже швидко вчитися: мій партнер Євген навчився варити каву, багато часу сам провів за барною стійкою, поки ми оптимізовували процеси, шукали баристу. Ми знайшли постачальника кави преміумкласу, так само і десерти – беремо найвищої якості. Авторський рецепт кави? Це все ще попереду», – говорить Максим.
У «нуль», зізнається він, вийшли ще у перший місяць роботи, але рости є куди – розширювати асортимент, приваблювати нових клієнтів. Також, говорить підприємець, поки бракує коштів на рекламу.
«Досі не розуміємо, яка закономірність щодо кількості клієнтів. Наприклад, два сонячні дні: в один день – наприклад, 100 відвідувачів, другий день, нібито такий самий – вдвічі менше. Як це працює – поки що загадка для нас. Удома, на Донеччині, ми звикли до вибухів, тому не надаємо значення їм. А у Дніпрі можна помітити спад у відвідуванні закладів після вибухів. Це підкреслюють багато місцевих бізнесменів», – розказав Максим Лисенко.
Зараз, ділиться підприємець, своє кафе вони рекламують у соцмережах, зокрема в інстаграмі. Кав’ярню також допомагає просувати бренд одягу «Забой». До речі, футболки й сувенірну продукцію «Забою», які раніше можна було купити лише онлайн, тепер продають і в кав’ярні.
Частину коштів від цих продажів Максим та Євген спрямовують на допомогу українській армії.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.