У штаб-квартирі НАТО 11 березня в Брюсселі відбулася церемонія підняття прапору Швеції, яка тепер вже стала повноцінним 32-м членом Північно-атлантичного альянсу, відмовившись від понад 200-літнього нейтралітету. Перед цим, минулого року, 31-членом НАТО стала також традиційно раніше нейтральна Фінляндія. На вибір цих країн вплинула війна Росії проти України. А хто ще потенційно міг би стати членом НАТО? Таких країн, виявляється, не так вже й мало, але ймовірність членства в НАТО для них дуже різна.
Керівник НАТО Єнс Столтенберґ вважає, що Україна не була ніколи настільки близькою до членства в НАТО як зараз.
На Вільнюському саміті в липні 2023 року, щоправда, Києву не було надано формального запрошення до Альянсу і його, вочевидь, не буде і на вашингтонському саміті в липні цього року.
Але у Вільнюсі було вирішено усунути вимогу щодо проміжного етапу на шляху до НАТО у вигляду Плану дій щодо членства (ПДЧ). Тобто, тепер України йде до НАТО за фінським і шведським прикладом – без ПДЧ.
Також було вирішено перетворити Комісію на Раду Україна-НАТО, де Київ є рівноправним партнером і може ініціювати засідання Ради сам.
Згідно з минулорічним опитуванням, членство України в НАТО підтримує рекордна кількість українців – 89 відсотків.
Наразі, як було у Вільнюсі, всередині Альянсу немає повного консенсусу щодо запрошення Україна – проти зокрема виступають США та Німеччина.
Зараз позиція НАТО зводиться до того, що членство України в Альянсі можливе лише після завершення війни і «коли будуть умови і згода всіх союзників в НАТО».
Грузія, як і Україна, отримала відмову від надання їй ПДЧ на Бухарестському саміті НАТО 2008 року і невдовзі в серпні 2008-го мала місце російсько-грузинська війна.
Грузія має дві сепаратистські проблеми – Абхазію та Південну Осетію, на які сильний вплив здійснює Росія.
Зараз курс на членство в НАТО є офіційною політикою уряду Грузії (а також членство в ЄС), але нинішня грузинська влада також намагається «не сваритися» із Росією, навіть не дивлячись на масову підтримку грузинами Україна, яка відбиває російську агресію.
Згідно з опитуваннями:
- 79 відсотків грузинського населення підтримують членство в НАТО:
- із них 65 відсотків – цілковито,
- а ще 14 – переважна підтримують.
Офіційно задекларованою метою Кишиніва є членство в Євросоюзі. Про членство в НАТО практично не говорять – тобто тема звучить, але членство в НАТО не є офіційною зовнішньополітичною ціллю.
Формально, згідно з конституцією, Молдова є нейтральною державою, про що говорить 11-та стаття її основного закону.
Молдова приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» ще в 1994 році – трьома роками після здобуття незалежності.
Молдова, яка має намір реінтегрувати сепаратистське, підтримуване Росією Придністров’я, не може робити різких рухів в бік НАТО, бо це ускладнить владнання замороженого з 1992-го року конфлікту обох берегів Дністра.
Минулорічне опитування показало, що членство в НАТО підтримує 34,6 відсотків громадян Молдови, а 52 – проти.
Ірландія вважається одним з «корифеїв нейтралітету» в Європі, але після того, як традиційно нейтральні Фінляндія та Швеція пішли в НАТО, в Ірландії пожвавилася дискусія щодо відносин з Альянсом.
Нейтральність притаманна Ірландії з часу здобуття незалежності в 1919 році, але відголосок війни в Україні докотився й до східної Атлантики.
Хоч Ірландія є найзахіднішим нечленом НАТО в Європі, однак вона зазнала російських кібератак, є небезпека для підводних кабелів зв’язку, які йдуть біля ірландських берегів дном Атлантичного океану і які можуть бути перерізаними.
Також російський флот збирався провести морські маневри неподалік берегів Ірландії і лише протест ірландських рибалок змусив Москву скасувати ці плани.
Влітку минулого року там відбулись публічні слухання і консультації щодо можливості приєднання до НАТО, але вони не завершились позитивним висновком.
Авіація НАТО бомбардувала Сербію за Слободана Мілошевича, який оголосив війну Косово, вдався до етнічних чисток і зробив біженцями десятки тисяч косовських албанців.
Авіаудари НАТО були в 1999 році.
І хоча ударів було завдано проти режиму Мілошевича і його пропагандистського апарату, однак певний антинатовський сентимент залишився в сербському суспільстві, слов’янську і православну близькість якого до Росії постійно розігрувала Москва.
Однак часи міняються. Сербія стала учасницею програми НАТО «Партнерство заради миру» на ризькому саміті 2006 року.
Вже понад 10 років Сербія має з НАТО і виконує щорічний Індивідуальний партнерський план дій.
З початком війни в Україні, коли багато країн почали переосмислювати безпеку, сербський президент Алексадр Вучич сказав, у травні 2022 року, що Сербія не прагне членства в НАТО.
Боснія і Герцеговина веде перемовини про членство в НАТО з 2008 року. А за два роки до того приєдналася до «Партнерства заради миру».
НАТО виконувало місію в Боснії і Герцеговині під час війни, яка почалась між урядом боснійських мусульман і боснійських хорватів з боснійськими сербами.
Війна тривала з 1992 роки формально до 2004 року, а фактично гаряча стадія загасла в середині 1990-х. НАТО мало свої війська на території Боснії і Герцеговини.
Із 2008 року, з бухарестського саміту НАТО, між Альянсом і Боснією відбувається «інтенсифікований діалог».
В 2018 році Боснія і Герцеговина отримала ПДЧ.
НАТО здійснює миротворчу місію в Косово (KFOR) з червня 1999 року. НАТО також підтримує діалог щодо нормалізації між Приштиною та Белградом, який здійснюється з 2013 року за посередництва ЄС.
Косово хотіло б стати членом НАТО, але не всі країни НАТО визнають його незалежність, проголошену в 2008 році. Не визнають незалежність Косова Румунія, Греція, Іспанія, Словаччина.
Тому реальних шансів у Приштини стали членом НАТО без внутрішнього консенсусу всередині Альянсу щодо незалежності і без нормалізації відносин з Белградом практично немає.
Швейцарія вважається одним з корифеїв нейтралітету на європейському континенті. Але традиційно швейцарська армія і система резервістів є дуже надійним і гарно відпрацьованим механізмом.
З 1996 року Швейцарія бере участь в програмі НАТО «Партнерство заради миру».
Але з початком війни Росії проти України, швейцарці приєднались практично до всіх санкцій, які запровадив ЄС проти Росії – не дивлячись не формальний нейтралітет і перебування поза ЄС.
Швейцарія також може стати місцем першого саміту щодо української «формули миру».
На початку цього року уряд Швейцарії дозволив використовувати резервістів в тренувальних місіях НАТО за межами країни, а також послабив обмеження на транзит іноземних військ (читай військ НАТО) територією Швейцарії.
Уряд Швейцарії також заявив, що хоче мати «тіснішу, інституційну співпрацю» з НАТО.
Беручи все це до уваги, в пресі навіть з’явились статті під заголовками на кшталт: Швейцарія і НАТО: лише флірт чи шлюб, який важко уявити?
Австрія відрізняється від Швейцарії, хоча є й подібності. Як і в Швейцарії, в Австрії таж знаходяться штаб-квартири кількох міжнародних організацій – вочевидь, це є фактором, який формує нейтральність чи навпаки є її наслідком.
Але нейтральність Австрії йде від Другої світової війни, коли вона мусила зробити конституційне, договірне запевнення в нейтральності для виведення іноземних військ зі своєї території. Адже тоді вона фактично теж була поділена на сектори і її могла на десятки років спіткати доля розділеної Німеччини.
Але в 1995 році Австрія стала членом ЄС (до речі, разом зі Швецією та Фінляндією, які зараз вже й члени НАТО).
Того ж року Австрія приєдналася до «Партнерства заради миру». Австрійські солдати також беруть участь в деяких операціях НАТО (наприклад в Косово), які мають мандат Ради безпеки ООН.
Назагал в австрійській армії (як і в швейцарській) дуже професійні гірські штурмові війська, з огляду на географічний рельєф країн.
Більшість населення країни не підтримує членство в НАТО, але цей показник росте на тлі війни в Україні і після приєднання Фінляндії і Швеції до НАТО (зараз за членство в Альянсі 21-23 відсотків австрійців, а проти – десь 60).
Як член ЄС Австрія підтримує всі санкції ЄС пороти Росії.
Розділений між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами острівний Кіпр є нейтральною державою, але південна грецька частина є членом ЄС з 2004 року.
Кіпр є чи не єдиною державою-членом ЄС, яка не охоплена програмою НАТО «Партнерство заради миру». Проте там розташовані дві британські військові бази, а на північному Кіпрі є війська Туреччини, яка є членом НАТО.
Кілька років тому, Кіпр взяв участь в одному заході в Монсі, в Бельгії, де розташований військовий штаб НАТО. Але реально про членство в альянсі мова не йде. Хоча б тому, що Туреччина не визнає незалежності Кіпру і як член НАТО може заблокувати членство острівної країни в Альянсі.
Але тема, так би мовити, періодично на слуху. Були публікації, які кажуть, що членство Кіпра в НАТО зміцнило б безпеку в східному Середземномор’ї.
Мальта має тісні взаємини з НАТО і є членом «Партнерства заради миру» з 1995 року, проте через рік вийшла з програми. Острівна країна знову повернулась до «Партнерства» з НАТО з 2008 році.
Цікаво, що як британська залежна територія Мальта після другої світової війни формально була засновницею НАТО в 1949 році.
З 1952 ро 1965 роки на Мальті навіть знаходився Середземноморський штаб НАТО.
Коли Мальта стала незалежною в 1964 році, то тодішнє керівництво країни прагнуло членства в НАТО. Тоді Альянс був чомусь не готовий, і навіть пропонувалося Мальті якесь «асоційоване членство» в НАТО. Але потім до влади прийшли ліві лейбористі в внесли в 1974 році положення про нейтральність до Конституції.
Зараз членство в НАТО не підтримується мейнстрімними партіями, а генсек Альянсу Єнс Столтенберґ сказав недавно, що НАТО цілком поважає суверенний вибір Мальти.
Більшість населення Мальти проти вступу до НАТО, але з початком війни в Україні зростає кількість тих, хто хоче тіснішої військової і безпекової співпраці в рамках ЄС.
Як член ЄС (з 2008 року), Мальта нині підтримує всі санкції ЄС проти Росії.