ЛЬВІВ – 12 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в Авдіївці загинув 19-річний боєць Третьої штурмової бригади Назар Янкевич.
17-річний юнак 25 лютого 2022 року вирушив до Києва і по досягненню повноліття долучився до «Азову» і опанував навики артилерійського розвідника. Невдовзі став військовослужбовцем Третьої штурмової бригади. Родом Назар Янкевич з міста Ходорів Львівської області. Радіо Свобода
У кімнаті поруч два шоломи – один з Майдану, який Орислава Янкевич привезла у лютому 2014 року для 9-річного сина, як пам’ятку.
Назар розмалював його у блакитний колір і намалював тризуб. Присвятив цю каску вбитому під час Революції Гідності 19-річному Устимові Голоднюку.
Другий шолом – Назара Янкевича. На ньому слова, які він написав:
«Якщо ти побачив мене лежачого, обличчям до землі – переверни, будь ласка».
Назар Янкевич теж загинув у свої 19 років.
Коли бувМайдан, Росія анексувала Крим, тимчасово окупувала частину Донецької та Луганської областей, Назарові було 9 років. На початок повномасштабної війни Росії проти України – 17.
У родині говорили про події на Майдані, про розстріли активістів, несправедливість і прагнення українців до ЄС та свободи. Дитина переживала це по-своєму, Назар присвячував героям малюнки.
Діти були маленькі і такий революційний дух піднімався, дух свободи у них
«Напевно, бачив, що це щось важливе, хоч по-дитячому, може, не розумів. І ще у Ходорові ховали вбитого снайпером на Євромайдані Романа Точина. Син бачив, що люди плакали і кричали: «Герой».
Побачив Назар і дірку у голові від снайперської кулі. Він запитував, чому це сталося і пояснювала, що люди вийшли за краще майбутнє, за свою волю, за свої права, за кращу країну для своїх дітей. Моїх сина і доньку сформували Помаранчева революція, Євромайдан, війна з 2014 року. Діти були маленькі і такий революційний дух піднімався, дух свободи у них», – каже мама воїна Орислава Янкевич.
Зробив вибір у перший день війни
24 лютого 2022 року, коли Росія почала повномасштабний напад на Україну, Орислава Янкевич працювала в Італії. Одразу ж зателефонувала до чоловіка і дітей.
Я розумію, що він уже все знав: чому, куди їде
«Мій син мав довге волосся. 25 лютого приїхав у Ходорів і це волосся підстриг «під нуль». Сказав мені, що їде в Київ допомагати, буде волонтером. Якраз уже ворог атакував Київ, близько підійшов. Люди втікали, а Назар поїхав туди. Я розумію, що він уже все знав: чому, куди їде. Поїхав на базу «Азову»», –розповідає мама.
Те, що 17-річний брат вирішив захищати країну, Марія Янкевич зрозуміла, коли побачила його зістрижене волосся. А ще місяць він посилено займався фізичною підготовкою.
«Я розуміла, що там його місце, якби не було шкода відпускати, було розуміння, що він має бути там. Тому що у нього військовий характер, дуже сильний. Він мені сказав, якщо зараз росіян не стримати, то вони вбиватимуть дітей, вирізатимуть усіх», – говорить сестра загиблого.
17-річний юнак приїхав у Київ, як розповідають його побратими, сів під брамою і сказав, що звідси нікуди не піде. Йому дозволили залишитись і він потрапив у роту охорони Сил спеціальних операцій (ССО) «АЗОВ КИЇВ», але мобілізувати юнака не могли. Тому він допомагав бійцям, тренувався в артпідрозділі. У 18 років підписав контракт з Третьою штурмовою бригадою, пройшов військовий вишкіл.
Ці два роки постійно висилав мені повідомлення
«Приїхав додому, щоб пройти медогляд, і сімейна лікарка його відмовляла, не хотіла підписувати документ. Він зробив скерування, що хоче бути з хлопцями з «Азову». Ще три дні восени 2022 року побув вдома і вирушив у Бахмут як артрозвідник. Ці два роки постійно висилав мені повідомлення, що живий, здоровий. Завжди в нього все було добре. Старався сердечко вислати чи написати «на добраніч». Так я знала, що син живий»,– говорить Орислава Янкевич.
Поранення і загибель
Військовослужбовець Назар Янкевич двічі був поранений, але про це рідні дізнались значно пізніше. Він був удостоєний двох нагород «Хреста хоробрих» і «Золотого хреста».
Переконати його залишитись було неможливо
«Був поранений у травні і на початку серпня 2023 року, але розповів, коли вже у кінці вересня 2023 року приїхав додому. Я бачила рану і розуміла, що поранення було важким. Він втратив багато крові і дивом вижив.
Я не бачила сина два роки, і хоч він для мене завжди буде маленький Назарчик, але біля мене вже стояв дорослий чоловік, сильний, мужній. Переконати його залишитись було неможливо, стільки втрат пережив побратимів. Він переживав за ними, як вони за ним», – говорить Орислава Янкевич.
На руці в Назара були татуювання, які робив щоразу, коли гинув хтось із побратимів. Приїзд додому восени 2023 року був останнім. Це була остання зустріч з батьками і сестрою. Зроблено останню спільну фотографію.
8 лютого 2024 року Назар з побратимами виїхав на бойове завдання в Авдіївку Донецької області, яке стало останнім для молодого військовослужбовця.
Таке враження, що він був народжений для боротьби
«8 числа я ще отримала повідомлення, що все добре. Потім чотири дні тиші. Телефоную на п’ятий день і в цей момент прийшли з військкомату…У нього підвищено було почуття справедливості. Він завжди ще маленький і не міг ніяк розуміти ту несправедливість.
Починаючи в школі, в суспільстві, знаєте, отаке розумів, бачив. І переконати його не їхати я пробувала. Але якщо він чоловік, то має сам вирішувати. Це був його вибір. Він мене заспокоював, щоб не переживала, що це його вибір і він народжений для боротьби, що знайшов своє місце. Таке враження, що він був народжений для боротьби», – говорить мама про сина.
Про обставини загибелі сина 12 лютого 2024 року рідні дізнались уже на похороні від побратимів. Назар виконував бойове завдання, відстрілювався від ворога, осколок від міни потрапив просто у висок. Рідні не можуть зрозуміти, чи була потреба відправляти військовий підрозділ в Авдіївку, яка була в ворожому оточенні.
Стала однією з тих матерів, які переживають такий біль
«Я стала мамою, яка втратила сина, воїна. Я пишаюся дуже моїм сином. Стала однією з тих матерів, які переживають такий біль. Мені важливі слова підтримки інших людей. Для мене важливо, як люди відчувають мій біль втрати. Розумію, що моя дитина померла, але я хочу, щоб люди більше розуміли, що війна продовжується», – говорить мама загиблого воїна
«Назар хотів цього ідеального світу, доброго світу, що будь-яка несправедливість у нього викликала агресію. Він любив війну, він жив нею, відстоював свою землю, людей.
У 17 років розумів те, що багато не розуміють у 30, 45. Він завжди казав, що такі, як він, народжуються раз у 100 років», – каже Марія Янкевич.
Через постійні жорсткі обстріли, виносити тіла побратимів з поля бою надзвичайно важко і ризиковано.
Побратимам вдалося винести тіло Назара з-під ворожих обстрілів. Передали рідним і його речі, серед яких шеврони і шапка, на якій є дірка від кулі. Чимало тіл воїнів залишились на місці загибелі в Авдіївці. Назара поховали у рідному Ходорові.
Орислава Янкевич вважає, що в українських воїнів, серед яких був і її син, промовляє дух волі, любові до рідної землі і країни, які передались з минулих поколінь українців, які боронили свої родини, свій край.