Відновлення контролю над «вишками Бойка» в Чорному морі — одна зі стратегічно важливих для України спецоперацій.
Бурові газо- та нафтовидобувні платформи біля берегів Криму в Чорному морі росія окупувала у 2014 році, а з початком широкомасштабного вторгнення використовувала у військових цілях — як вертолітні майданчики і для розміщення засобів РЛС.
Нині завдяки контролю цього об’єкта з боку України, серед іншого, вдалося налагодити і роботу зернового коридору.
…Але хто ці люди, які стоять за блискучими операціями України на морі? Чи буває їм страшно? Що їх мотивує, про що вони мріють, які їхні цінності? І як, зрештою, потрапили до війська, в елітні підрозділи?
Один із членів того екіпажу — боєць з позивним «Сексі».
— Я звичайний кулеметник, — скромно, сором’язливо опустивши очі, каже про себе Вадим. Йому — 31.
І ця розмова АрміяInform — спроба відтворити портрет одного з «рексів» зі спецпідрозділу Військово-Морських Сил ЗСУ. Тих, які працюють на морі, ризикують, з адреналіном — на ти, і мають амбітну мету — ступити на узбережжя Криму.
«Одразу вирішив для себе, що виїжджати з країни не буду»
Вадим не планував цілеспрямовано бути військовим. Коли виповнилося 18 років, вступив до вишу, навчався на економіста. Але у 2013-му пішов служити «строчку» в одну з військових частин в Одесі. У 2014-му почалася війна.
— При мені це все почалось — і при мені це все повинно закінчитись. Війна почалась, коли я був в армії. Нині я мобілізувався теж. І я разом з побратимами маємо це завершити, — безапеляційно заявляє він.
Після демобілізації у 2014-му знайшов роботу в цивільному житті. Потім, до широкомасштабного вторгнення, п’ять років працював менеджером відділу продаж в інтернет-магазині відомої мережі.
Коли виповнилося 30, то вирішив їхати працювати за кордон: оформив паспорт. Але як тільки забрав документ — за кілька днів настало 24 лютого 2022 року.
— Одразу вирішив для себе, що виїжджати з країни не буду. В перші дні війни намагався записатися в ТрО — місць вже не було. Що мене мотивувало? Я не міг сидіти на місці. Треба було щось робити.
Вдалося мобілізуватися в лютому 2023 року.
Я вирішив для себе, що якщо зможу врятувати хоча б одне життя, то моя служба у війську точно буде того варта. Я потрапив у Військово-морські Сили, на швидкісні морські катери, на посаду кулеметника, — каже воїн.
Робочий день — за кулеметом і на хвилях
Далі було ретельне навчання, відточування до досконалості навичок володіння кулеметом Browning, розуміння тактико-технічних характеристик зброї і катерів, на яких екіпаж мав виходити в море.
Вадим зазначає, що попри те, що перебуває в лавах Військово-морських Сил ЗСУ, плаває він не на відмінно. Але наразі відточує свої навички — стрибав у воду в броні та шоломі, відпрацював знімання з себе засобів захисту тощо.
Інколи робочий день військового — це 10–12 чи навіть 20 годин за кулеметом на хвилях.
За спиною у військового — кількамісячна ротація в один із регіонів України. Ходили по Дніпру, виконували завдання, пов’язані з роботою мобільної групи ППО: відпрацьовували по «шахедах», ракетах. Іронізує, що «робочий день» орієнтовно починався о 22:00, коли активізовувались вороги.
Потім почали виконувати завдання в акваторії Чорного моря. Невдозі його групу прикомандирували до спецпідрозділу ГУР МОУ. Пригадує, що в морі доводилося проводити по кілька днів: і під палючим сонцем, і в негоду. Був випадок, коли під час шторму військовий опинився за бортом — врятували побратими.
А під час однієї з вилазок на морі команда потрапила в потужний шторм. Хвилі сягали близько 5 метрів. І якщо зазвичай, за нормальної погоди, треба 40 хвилин, щоб дістатися до берега, то того разу 30 кілометрів до берега військові долали протягом шести (!) годин.
«Коли ступаєш на борт катера, всі переживання, страх і мандраж зникають»
Перше бойове завдання «Сексі» — «вишки Бойка». Від узбережжя Одеси орієнтовно 120 кілометрів, 3–4 години ходу в один бік.
— Катери мають бути повністю завантажені — БК, побільше БК! Паливо — ми заправляємося на ходу, робимо все швидко, переважно — під прикриттям ночі, — наголошує співрозмовник.
Перша вилазка до вишок — розвідка. Перевірили наявність замінування тощо. Підійшли до об’єкта, пригадує, пришвартувались. Розвідники полізли працювати на вишках. Минула десь година, коли біля наших спецпризначенців, десь метрів за 500, пригадує Вадим, пролетів ворожий Су-30.
— Ми не зрозуміли — за нами «сушка» чи ні? Почали одразу готуватися до бою. Чи було страшно від звуку ворожої авіації у відкритому морі? Не бояться тільки дурні… Але страшно більше перед завданням, бо ти не знаєш, чого чекати… А коли ступаєш на борт катера — всі переживання, страх і мандраж зникають. У тобі вмикається те, чого тебе вчили… Якісь інстинкти базові поведінки зі зброєю. Ти контролюєш повітря, крізь прилад нічного бачення контролюєш свій сектор, периметр, продивляєшся все! Літак пролетів — і буквально за п’ять хвилин ми побачили, що він відпрацював по Зміїному, скинув бомби. Виходить, що нас не помітили.
Перша розвідка була вдалою.
Під час другої вилазки (також уночі) спецпризначенці спиляли на вишках дві РЛС, одна з них могла відстежувати рух суден у Чорному морі.
— Працювали за допомогою альпійського спорядження — спускали їх з висоти до катера. Я приймав їх на борту. А потім знайшли ще там запас вертолітних боєприпасів — некерованих авіаційних ракет. Спускати всі ті ящики, щоб ви розуміли, треба було по сходах, майже вертикальних. Один ящик важить десь 60 кг. Там їх було більш ніж десяток.
Дедлайн спеців — виконати всю роботу до світанку, працювати лише вночі. В темну пору вороги сліпі. Зі сходом сонця ризики зростають.
— Якими були відчуття? Нормальними. Почуття виконаної роботи, — сміється «Сексі». І додає: — Під час кожної операції я маю впевненість в людях, з якими йду пліч-о-пліч. Впевненість у командирові — «Колібрі» вмів мотивувати власним прикладом. Якщо він йде — то і ти йдеш. Твій екіпаж — це твоя родина. І ти робиш свою роботу, тому що її повинен хтось робити. І конкретно ти повинен робити максимум.
Запитуємо, чи усвідомлює військовий свою роль у стратегічній операції з повернення «вишок Бойка» під контроль України. На це він відповідає так:
— Все закономірно: спочатку — знищено крейсер «москва», який контролював акваторію моря. Потім повернння Зміїного, де знищили купу ворожої техніки. Далі — «вишки Бойка». Це все — про контроль моря. Що далі? Все закономірно — Крим.
— Пригадайте, будь ласка, ваш найгіркіший, найболючіший спогад за час служби у війську?
— Втрата мого командира катерної групи. Це була перша людина, з якою я познайомився, коли пішов служити. Дуже життєрадісний хлопець, ми були всюди разом. Він ще потім працював на Херсонщині. Їм катер підбили, але він вижив, повернувся без поранень. А потім стався нещасний випадок. Він загинув. Йому було тільки 23 роки. Я довго не міг із цим змиритися. Хотів перевестися в іншу частину. Але потім вирішив, що маю продовжити його справу, щоби пам’ять про нього жила. Я мушу зробити те, що в нас з ним не вийшло зробити. Я мушу разом з побратимами повернути наш рідний Крим.
— А найприємніший спогад?
— Сходи і заходи сонця на морі, дельфіни, які нас частенько супроводжують… Коли вперше побачили пару дельфінів, то сприйняли це як знак, що все буде добре.
Я радію, що поруч зі мною люди, котрі розуміють, для чого вони у війську, для чого вони це роблять… Цей оптимізм передається. І віра в те, що все буде добре, бо ти робиш свою справу. І це такий кайф, коли завдання виконане, і ти відчуваєш втому, радість, і неймовірний приплив ендорфінів!
— Що би ви хотіли сказати цивільним українцям? І, зокрема, тим, які ще не стали до Сил оборони?
— З кожним днем треба ставати кращими. Тренуватися. Всім. Війна не закінчиться завтра і не післязавтра. Нам всім потрібно готуватися, максимально вивчати все, готувати себе фізично. Цікавитися військовою справою, піти на курси з тактичної медицини. Чимало людей думає, що ось це все закінчиться і ми заживемо так, як жили раніше. Але так не буде. Війна може торкнутися кожного.
— Про яке бойове завдання ви мрієте?
— Було б цікаво щось збити. Щоб на 100% було підтвердження.
— Що для вас буде перемогою в цій війні?
— Виведення ворожих військ і повернення наших тимчасово окупованих територій.
***
P.S.: Указом Президента України Вадим нагороджений медаллю «За військову службу Україні». Має також відомчу нагороду Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Нині катери військової частини, де служить Вадим, беруть участь в операціях щодо розширення плацдарму на лівому березі Дніпра та розмінуванні Чорного моря.
«Сексі» каже, що з настанням весни і теплої пори року бойові завдання стануть… цікавішими.
Фото Віталія Павленка та з особистого архіву співрозмовника