4 квітня у Житомирі відбулась по-справжньому історична подія. Вперше у своїй історії житомирське “Полісся” грало у півфіналі Кубку України з футболу. Приймали житомиряни на своєму стадіоні суперника, який за останні роки став для них, можна сказати, принциповим – полтавську “Ворсклу”. За останні кілька років ці колективи неодноразово грали між собою на різних рівнях, і в матчах різного статусу. Тож, в цілому, у “Полісся” не було необхідності якось звикати до полтавців, як це було із багатьма іншими клубами, з якими “вовки” вперше зустрілись у нинішньому розіграші УПЛ.
Однак же, конкретно цей матч “Поліссям” та “Ворсклою”, певно, мав найвищу цінність. Адже це була боротьба за вихід до фіналу національного кубку. Житомиряни, з огляду на останні результати, у цьому матчі мали можливість розвіяти врешті-решт увесь той скепсис та критику, які звисають як над командою, так і над менеджементом клубу останні кілька місяців. Довести усім уболівальникам свої слова про те, що все ніщо інше, як звичайна чорна смуга. Однак же, не вдалося.
Певні проблиски у грі “Полісся” все ж можна час від часу помітити. При обороні “вовки” структурно здаються ніби більш точнішими, ніж було до цього. Під час пресингу команда все менше розсипається, зберігаючи позиційний баланс. Та і загалом, гравці активніше вступають у боротьбу. Однак, коли треба атакувати, то тут знову починаються негаразди. Вже котрий матч поспіль складається враження, що взаємодіяти між собою у гравців великого бажання немає. Ключовою фішкою команди в атаці і досі лишаються будь-які пошуки можливості навісити з флангу на високого Будківського, нехай побореться у повітрі та проб’є. В таких умовах відсутність травмованого Макуани, який ледь не в соло міг на швидкості протягнути м’яч по бровці крізь суперників і виконати “той самий пас”, дедалі яскравіше кидається у вічі. Навіси від Танковського, Козака чи обох фулбеків до цілі долітають дуже рідко. Наприкінці першого тайму півфінального матчу відбулась ціла серія стандартних положень поблизу воріт “Ворскли”. Декілька разів було справді “гаряче”, та взяттям воріт ці моменти так і не завершились.
І хоч вираз про те, що відбувається, коли ти не забиваєш гол, у футбольному середовищі вже давно поріс мохом, та все ж своєї актуальності він, певно не втратить ніколи. Переживши хвилю небезпеки біля власних воріт, вже за кілька хвилин “Ворскла” результативно завершила власну атаку. На 45 хвилині, після скидки грудьми від Степанюка хавбек полатавців, та за сумісництвом ексдинамівець Сергій Мякушко потужно прошив Дениса Бойка з метрів п’яти, відправивши “Полісся” у роздягальню з пропущеним голом.
Другий тайм, що логічно, “Полісся” переважно провело в атаці. Їм треба було відігруватись. “Ворскла” ж почала утримувати результат. Декілька моментів, з натяком на небезпеку “вовкам” вдалось створити. Будківський після прострілу з лівого флангу влучив у захиснків. Ще у кількох епізодах “Ворскла” зіграла надійно в захисті. А потім знову забила! Однак, з очевидного офсайду. Тож надія на порятунок у житомирян досі лишалась.
Повітряна тривога у Житомирі, яка була оголошена на 80 хвилині матчу, на суб’єктивний погляд автора цього матеріалу, зіграла скоріш на руку “Поліссю”, адже у цей час тренер міг у відносно спокійній обстановці пояснити гравцям те, що він хоче побачити у їхньому виконанні за той час, що у них лишиться після відновлення гри.
І напевно це подіяло. Одразу ж після подачі штрафного, який було призначено безпосередньо перед оголошенням повітряної тривоги, “полісяни” заробили пенальті. Захисник “Ворскли” відверто потягнув Будківського за футболку у своєму карному майданчику, так, що той на мить ледь не завис у повітрі, дригаючи ногами. Як пояснить у післяматчевій пресконференції асистент тренера “Полісся” Володимир Книш, з гри уже було знято 3 штатних пенальтистів, тому Будківський на правах капітана пішов бити з позначки сам. І не забив. Дуже невпевнений розбіг, і такий же невпевнений удар у лівий нижній від себе кут воріт. Голкіпер “Ворскли” Павло Ісенко, не вагаючись, стрибнув туди ж, куди поцілив форвард “воків”. Після цього, ще один, відносно небезпечний момент мав Іван Петряк, який після удару в ближній, просто не влучив по воротах.
0:1 – такий результат горів на табло Центрального стадіону у Житомирі по завершенню 90 хвилин гри. “Ворскла” усією командою святкує на полі, Будківський плаче, а “Полісся” зазнає 5 поразки поспіль у всіх турнірах. І коли ця криза команди дійде до свого завершення поки передбачити важко. Знову ж таки, особисто у автора цього тексту складається враження, ніби гравці “вовків” через погані результати починають все менше вірити у здібності один одного, ніби, далеко не кожен із них має бажання щось комусь доводити, а виходить на поле просто, щоб вийти, і потім в кінці місяця отримати зарплатню.
Реальний футбол це не комп’ютерна гра, де розрозробник з самого початку закладає туди певні фішки, які можуть дати тобі перевагу над суперниками. У футболі недостатньо вкласти грошей, щоб усе запрацювало. Психологія у цій сфері відіграє не менш важливу роль.
Що далі очікує на “Полісся” нам залишається лише поспостерігати. Якщо керівництво клубу не розчарується у проєкті, і рішуче продовжуватиме йти до поставлених цілей, то нас, як уболівальників, очікує ще дуже багато всього цікавого.
Автор матеріалу: Олександр Невмержицький