Колишній головком ЗСУ Валерій Залужний та екс-секретар РНБО Олексій Данілов після своїх відставок поїдуть за кордон займатися дипломатією. Це звична практика для України і останніми роками вона стала масовою. Разом із Залужним та Даніловим тільки у Європі 10 посольств очолюють саме некадрові дипломати. Для порівняння, вихідців з системи МЗС на чолі посольств – 26. Більше деталей – у матеріалі “Апострофа”.
Кадрові і некадрові
Наразі більшість українських посольств та представництв при міжнародних організаціях у Європі очолюють все ж таки кадрові дипломати. Наразі представники системи МЗС очолювали 26 посольств у країнах Старого світу. Серед них варто виділити дипломатів з величезним досвідом та знаннями як Олексій Макеєв у Німеччині, Марина Михайленко в Португалії та Сергій Погорельцев у Іспанії.
З-поза системи МЗС Україну представляють 8 людей – у Азербайджані, Болгарії, Ватикані, Латвії, Словенії, Франції, Швейцарії, а також у Представництві України при міжнародних організаціях у Відні. Ще двоє готуються очолити посольства.
Хоча процедуру призначення послом Валерія Залужного у Великобританію тільки запустили, сам екс-головком активно готується до нової роботи. Його кілька разів бачили у Дипломатичній академії. Це навчальний заклад, який, зокрема, веде перепідготовку людей з інших сфер для роботи у дипломатії.
Читайте: “Це ще не всі рішення”: Зеленський анонсував нові кадрові зміни
А от Олексій Данілов поки що відпочиває після роботи в РНБО. Про його призначення у Кишинів домовилися особисто президенти України та Молдови. Як розповіли “Апострофу” поінформовані джерела, у Данілова був вибір, але він сам обрав варіант з Молдовою. І хоча статусність нового посла – позитивний сигнал для наших сусідів, однак треба розуміти, що у Кишиневі – непростий рік виборів та спроба реваншу проросійських сил. Тому там побоюються, аби новий посол не вийшов за рамки пристойності. Як відомо, Данілов у своїх оцінках за словом у кишеню не лізе.
Принаймні частину призначень у посольства можна сприймати як синекури. Це поняття з’явилося ще в Середньовіччі і означає добре оплачувану посаду, що не вимагає особливо напруженої роботи, значних зусиль, попри видимість діяльності.
За попередніх президентів такі призначення робили в останні місяці каденції, аби влаштувати вірних соратників, або ж для фактичного виходу на пенсію. Зараз у цій категорії “дипломатів” більшає тих, кого звільнили з високих посад. У таких випадках мета призначення – нейтралізувати потенційного опозиціонера, адже колишні члени команди знають надто багато чутливої інформації. З іншого боку, бувають випадки, коли такі посли справді стають ефективними на посадах.
Колишній міністр оборони Андрій Таран вирушив у Словенію невдовзі після звільнення – у травні 2022 року. У цій маленькій країні між Італією та Хорватією новий посол досить активно працює. Соцмережі посольства повні звітів про зустрічі з іншими дипломатами та різноманітні дискусії з питань безпеки.
Так само, судячи зі сторінки посольства, активною у Швейцарії є колишня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова. Її призначили послом у листопаді 2022 року.
Юрій Гусєв, колишній очільник “Укроборонпрому”, був призначений послом у Азербайджан нещодавно – 22 лютого. Для початку роботи він ще має вручити вірчі грамоти Президенту Азербайджану.
Окрема історія із колишньою заступницею міністра закордонних справ Еміне Джапаровою. Хоч і з профільною освітою, вона починала кар’єру як журналістка, згодом була заступницею міністра інформаційної політики і лише в 2020 році прийшла в команду Дмитра Кулеби. З 22 лютого – Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні. Нагадаємо, у цьому місті розташовані штаб-квартири ОБСЄ, МАГАТЕ, а також ще кількох спеціалізованих організацій, тож посада важлива і потребує не лише навиків дипломата. Втім, враховуючи чутки про те, що Джапарова в березні народила дитину від “приватівського” олігарха Геннадія Боголюбова, котрий є компаньйоном Ігоря Коломойського, реальні мотиви призначення викликають питання.
З інших напрямків
Дехто з послів має специфічну компетенцію у сфері, що важлива для відносин з конкретною країною. Приміром, посол у Ватикані “Батько Томосу” Андрій Юраш. До призначення він довгий час був директором департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту та зіграв важливу роль у наданні автокефалії для Православної церкви України.
У Латвії посольство очолює Анатолій Куцевол. Раніше він працював у міністерстві економіки, а також в урядовому офісі євроінтеграції, неурядових організаціях та у секретаріаті Кабміну. Тож він має принаймні уявлення про роботу дипломатів.
А от призначення Олесі Ілащук у Болгарію свого часу викликало справжній скандал у медіа. На той момент вона не мала жодного досвіду ні в дипломатії, ні на державній службі. А ще Олеся Ілащук позиціонувала себе як психотерапевта та сексолога. Втім, за даними редакції, її роботою у МЗС задоволені. Щоправда, тут значна заслуга поряд із самою Ілащук і першого секретаря посольства Олега Охотника, кадрового дипломата.
У Франції з 2020 року Україну представляє Вадим Омельченко. До призначення послом він очолював аналітичний центр “Інститут Горшеніна”, двічі працював радником Голови Верховної Ради, а також у 2000-2006 роках був віце-президентом корпорації “Інтерпайп”. Тож, пов’язаний з олігархом Віктором Пінчуком, а також з одним з екс-урядовців часів Януковича, підприємцем Сергієм Тігіпком. Саме з бізнес-зв’язками Омельченка через Тігіпка пов’язували призначення послом у Францію. Ще у 1996 році Тігіпко сприяв аби французький гігант Lafarge купив ВАТ “Миколаївцемент”. Сам Омельченко перед призначенням протягом тривалого часу проживав у Ніцці.
Пусті крісла
Багато дипломатичних представництв України працює взагалі без послів. На момент підготовки матеріалу посольства без голови були у 9 європейських країнах. Це Бельгія, Білорусь, Вірменія, Греція, Грузія, Норвегія, Угорщина, Чехія, а також Росія.
Інколи така ситуація зумовлена війною – тримати послів у Росії та Білорусі немає сенсу. А також недружньою політикою держав щодо України. Ситуацію з такими посольствами ілюструють слова міністра закордонних справ Дмитра Кулеби щодо комунікацій з Тбілісі. Ще в лютому минулого року він заявив, що призначення посла перебуває на фінальній стадії, але “коли він поїде в Грузію, це буде питання політичного моменту”.
Схожа ситуація у Вірменії. Через низку причин ця країна стала заручником Росії та підтримувала політику Кремля щодо України. І лише останнім часом почала відвертатися від Москви. Тож повноцінного посла у Єревані ми не маємо з 2021 року. До слова, останнім послом України у Вірменії був Іван Кулеба, батько нинішнього міністра.
У Чехію, за даними “Апострофа”, посла уже знайшли. Туди має поїхати дипломат, який працює в іншій важливій для нас країні. Затримка пов’язана із пошуком заміни вже для нього.
Так само існують проблеми із призначенням посла в Угорщині. Кандидатуру шукали довго, і зрештою, знайшли. Медійний військовий із Закарпаття, зі знанням угорської мови. Однак, все зупинила несподівана проблема – як звільнити мобілізованого з військової служби. У схожому випадку Валерія Залужного просто комісували, але у випадку з потенційним послом цей варіант не підійшов: він відмовився йти з ЗСУ за такою “сірою” схемою.
У цілому, у Європі ситуація із послами відносно непогана. Зрештою, це завжди був престижний напрямок. Куди більший кадровий голод у Азії, Латинській Америці та особливо в Африці. Попри те, що Україна планує там збільшити кількість посольств, часто саме відсутність спеціалістів стає на заваді.
Разом з тим треба враховувати, що у дипломатії багато, але далеко не все залежить від роботи посла. Так, є приклади, коли дипломати дійсно змінювали позицію країни щодо підтримки України. А є випадки, коли у країнах немає посла роками, а комунікація йде напряму через Офіс Президента. І таких випадків останнім часом більшає…
Читайте: Заслання чи трамплін? Чому Залужного відправляють до Лондона