На пагорбах між нинішньою вулицею Короленка та Польським Бульваром (мікрорайон Малікова) у Житомирі на 9 га розташовується католицьке (польське) кладовище, історія якого розпочалася у 1799 році. Тоді ділянку придбала польська громада, а невдовзі тут почали захоронення небіжчиків різних національностей (поляки, чехи, німці, італійці), об’єднаних за конфесійною приналежністю – всі вони були католиками.
Ще з того часу територія поділена на 9 частин, кожна з яких названа на честь небесного покровителя. Приміром, бідних ховали ближче до річки, для духовенства виокремили ділянку Святої Софії за каплицею Святого Станіслава, до якої веде центральна алея, вимощена автентичною бруківкою (збереглася до наших днів).
Саму каплицю звели у 1840-му, але вона була зруйнована у період Другої світової і відбудована у 2000-х. Поруч з каплицею – оглядовий майданчик, звідки видно усе кладовище, а також давні катакомби, датовані (80-ті роки 19 століття), а більш нові (1907 рік) зустрічають при вході. Є один зі способів поховання, коли домовину поміщали у отвір в стіні, запечатували табличкою. У радянські часи катакомби були пограбовані та, фактично, знищені. Через десятки років польська громада частково привела їх до ладу, але всередині, ймовірніше, тіл нема. Частина табличок досі лежить на землі поруч, а у нішах – сміття, фрагменти домовин.
Така ж доля спіткала багато нагробків і склепів, до яких дісталися мародери та вандали, після цього їх просто замурували цеглою. Втім, багато з них за понад 200 років вже «пішли під землю» і втрачені назавжди – на місці деяких утворилися провалля у ґрунті, тож треба бути обачним та обережним під час прогулянок чи екскурсій.
Загалом на католицькому кладовищі у Житомирі нараховується більше двох тисяч поховань (у різному стані), деякі з них – зовсім нові, тобто попри офіційне закриття кладовища ще у 1976 році там продовжують хоронити померлих, встановлюючи пам’ятники та оздоблюючи на сучасний лад.
До речі, місця на кладовищі катастрофічно стало бракувати ще до 1938 року – тоді громада звернулася до влади з проханням розширити ділянку. Коли у цьому було відмовлено, почалася масова ліквідація старих могил. Власне, найдавніше із поховань, яке можна зустріти нині – фрагмент надгробку Юзефіни Скальцовської (1816 рік).
Окремої уваги заслуговують надгробки по типу «хрест на пні дерева» та «хрест на скельках». Такі виготовляли приблизно до 1950 року у місцевих каменетесних майстернях. Матеріал – камінь твердих порід, повністю ручна робота.
Про католицьке кладовище в Житомирі можна прочитати у творах Володимира Короленка (будинок, де він народився і прожив усе дитинство знаходиться на початку однойменної вулиці, що веде до кладовища, а з 1973 року там облаштували музей). Хлопчиком разом із друзями письменник бував там.
Юлія Демусь