Житомирянка Марина Василенко має власну «Майстерню Пацьорки» і вже більше шести років створює прикраси в українському стилі (каміння, деревина, скло, льон), а ще досліджує історію і традиції українців, проводить екскурсії містом.
Віднедавна до численних напрямків її творчої і професійної діяльності також додалися майстер-класи, під час яких знайомить учасників з давнім мистецтвом, що зачаровує своєю красою і технікою. Зокрема, розповідає секрети витончених орнаментів та візерунків, які можна створити на виробі за допомогою вибійки. Таким чином можна прикрасити своє вбрання, еко-сумку, рушник, серветку та ін.
Майстриня розповідає, сама про вибійку дізналася зовсім випадково рік тому, коли побачила допис про те, що Головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному подарували хустку від Творчої майстерні «Будяк Кучерявий», на якій, власне, і був оригінальний принт нанесений методом вибійки. Тоді почала активно вивчати інформацію у книгах та мережі, переглядала відео, придбала необхідні матеріали і спробувала працювати самотужки. Коли біль-менш осягнула усі тонкощі справи, наважилася розповісти про це й іншим. Обрала формат майстер-класів, під час яких кожен може не лише почути про вибійку, але й створити власний виріб.
Читайте також: Встигнути до Великодня: жителі Житомирщини саджають картоплю. ВІДЕО
Взяла на себе просвітницьку місію, адже про вибійку нині загалом мало хто знає. В Україні на цьому спеціалізуються кілька майстерень, на Житомирщині нічого подібного не зустрічала. А попри те, саме в нашій області під час розкопок в селі Райки (сучасна Бердичівщина) було виявлено кам’яну плиту в формі кружечка із держаком на верхній стороні, а на нижній – вирізьблений орнамент. Це і є вибійкова плита для декорування тканин фарбами (орієнтовно 11 століття). Крім цього, на Чернігівщині знайшли клаптики тканин з елементами вибійки 11 століття.
Ручна техніка вибійки була поширена серед древлян у часи Київської Русі, їх знали як справжніх майстрів фарбування домотканого полотна (його фарбували, а потім декорували візерунками, фарби виготовляли із рослин). Така тенденція зберігалася до того часу, коли древляни вбили князя Ігоря, а Ольга спалила Іскоростень. Після цього древлян називали вбивцями князя і не купували так активно у них продукцію, як було раніше.
Дошки, на яких вибивали орнаменти та візерунки були виготовлені з деревини груші або липи. Стіл повинен був бути масивним і обов’язково мати рівну поверхню. Особлива увага приділялась підбиранню візерунків та декору. Для цього виготовлялись спеціальні дерев’яні штампи і трафарети. У різних регіонах існували різні техніки вибійки. Полотно або клали поверх змащеної фарбою дошки, а зверху прокочували валком, або навпаки, вкриту шаром фарби різьблену дошку клали на полотно, придавлювали другою дошкою і били довбнями, щоб взялася фарба.
«Житомирщина – прародительниця вибійки в Україні. Хочеться нести це в маси, щоб якомога більше дорослих і дітей пізнавали це. Зараз якраз на підйомі все наше, українське», – відзначає Марина Василенко.
На одному із майстер-класів з вибійки побували і журналісти «Першого житомирського інформаційного порталу». За годину, дотримуючись порад пані Марини, вдалося зробити тематичний рушник до Великодня. Забігаючи наперед, зазначимо, що вибійка – це дійсно захоплююче заняття, коли ти повністю зосереджуєшся на процесі: який колір обрати, акуратно нанести спонжиком на штамп, як розташувати орнамент і врешті, що з усього різноманіття штампів обрати наступним, оскільки спробувати хочеться все й одразу.
В інтернеті можна знайти уже готові набори для вибійки – фарби і спонжики для їх нанесення, штампи, натуральна тканина. Вартість стартує від 400 гривень (залежить від кількості штампів, але переважно два-три різних форм і розмірів).
Кожен візерунок на вибійці, символ та колір – мають певне значення. Наразі використовують спеціальну фарбу для тканин, яка добре тримається і вироби навіть можна прати (після висихання потрібно пройтися по візерунку гарячою праскою зі зворотньої сторони).
Юлія Демусь