Останні роки складно назвати успішними для Федерації боксу України. Одну з найбільших спортивних організації лихоманить від скандалів, невдалих кадрових призначень і конфліктів. Від початку було зрозуміло, що це не минеться безслідно і матиме пролонговані наслідки. Наразі можемо спостерігати перші з них – погіршення спортивних результатів і ознаки серйозної кризи, яка перекинулась з Федерації на весь український бокс. Чому це відбувається, розбирався “Апостроф”.
Для початку варто нагадати, що Федерація боксу України (ФБУ) була створена у 1992 році. Вона є членом Міжнародної асоціації аматорського боксу та Європейської конфедерації боксу. За цей час боксери Національної збірної вибороли на Олімпійських іграх 4 золотих, 4 срібних та 7 бронзових медалей. Здобули численні нагороди на Чемпіонатах світу та Європи. Найбільш «врожайними» видались 2008, 2011, 2012 роки. Для розвитку боксерських традицій і передачі досвіду молодим спортсменам, у 2012 році за ініціативи президента ФБУ була утворена напівпрофесійна команда “Українські Отамани”, виступи якої швидко завоювали глядацьку аудиторію, обігнавши навіть Прем’єр-Лігу.
Участь в Олімпіадах, сходження на п’єдестали на іграх, чемпіонатах світу та Європи – кращий показник успішності чи неуспішності розвитку того чи іншого виду спорту. Ключову роль у цих результатах грає профільна спортивна федерація. Адже саме федерації відповідальні за кадрове забезпечення розвитку спорту, призначення тренерів, професійну підготовку спортсменів, фінансове забезпечення спортивного процесу, міжнародне співробітництво, організацію участі збірників у міжнародних турнірах, тощо. Тож аби оцінити стан вітчизняного боксу і визначити тенденції його розвитку, ми вирішили порівняти результати федерації та українських боксерів у “пост-Кличковську” добу. Для цього ми спробуємо проаналізувати каденції двох останніх президентів ФБУ – Володимира Продивуса та Кирила Шевченка – а також оцінити перспективи нинішнього очільника Олега Ільченка.
Володимир Продивус. Фото з відкритих джерел
Справка: Володимир Продивус – очолював ФБУ безперервно з 2008 до лютого 2022 року. У минулому професійний боксер. За радянських часів був дворазовим чемпіоном України, переможцем Спартакіади України, володарем “бронзи” на Кубку Радянського Союзу.
Олімпійські ігри
Пекін (2008). Василь Ломаченко здобув золоту медаль у ваговій категорії до 57 кг. Став першим українцем, удостоєним кубка Вела Баркера як найкращий боксер турніру. Вячеслав Глазков з Луганська став бронзовим призером у категорії понад 91 кг.
Лондон (2012). Ігри у Великій Британії увійшли в історію українського боксу як золота доба. Українці продовжували підкоряти олімпійський ринг – здобули 5 медалей і стали другими у загальному заліку, поступившись лише господарям турніру. Вдруге поспіль золоту медаль (до 60 кг) здобув Василь Ломаченко. Найсильнішим у категорії до 91 кг став Олександр Усик. “Срібло” (до 64 кг) здобув Денис Берінчик. Дві бронзові нагороди вибороли Тарас Шелестюк (до 69 кг) та Олександр Гвоздик (до 81 кг).
Ріо-де-Жанейро (2016). Медалі на іграх у Бразилії здобути не вдалося, хоча слід відзначити доволі успішні кваліфікаційні відбори – путівку на головний турнір здобули Микола Буценко, Володимир Матвійчук, Дмитро Митрофанов, Денис Солоненко та перша жінка – Тетяна Коб.
Токіо (2020). Олександр Хижняк виборов “срібло” у середній вазі. Загалом чотири Олімпіади поповнили національну скарбничку 8 медалей.
Золота збірна України з боксу 2012 року. Колаж 24 каналу
Чемпіонати світу
На світових першостях у період з 2009 по 2017 роки (ЧС 2019 року у Росії українська збірна бойкотувала через триваючу збройну агресію РФ) національна збірна здобула загалом 13 медалей. У 2009 році в Мілані першим в історії України чемпіоном світу став Василь Ломаченко. “Срібло” і “бронзу” вибороли ваговики Роман Капітоненко і Олександр Усик.
Наступний ЧС у Баку в 2011 році став тріумфальним для України – наша збірна очолила загальний залік із 5-ма медалями. Чемпіонами стали Василь Ломаченко, Тарас Шелестюк, Євген Хитров і Олександр Усик. Денис Берінчик привіз додому срібну медаль.
З чемпіонату світу, що проходив у 2013 році в Алмати єдину бронзову медаль до України привіз одесит Микола Буценко. У 2015 році на ЧС у Досі дві “бронзи” вибороли Дмитро Замотаєв і Геворг Манукян. На світовій першості у Гамбурзі в 2017 році чемпіоном у середній вазі став Олександр Хижняк. На останньому за каденції Продивуса ЧС у Белграді в 2021 році єдиним призером став Юрій Захарєєв, здобувши “золото”.
Важливо також відзначити, що на кожному з цих чемпіонатів Україну представляли щонайменше 8 боксерів, а у 2011 році збірна була найчисельнішою – 11 спортсменів.
Чемпіонати Європи
На європейській першості у Ліверпулі Україну представляли 11 боксерів. Золоті медалі вибороли Георгій Чигаєв, Василь Ломаченко, Іван Сенай і Олександр Усик. Роман Капітоненко привіз бронзову медаль.
На ЧЄ у Москві в 2010 році найвищу – срібну – нагороду здобув Георгій Чигаєв. Бронзовими призерами стали Олександр Ключко, Тарас Шелестюк, Денис Пояцика і Роман Капітоненко. На чемпіонаті в Анкарі результати були скромнішими – одна бронзова медаль в активі Дмитра Митрофанова. ЧЄ у Мінську в 2013 році запам’ятався зміною поколінь і блискучими результатами: чемпіоном став Павло Іщенко, “срібло” виборов Микола Буценко, три “бронзи” здобули Богдан Шелестюк, Євген Хитров і Денис Пояцика. Україна посіла третю сходинку у загальному заліку. На європейській першості у Самокові в 2015 році Україну представляли п’ятеро боксерів, однак медалей вони не здобули. Натомість визначальним став наступний ЧЄ, який у 2017 році приймав Харків. Золотими призерами стали Юрій Шестак, Олександр Хижняк, Віктор Вихрист. Микола Буценко виграв срібну медаль, а Дмитро Замотаєв і Євген Барабанов – бронзові. Із шістьма медалями Україна очолила залікову таблицю. На європейській першості у Мінську в 2019 році чемпіонами стали Олександр Хижняк і Віктор Вихрист. Микола Буценко і Євген Барабанов додали у скрадничук “срібло” і “бронзу”. Відтак за каденції Продивуса на Чемпіонатах Європи з боксу Україна виборола 26 медалей.
Кирило Шевченко. Фото з відкритих джерел
Справка: Кирило Шевченко – очолював ФБУ з лютого 2022 року до лютого 2024 року. До того працював президентом Київської міської федерації боксу. У відставку з посади президента ФБУ пішов за власним бажанням.
Оскільки Шевченко очолював ФБУ лише два роки, спортивних досягнень в нього значно менше. Втім головне тут навіть не кількість медалей, про що обов’язково поговоримо нижче, а фундамент, який він залишив своєму теперішньому і майбутнім наступникам. Починаючи з 2022 року, команди усіх категорій не досягали великих результатів. Якщо взяти Олімпійські ігри, які мають відбутися у 2024 році в Парижі, то Україну представлятиме лише один боксер – Олександр Хижняк. До того, такі результати український бокс демонстрував на старті незалежності, у 1992 році. Жіночий бокс взагалі залишився без представництва – жодна українка здобути олімпійську ліцензію не змогла.
Провальні результати на ліцензійному турнірі можуть свідчити про те, що доросла команда розбалансована. Колишнє керівництво ФБУ повернуло головного тренера Дмитра Сосновського, який був кращим тренером світу у 2011 році, але зараз навіть не зміг зібрати команду для виступу на відбіркових змаганнях. Збірна більше не проводить продуктивні збори. А ті, що відбуваються, проходять на одних і тих же базах, залучити додаткові гроші на виїзди і міжнародні збори спільно з топ-боксерами світу керівництво ФБУ якосьне спромоглося. У підсумку Олександр Хижняк тренується за індивідуальним графіком. Стара збірна показати високий результат більше не здатна, а молоді немає де набиратись досвіду. Тож маємо парадоксальну ситуацію: наші юнаки і дівчата завдяки важкому труду і таланту тренерів стають кращими на молодіжних першостях у Європі, а ряди еліти при цьому поповнити немає ким.
Читайте також: “Він ніколи не мав би цим займатись”: Володимир Продивус підсумував роботу Кирила Шевченка у Федерації боксу
Ситуацію могла б виправити команда Кирила Шевченка: організувати спільні збори та/або турніри для дорослих і молодіжних команд. Зазвичай саме під час таких змагань і вдається вишукати перспективну молодь, яку потім запрошують на ліцензійні турніри за путівками на Олімпіаду. Згадати хоча б Чемпіонат світу-2021 у Белграді, коли на той момент 19-річний Юрій Захарєєв вперше боксував у «дорослій лізі» і здобув єдине на тому ЧС «золото». Цей успіх став можливим завдяки тренерському штабу, який зумів розгледіти талант і відповідним чином підготувати спортсмена до Ігор. Схожа ситуація у жіночій збірній: команду складають ветеранки, які на рингу по 15-20 років, а молодь туди доступу немає – тренери, що постійно змінюються, їх просто не помічають.
Юрій Захарєєв. Фото Федерація боксу України
На Чемпіонаті Європи у 2022 році в Єревані збірна України була представлена у всіх вагових категоріях і здобула чотири бронзові нагороди: медалі взяли Дмитро Замотаєв, Юрій Шестак, Юрій Захарєєв, Іван Сапун. Чемпіонат світу з боксу серед чоловіків, а також серед жінок, які відбулися у 2023 році, українська збірна бойкотувала через допуск до змагань представників країн-агресорів. Втім навіть якби турніри для нас відбулися, навряд чи боксери і боксерки змагались у фінаналах.
Серед причин провальних результатів називають “турбулентність” у ФБУ та невдалі кадрові призначення. Наприклад, наразі посаду державного тренера збірних команд, тобто ключову посаду у національному боксі, обіймає Юрій Шевчук. Він вже працював головним тренером збірних до 2008 року. Був звільнений за незадовільну організацію тренерського штабу і відмивання грошей на національних і міжнародних турнірах. Судячи із результатів збірних останніх років, висновків він не зробив.
Олег Ільченко. Фото з відкритих джерел.
Олег Ільченко – керує ФБУ після складання повноважень Кирилом Шевченком, з лютого 2024 року. До того очолював міське відділення федерації у Житомирській області.
Присутність на керівниій посаді Олега Ільченка в спортивних боксерських колахвикликає ще менше оптимізму. Згідно зі Статутом ФБУ, він як генеральний секретар виконуватиме повноваження президента до обрання наступного президента, яке має відбутись у 2026 році.
Як повідомляють деякі джерела, новий керівник ФБУ начебто пов’язаний із контрабандою, наркоторгівлею та іншими геть не спортивними явищами. З великою ймовірністю можна припустити що Ільченко не має міжнародних зв’язків та авторитету у світі боксу. Вітак залучення фінансів на розвиток боксу, організація міжнародних зборів і змагань, які вимагають не тільки компетенцій, але і відповідних зв’язків, виглядають для нього можливо нейздісненниим завданнями. Можемо припустити, що такі завдання Олег Ільченко перед собою і не ставить, розуміючи власні можливості і пріоритети.
Спортивна громадськість тривожиться, що під керівництвом Ільченко Федерація може перетворитись на ширму для прикриття незаконної діяльності та джерело розпилу і відмивання грошей з державного бюджету. Тож є вирогідність, що у продовж наступних років україньким боксом керуатиме людина без спортивного бекграунду та менеджерського досвіду.
26 липня 2024 року у Парижі стартують 33-ті Олімпійські ігри – найпрестижніший турнір в аматорському боксі. Це дуже важлива подія, адже саме на Олімпіадах запалюються майбутні зірки професійного боксу. Для українських спортсменів ситуація ускладнюється повномасштабною війною і спричиненими нею фінансовими труднощами. Але попри це хлопці і дівчата тренуються, докладають великих зусиль для підтримки форми і хочуть здобувати результати. Чи так само прагне цього і чи на цьому зараз зосереджено керівництво ФБУ – виникають обґрунтовані сумніви. Судячи з усього, зараз у спортивній організації формується нова управлінська команда і функціонери більше турбуються про посади, а не про олімпійські ліцензії. Якщо така ситуація збережеться і у найближчий перспективі врегулювати роботу ФБУ, завести туди справді професійний менеджмент не вдасться, великим провалом для України можуть обернутися ігри не лише у Парижі, але й у Лос-Анджелесі у 2028 році.
Читайте: В’ячеслав Узєлков повідомив про виписку з лікарні та розповів про самопочуття після кількох операцій