Максим у меблевому бізнесі вже понад 20 років
Максим Вороновський – мешканець Маріуполя, який у 2022 році переїхав до Запоріжжя. В окупованому місті він залишив салон для продажу та виробництво меблів. Проте вже у Запоріжжі вирішив знову взятися за цю справу. Про бізнес Максима читайте в ексклюзивному матеріалі zprz.city.
Читайте також: Працевлаштував переселенців та допомагає військовим – мешканець Енергодара відкрив у Запоріжжі незвичайну їдальню
– Розкажіть про свій шлях до початку повномасштабного вторгнення.
– Я так само займався меблями, ще з 2002 року працюю у цій сфері. Починав звичайним збиральником, потім 10 років я працював директором салону та дизайнером сумісно. Це у нас було в Маріуполі. У 2015 році відкрили вже власну справу, почали робити меблі під замовлення. Все було онлайн, а от в січні 2022 року ми відкрили вже студію в місті. Але там все і закінчилося.
– Як діяли після початку вторгнення?
– У квітні ми переїхали сюди, все залишилося там. Трохи посиділи, попереживали, а потім вже почали все відновлювати. Взяли в оренду два приміщення – для салону та під виробництво, почали потроху обживатись.
Отримали грант від Центру зайнятості, дружина підштовхнула податися. Накупили на нього трохи обладнання, трохи на студію – і почали працювати. Отримали ще грант від фонду “ЯМаріуполь”, при якому була бізнес-школа, що надавала гранти. Цей грант ми направили вже на закупівлю матеріалів.
– Як триває процес замовлення?
– З клієнтом ми спілкуємось, він записується на обмір. Потім малюється ескіз, підбираються матеріали, проводимо розрахунки. З цього вже випливає чи можна десь зекономити, чи навпаки, десь вкластися більше. Ми часто беремо частину матеріалів та їдемо до замовників.
Раніше у мене не було конкретної прив’язки до регіону, тому люди замовляли і з Дніпра, Києва, у Запоріжжя співпрацювали з Юнімед.
В Маріуполі та в Запоріжжі, наприклад, люди люблять приїхати в салон, подивитись. В Дніпрі ще деякі їздять, а от в Києві взагалі їздити не дуже люблять. Тому ми підлаштовуємось під кожен регіон.
Простіше працювати, коли приїжджає клієнт. Можна приїхати, подивитися, звіритись. У нас нема бюджетних пропозицій, тому що в нас діє дуже довга гарантія, з нами клієнти залишаються надовго. З 2002 року нарікань, як таких, не було. З деякими клієнтами досі спілкуємось.
Моя дружина – дизайнер інтер’єрів. Вона робила дизайн безпосередньо, я займався виробництвом. Через війну став менший попит, тому дружина зайнялась свічками. Тому все що у нас тут – наше. Окрім стільців та дивану.
– Ви розробляєте меблі одразу з технікою?
– Так, ми намагаємось максимально закрити всі потреби клієнта. Якщо треба техніку, ми її також пропонуємо. Ціни на неї – як в інтернеті, іноді навіть вигідніше взяти в нас. Відгуки клієнтів на такі меблі доволі радують. Кажуть, правда, що нас довго шукати, тому ми з цим боремося.
– Як триває виробництво меблів?
– Ну, наприклад, зараз ми розробляємо стільці. Конструкцію ми побачили в інтернеті, ескіз. Подивились, що наче вписується для нас.
Ми його зварили, подивились – завеликий, значить треба трохи менше. Зробили сідушки, сіли, як воно – зручно чи ні. Виходить, що вже три місяці ми робимо ці стільці.
Робимо ми обробки по металу, є у нас столярний цех, щоб працювати по дереву. Для однієї компанії робимо ящики, в яких вони на експорт відправляють свою продукцію. Це було одне з перших замовлень, яке не дало нам, так би мовити, впасти в депресію.
Але ми вже перевищили той рівень, який був у нас у Маріуполі.
– Можете пригадати якісь цікаві замовлення?
– Колись, ще до війни, ми у Маріуполі робили одну кухню із серводрайвом. Це підйомний механізм, де при натисканні якісь частини опускаються та підіймаються. Тоді, бувало, на одну кухню лише електроніка коштувала 80 тисяч, це ще без механізмів. Ми це встановили, у Маріуполі, але він ще не показав своє. Там прильот був, та і розікрали все.
– Які у вас плани на найближче майбутнє?
– Розвивати й надалі все що є. Доопрацювати столярний цех, докупити декілька станків. Головний упор буде на малярку, бо крашені фасади ми все ще замовляємо.
Раніше ми також розповідали як мешканка Запоріжжя відкрила салон в центрі міста під час війни.