У соцмережах стала дуже популярною тарілка харківської художниці та ілюстраторки Юлії Пилипчатіної із зухвалим написом “Х…й вам, а не Харків”. Схожі тарілки вже замовляють у Києві та Дніпрі, Одесі і Запоріжжі.
Мисткиня скептично ставиться до несподіваного успіху цього виробу, адже інші її роботи давно відомі в Європі та США, про них навіть писав американський Cosmopolitan. Юлія на початку повномасштабної війни переїхала до Бельгії, але у серпні минулого року повернулася до Харкова і з того часу живе та працює в місті.
Ця думка — одна на всіх
За словами художниці, недавній успіх “матюкливої тарілки” став для неї дещо несподіваним, адже вона робить їх майже з того самого часу, як повернулася. До того, аби створити такий оригінальний розпис, спонукало саме життя в Харкові.
“Я не ханжа: якщо ситуація потребує міцного слівця, я не буду соромитись, хоча у звичайному мовленні їх не люблю. Коли ти сидиш, тримаєш в руках тарілку і думаєш, що ж намалювати — і раптом лунає вибух, це єдина думка, що приходить у голову усім харківцям. Тарілка випадково завірусилася, бо ця думка в нас — одна на всіх”, — розповіла Юлія Пилипчатіна KHARKIV Today.
Свого часу художниця свідомо вибрала Харків місцем життя. Народилася Юлія в Бахмуті, тоді ще Артемівську, довгий час жила з батьками в Росії, у Харків приїхала в 2011 році і закохалася в місто.
“Я багато де жила, але в жодному місті не затримувалася надовго, а коли переїхала у Харків, зрозуміла, що я вдома. Він мені підходить і за людьми, і за кліматом, це прекрасне місто для життя. Я розумію цю небезпеку, тут страшно, і іноді я від цього дуже втомлююсь, але в такому випадку я просто йду спати у ванну”, — каже Юлія.
Харківська тарілка стала такою популярною, що жителі інших міст теж захотіли аналогічні, на керамістку посипалися замовлення. Мати “тарілку незламності” захотіли в Києві та Запоріжжі, Дніпрі і Одесі. Зараз Юлія вже думає над тим, аби повернутися до інших своїх робіт, посуду та прикрас.
“Я буду закривати замовлення на неї, бо не хотіла б запам’ятатися лише матюкливою тарілкою”.
“Цінна лише тому, що я живу”
Харківська тарілка виконана в техніці глазурного випалу, над якою Юлія Пилипчатіна працювала під час короткої еміграції до Бельгії. Зазвичай ця техніка застосовується для фарфору: на вже готовий виріб кількома шарами наноситься малюнок, і після кожного шару тарілка чи чашка знову обпалюється у спеціальній печі. Таких шарів може бути 5-10, і кілька етапів обпалювання забезпечують малюнку довговічність. У Бельгії Юлія працювала над серією тарілок, що присвячені “Алісі в Країні Чудес” — далася взнаки багаторічна робота у якості ілюстратора. Але після повернення до Харкова художниця вирішила застосувати таку ж техніку для кераміки. Тарілка “Х…й вам, а не Харків” виготовлена із глини зі Слов’янська.
“Україна — це країна керамістів. У нас є родовище глини біля Слов’янська, її експортували в Європу. Зараз завод працює з перебоями, поки що у мене є запаси, а як закінчиться — мабуть, працюватиму з європейською глиною”, — розповідає художниця.
Процес виготовлення кераміки також дуже залежить від електроенергії, тому іноді Юлії доводиться відмовлятися від замовлень, бо вона не може гарантувати клієнту чіткий термін, як це було раніше. Та й самі клієнти змінилися: якщо до повномасштабної війни це були в основному закордонні замовники, то зараз керамістка працює переважно на український ринок, бо магазин на платформі Etsy поки не вдалося перезапустити після тривалого простою. Але українські покупці ставляться до невизначеності з розумінням, бо й самі живуть у таких умовах. Та й сама художниця змінила ставлення до своєї творчості: зараз це для Юлії не стільки бізнес, скільки спосіб життя.
“Коли почалася війна, я відійшла від концепції, що повинна робити лише функціональні речі. Раніше я завжди була людина-функція: повинна щось робити, бути корисною. А тут кожен день живеш із таким відчуттям, що можеш піти в інший світ в будь-який момент і не завершити почате. Це допомогло мені відкрити для себе новий статус: я цінна людина лише тому, що я живу. Не треба бути особливо корисною суспільству, аби твоє життя поважали. І війна нагадує мені це щодня. Війна не має існувати вже тільки тому, що людське житті — цінне”, — художниця.