Зірка українського балету Тетяна Таякіна підкорила світ, але залишилась жити в Україні
Київський державний фаховий хореографічний коледж, яким Тетяна Таякіна керувала понад 20 років, продовжує працювати і після повномасштабного вторгнення. Педагоги коледжу констатують: дуже багато учнів повернулись, багато — планують повернутися з-за кордону. Повернулись до навчальної системи, яку сформувала Тетяна Таякіна, адже легендарна українська балерина стала не менш легендарним педагогом. Серед її вихованців – справжні зірки балету: Катерина Кухар, Денис Матвієнко, Олександр Стоянов, Олександр Жембровський, Ольга Голиця й багато інших.
Хороший педагог вчить не лише балетної техніки, а й життю: як триматись на публіці, що говорити і не говорити, і навіть що вдягти за певної нагоди. Танцівники балету — майбутні дипломати від мистецтва, які зустрічаються з королями, президентами, прем’єр-міністрами і по ерудованості, розуму та манерам яких судять про Україну.
Ми потрапили також на громадські обговорення щодо присвоєння коледжу імені Тетяни Таякіної. Драйвером процесу стала її учениця — Народна артистка України, а з 2020 року — керівниця навчального закладу, Катерина Кухар. “Телеграф” дізнався багато цікавого про українську балерину від тих, хто знав її особисто.
Балет не пробачає зради
Катерина Кухар часто говорить, що балет — мистецтво інтелектуалів. Тетяна Таякіна буквально з перших кроків в стінах хореографічного коледжу бачила тих, хто має шалений потенціал — фізичний і розумовий. І брала таких дітей під опіку. Це означало, що і вчитись доведеться більше, і завдання будуть складнішими.
Катерина Кухар свого часу відмовилась від навчання у Швейцарії, тому що не могла собі навіть уявити — як це – зрадити свого педагога, свою балетну маму.
– Я їй зателефонувала, поділилась радістю, що виграла конкурс і сказала, що запропонували навчатись, — згадує Катерина Кухар. – Вона просто спитала: “Ти залишишся (у Швейцарії)? “Ні, я повернусь додому”. “Добре”. І більше ні слова. Але я зрозуміла, що вона не сумнівалась в мені.
Чоловіка і партнера по сцені зустріла у 12 років
У світі фігурного катання, бальних танців і у балеті ідеальний варіант, коли партнери по сцені — щаслива сімейна пара. Так було і в історії Тетяни Таякіної.
Відомий у світі дует Валерія Ковтуна та Тетяни Таякіної “офіційно” склався у 1969 році. Але свого майбутнього партнера по сцені та життю Тетяна помітила вперше, коли їй було 12 років. І це була не просто закоханість, як зізнавалась сама балерина, це була доля. Тетяна Олексіївна завершувала навчання в хореографічному училищі, а Валерій Ковтун був уже зіркою Київського балету. Вона стала примою Опери, і пара спробувала станцювати разом. І вийшов дует, рівний за технікою, емоційністю, талантом.
Вони часто виступали разом у різних виставах не лише в Київській опері, а й на найпрестижніших сценах Англії, Італії, Польщі, Болгарії, Росії, Югославії, Франції, США, Японії, Данії, Іспанії та інших країн світу.
У 1977 році пара виступала на IV Міжнародному фестивалі танцю в Парижі на одній сцені з Наталією Макаровою та Рудольфом Нурієвим, Маєю Плісецькою, яка і привезла київську пару з собою. Дует Таякіна-Ковтун було відзначено Премій імені Вацлава Ніжинського та Анни Павлової, а вручав їх президент Французької Академії балету Серж Лифар.
Успіх — побічний ефект дисципліни
Одна з учениць Тетяни Таякіної, яка нині є помічником директора з питань стратегічного розвитку та міжнародного співробітництва — Ольга Морозенко, згадує про вимогливість Тетяни Олексіївни — як до себе, так і до оточуючих:
— Одними з її характерних рис були дисципліна та самоорганізація, — розповіла “Телеграфу” балерина. — Пам’ятаю, у мене розв’язалась стрічка на сцені – на прогоні перед концертом. Тетяна Олексіївна мене зупинила й сказала: “Це не дисциплінований підхід до себе та до професії” — й мене зняли з концерту, я не танцювала. Так вона з дитинства нас привчала бути вимогливими до себе, адже успіх в балеті — це побічний ефект дисципліни. Саме на цій жорсткій дисципліні, не дивлячись на важкі 90-ті, в які керувала Тетяна Олексіївна, наша alma mater вирощувала балетних зірок.Й цей режим, уважність до дрібниць, мені дуже сильно згодились не тільки у балеті, а й в житті. За це я їй дуже вдячна”.
Залізний характер
У крихкої витонченої балерини був залізний характер — інші в балеті не виживають.
– Я запам’ятав, як вона запросила мене викладати у коледжі, — згадує досвідчений педагог, балетмейстер, кандидат мистецтвознавства Віктор Литвиненко – Це був початок 90-х. В училищі (такий статус мав тоді коледж) не було викладача народного танцю. Тетяна Олексіівна дізналась від моєї дружини, що я викладаю в університеті культури, і вирішила зустрітися зі мною. “Ви б не могли взяти український танець в училищі?”. Я потупився: “Вибачте, я дуже зайнятий”. Так воно і було, я не хотів брати додатково викладання, чесно кажу. Потім підняв очі на неї, а вона так на мене подивилась, що я досі це пам’ятаю. Вона просто підняла брівку: тобі пропонують викладати у найкращому закладі країни, де готують кращі хореографічні кадри, а ти говориш, що зайнятий!? І я зрозумів, що я вже тут, я буду викладати. І всі роки, які ми працювали разом, я відчував оцей погляд. Вона не говорила багато. Вона могла просто подивитися і було зрозуміло, що все добре або щось не так. Це дуже важливо в житті – менше говорити.
Слово балерини
Віктор Литвиненко згадує ще одну серйозну розмову із Тетяною Таякіною:
– Мої діти вже закінчили хореографічний коледж, і виникло питання — буду я далі працювати, чи ні, — згадує педагог. – Вона мене викликає у свій кабінет:” Віктор Юрійович, ви будете у нас далі працювати?” Пауза. А я, чесно кажучи, приготував жарт: “У мене є одна умова. Якщо моє фото повісите біля сцени коледжу, залишуся”. Я реально пожартував. Але дивлюсь через два дні фото висить – ми колись фотографувались, “заготовка”, виходить, була. Вона говорить:”Ось — ваше фото”. Вона була дуже фахова, з нею було непросто працювати. Але якщо вона цінувала людину, то могла дозволити такі речі, і давала зрозуміти, що цінує тебе. Для керівника це надзвичайно важлива якість. Хоча, чесно кажучи, це була така собі “вольність” з мого боку, яку можна було і не пробачити.
Життя заради його величності Балету
Тетяна Таякіна багато вкладала у талановитих танцівників, але і багато вимагала. Катерина Кухар пригадує, як прийшла із поганим настроєм в репетиційну залу.
– У мене були сльози на очах, — згадує балерина. – Вона ТАК на мене подивилась і каже: “Ти прийшла до свого храму. І всі свої складнощі, всі валізи з емоціями, проблемами і тим, що відбувається у тебе вдома, в особистому житті, ти залишила за порогом і зачинила двері. Тут є тільки ти і його величність – Балет. І все своє життя і час у репетиційній залі ти маєш покладати на алтар балету”.
Сама Тетяна Таякіна зробила саме так. Вона пішла зі сцени рівно у 38 років, не “перетанцювала” ні дня. І ще 20 років присвятила хореографічному коледжу, дітям і балету.
“Коппелія” – балет-мрія
Тетяна Таякіна мріяла, щоб у хореографічного училища була своя балетна постановка. Не просто окремий номер, а спектакль, який діти могли б показувати в Україні і за кордоном. В роботі над яким пройшли б всі етапи роботи. Це сталось у 2024 році, на жаль, лише після її смерті.
4 червня на сцені Національної опери танцювали “Коппелію” — спектакль про те, як романтичний хлопець ледь не покинув свою дівчину, закохавшись у чарівну ляльку.
Справа в тому, що після вступу до балетної трупи Нацопери, талановита Таякіна рік танцювала в кордебалеті. Першим балетом, у якому вона виконувала сольну партію, була “Коппелія”. Тож не дивно, що коли зайшла мова про власну виставу, обрали саме цей балет.
Прем’єра відбулась у День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. На сцені танцювали в тому числі – діти з Харкова, який зараз бомбить РФ. А в залі сиділи їх батьки, дехто приїхав лише на вечір — і одразу додому. Щасливий, що донька чи син у відносній безпеці. Таякіна би пишалась – і учнями, і батьками.
*”Телеграф” обійшов балетний коледж від гуртожитків до кабінету ректора і 15 червня о 08:00 розповість, як вступають і як учаться в головному хореографічному коледжі України, що змінила і ще планує змінити Катерина Кухар і що сьогодні тут можуть запропонувати дітям із прифронтових територій.
