14 червня минає десять років із дня загибелі десантників та членів екіпажу літака Іл-76, збитого російськими гібридними силами у 2014 році під Луганськом. Тоді загинуло 9 членів екіпажу та 40 українських військовослужбовців 25-ої повітрянодесантної бригади, 33 з них – уродженці Дніпропетровщини. Цього дня у Днпрі вшановують їхню пам’ять.
Радіо Свобода поговорило з рідними загиблих.
- На початку доби 14 червня 2014 року під час посадки на летовище під Луганськом був збитий український літак Іл-76. Усі, хто був на борту – загинули.
- Тоді керівництво АТО направило до Луганська три літаки для протидії захоплення міста проросійськими гібридними силами. ПЕрший літак приземлився, а другий був збитий, коли заходив на посадку.
- За однією із версій розслідування, літак збили бойовики російської ПВК «Вагнер».
- Прокуратура України того ж дня кваліфікувала подію як теракт.
- Рідні загиблих вважали, що керівництво АТО має понести відповідальність за загибель десантників. Велися суди.
- Генерал-майор Віктор Назаров, який тоді очолював Штаб антитерористичної операції, не визнав своєї провини.
Сергій Ніконов втратив у збитому російськими гібридними силами літаку сина.
Його Павлові було 24, коли розпочалися бойові дії на Донбасі. Позаду в юнака було навчання в металургійній академії й строкова служба в десанті.
Павло був не з боязких, мав чорний пояс з карате, – і пішов добровольцем, розказує батько.
Тепер Ніконов не приховує: дуже жалкує, що сам тоді відвіз сина до військкомату.
Образливо бачити на вулицях здорових хлопців, до них ТЦК не приходить
Павло Ніконов устиг прослужили зовсім трохи в Краматорську, а за кілька тижнів – загинув.
«Дуже образливо зараз бачити на вулицях молодих здорових хлопців, до них ні ТЦК не приходить, ніхто. І все в них добре…
Іноді думаю: та який же я батько?! Сам відвіз сина у військкомат…
Хто винен в загибелі сина?… Я не хочу про це говорити. Є Верховний суд України, який вирішив, що генерал Назаров не винен – значить, так», – сказав Радіо Свобода Сергій Ніконов.
Усі десять років з моменту загибелі сина Сергій Ніконов займався волонтерською допомогою армії. Щонайменше раз на два тижні відвозив гуманітарну допомогу з Дніпра на Донбас. Він також очолив громадську організацію «Родинне коло загиблих героїв», з ініціативи якої, зокрема, в Дніпрі та області встановили понад сто меморіальних дощок бійцям.
«Я сам – уродженець Рязанської області Росії, але моя мама – українка. Я хотів зробити щось хороше для України», – каже батько.
Командир нашого відділення був ровесником мого Павла
З початком повномасштабної війни Ніконов-старший сам вирішив піти служити, хоча йому тоді було майже 60 років.
«Досвід у мене був: служив у радянські часи в танкових військах. Так я власне з дружиною познайомився – служив у Дніпропетровську. Але не сказати, що я знав зброю, – та я забув, я тримав її в руках востаннє сорок років тому. Рік я прослужив у 108-ій бригаді. На «передку» не бував, займався в основному забезпеченням, але в своєму віці виконував завдання, яке було поставлене. Чимало хлопців у баті були набагато молодшими за мене. Командир нашого відділення був ровесником мого Павла, а я – найстаршим за віком. Але в армії нема: старший-молодший… Навіть якби Пашка мій не загинув, я все одно б під час повномасштабної війни пішов служити», – каже батько.
Після року служби чоловіка комісували через вік. Зараз він знову активно волонтерить і займається громадською роботою. А ще – працює в службі таксі, аби фінансово підтримувати доньку й онуків. Онук, племінник загиблого Павла, хоче піти шляхом старших членів родини: збирається вступати до військового ліцею.
Дружина, ділиться Ніконов, померла два роки тому – її підкосила смерть сина. Попри тяжкі особисті втрати він старається не втрачати віри в перемогу України у війні, каже Ніконов.
«Як буде виглядати наша перемога – не знаю. Та власне вона вже є. Чому? Бо основний посил Росії був який – щоб держави Україна взагалі не існувало. Але вона є. Складна, з окупованими територіями – але є. Є прапор, звучить гімн, бо хлопці не здаються, і волонтери – в строю», – зазначив він.
«Біль трансформувався в жагу справедливості»
Іляна Гайдук – сестра загиблого в Ілі-76 Іллі Гайдука. Його не стало за тиждень після дня народження, йому був 21.
Усі ці десять років, каже його сестра, для неї були роками боротьби. Дівчина була організаторкою й учасницею акцій жалоби й акцій-нагадувань, а також учасницею судових засідань у справі генерал-майора Віктора Назарова, який на момент трагедії був начальником Штабу АТО.
«Ці роки були роками боротьби. Цей біль – він трансформувався в жагу справедливості, в бажання, щоб більше таких втрат не було. Це була моя перша мета, коли я втратила рідну людину, – щоб такого більше не відбулося з нашими військовими. На жаль, мета не досягнута. Чи біль вщухає? Не вщухає, він трансформується», – зізнається Іляна.
Іляна каже, що досі не розуміє, чому суди двох інстанцій засудили високопосадовця Віктора Назарова до семи років в’язниці, а Верховний суд – відпустив.
В нашій армії, на жаль, панує радянський підхід: втрати особового складу вважають нормальними
«Винні не покарані, і більше того – вони нагороджені, вони виправдані в очах суспільства за допомогою засобів масової інформації.
Віктор Назаров став радником командувачів ЗСУ, тобто залишається знаковою фігурою в армії. Тому насправді я відчуваю повну зневіру. В нашій армії, на жаль, панує радянський підхід: втрати особового складу вважають нормальними. Можливо, коли ми переможемо в цій війні, ми почнемо розглядати такі справи», – вважає сестра загиблого десантника.
Дівчина також зазначає, що десять років без Іллі були тяжкими родини, батьки почали хворіти. У Кривому Розі, де народився і виріс Ілля, вважає сестра, він досі гідно не пошанований.
«Місцева влада Кривого Рогу тричі блокувала ухвалення рішення про перейменування вулиці на честь брата, хоча громадськість цю ідею підтримувала, були й громадські слухання, і петиція», – говорить Іляна.
Компенсації родинам загиблих
Родичі загиблих в літаку Іл-76 бійців отримали разові компенсації від держави.
Водночас ніяких відшкодувань після судових процесів вони не одержали, констатує адвокат Віталій Погосян. Він представляв інтереси родин загиблих десантників у двох судових процесах – справі генерала Віктора Назарова, якого підозрювали в службовому недбальстві, та справі трьох бойовиків проросійського угруповання «ЛНР», яких засудили за організацію теракту – заочно.
«По справі керівників угруповання «ЛНР» – задовольнили позови 38 потерпілих щодо сплати їм Плотницьким, Патрушевим, Гуреєвим по 500 тисяч гривень кожному. Це смішно… По справі Назарова – ви знаєте результат, його виправдали. Отже, Назаров отримав підвищення та стягнув з держави кошти, 600 тисяч гривень, за незаконне притягнення, а потерпілі нічого не отримали», – зазначив адвокат.
Суди і результати
У судах Дніпропетровщини упродовж кількох років слухали дві справи, пов’язані з авіакатастрофою та загибеллю десантників.
У квітні 2017 року Павлоградський міськрайонний суд на Дніпропетровщині визнав винним у справі про загибель 49 українських військовослужбовців у літаку Іл-76 генерал-майора Віктора Назарова, який на момент трагедії був начальником Штабу антитерористичної операції.
Його визнали винним у недбалому ставленні до служби, вчиненому в бойовій обстановці, що призвело до тяжких наслідків і присудили сім років ув’язнення. Назаров своєї провини не визнав, подав на апеляцію, а потім і на касацію.
Загалом справа Назарова розглядалася 5 років.
У травні 2021 року Верховний Суд виправдав генерала Назарова.
Після цього генерал попросив вибачення у родин загиблих. Він сказав, що обіцяв це зробити ще 2017-го року, коли було оголошене рішення суду першої інстанції, – як тільки його виправдають.
«Ми, керівники АТО, в той час, в тих умовах, в яких ми перебували, робили все можливе для того, щоб це не трапилось. На жаль, на практиці, це не завжди виходить», – сказав Віктор Назаров.
У тих умовах ми робили все можливе, щоб це не трапилось. На жаль, це не завжди виходить
За його словами, за перші 5 місяців війни на Донбасі проросійські бойовики збили 21 український літальний апарат, загинуло 85 військовослужбовців. І це – «тягар, який ліг на плечі всіх командирів», сказав він. А також додав: які б рішення не ухвалювали військові командири різних рангів, завжди є ризик того, «що хоча б одна людина загине».
Після понад 20-ти збитих українських літаків у 2014 році Росія збила у липні в небі над Донеччиною пасажирський літак «Боїнг-777», що виконував рейс MH17. Тривалі міжнародні суди встановили, що літак був збитий проросійськими бойовиками із ЗРК «БУК».
У березні 2021 року Красногвардійський районний суд Дніпра засудив ватажка угруповання «ЛНР» Ігоря Плотницького і ще двох бойовиків за збиття літака Іл-76 до довічного ув’язнення. Їх судили заочно понад три роки. Також бойовиків зобов’язали компенсувати кожній сім’ї загиблих по 500 тисяч гривень моральної шкоди.
Справа щодо збитого Іл-76 також перебуває в Європейському суді з прав людини.