Анна Усенко – українська художниця та ілюстраторка родом із міста Кропивницький, яка разом з родиною проживає у Києві. Зізнається, що не має фахової освіти, але додає, що їй у творчості та пошуку власного стилю допомагає інтернет, тематичні ресурси, поради та досвід закордонних колег, якими ті публічно діляться.
«Мені легше, коли я пробую. Спробувала – не виходить… Окей! Вийшло – чудово, можна рухатися далі. Все чого вдалося досягнути за ці роки – результат тривалої праці, практика. Коли я починала, у мене не було знайомих художників. Усе для мене було абсолютно новим. Мій чоловік обожнює спорт, а я не уявляю вже себе поза творчістю. Вірю, що це може стати покликом і справою усього життя, – веде далі Усенко. – Коли лунає тривога, обстріли, то я перетягую в коридор синів і свої роботи. Ми сидимо як в галереї, але це дійсно теж як мої діти, відношусь до цього з душею»
Анна здобула вищу юридичну освіту, тривалий час працювала у нотаріаті, а трохи більше 8 років тому у вільний час почала малювати. Захоплення дружини від самого початку підтримав чоловік, тож усіма своїми нинішніми здобутками художниця певним чином завдячує і йому – за те, що повірив і продовжує супроводжувати її на цьому шляху, всіляко допомагаючи у реалізації подеколи навіть дещо божевільних ідей.
А ще поруч із Анною її сини – Тарас і Роман, яким два та девʼять років. Саме вони стали натхненням для створення серії акварельних робіт про дитинство в Україні в умовах війни.
На перший погляд художниця зобразила на полотні двох хлопчиків за грою – серед книг, іграшок, домашніх улюбленців, але справжня суть криється в деталях: у руках вони тримають окопів свічки, готують паучі від фруктових пюре для виготовлення грілок військовим, збирають речі, якими вже не користуються, аби відправити у волонтерський пункт, допомагають збирати кошти на дрон для ЗСУ.
Анна Усенко наголошує, що ці сюжети дійсно мали місце у житті її родини, але, як то зазвичай буває, в процесі роботи доповнилися, адже непосидючі діти просто займаються своїми справами, не слугують натурниками, а вже завдання мами вихопити з усього виру подій щось цікаве, особливе, символічне, наповнене сенсами, близьке та актуальне, зважаючи на реалії сьогодення.
Познайомитися ближче із роботами художниці житомиряни та гості міста можуть у Муніципальному арт-просторі «Вежа» (Водонапірна вежа) у рамках спільної виставки чотирьох митців «VISIO BELLI», що триватиме до 15 серпня (працює у вихідні з 12 до 18 години).
Відкриття експозиції відбулося 15 червня за участю Анни Усенко, яка завітала у Житомир із сімʼєю. Каже, «Вежа» на стільки вразила її, що без вагань погодилася представити свої роботи. Наразі їх вісім, хоч художниця планувала більше, але не все встигла завершити. Не виключає, що до серпня ще можливе доповнення.
Крім вже згаданих картин, також ще є «Ракета», «Вечірній Київ» та «На москву», де так само зображені наслідки і образи війни, які за два роки повномасштабного вторгнення для українців стали буденністю.
Окремої уваги заслуговує інсталяція «Не весільний рушник» – рушник, де замість звичного «На щастя, на долю», вишито «На щастя, на щиті», а руки, що тримають голку, понівечені під час вибуху.
У кутку увагу відвідувачів привертає ще один арт-обʼєкт – «Чужого не треба»: мішок для сміття із іграшковими солдатиками всередині. Всі як один вбачають у цьому образ “російських військових, які назавжди повертаються з України додому».
За словами Анни, частина робіт до цього ніде навіть не викладалися, тобто вперше їх можна побачити саме на виставці у Житомирі. Також під кожною є QR-коди, відсканувавши які, можна перейти на допис автора у соцмережах із детальною інформацією про те, що зображено, під впливом чого або як створювалася робота тощо.
Юлія Демусь