Обнулити ворога
(www.ukrinform.ua)

148-ма окрема артилерійська бригада у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ була створена у 2023-му році на основі арт-дивізіону. Рік тому підрозділ отримав на озброєння «Цезарі» (французька САУ Caesar) та «Сімки» (буксована гаубиця M777), інші самохідні та реактивні артилерійські системи, і сам дивізіон розширили до рівня бригади.

Зараз 148-ма стримує ворога на Мар’їнському, Вугледарському та Авдіївському напрямках.

Курахове, поблизу якого працює батарея, постійно перебуває у зведенні Генштабу. Є інформація, що у цей район противник стягує резерви.

СИТУАЦІЯ СТАБІЛЬНО НАПРУЖЕНА

Ніч прозора, командирський планшет моргає світлом у відповідь на місяць і зірки. Ми чекаємо команди…

“Варлок”, командир реактивної батареї (Варлок – позивний за назвою рок-групи 80-х, яку він слухав у молодості, – авт.), роз’яснює: “На нашій ділянці ситуація стабільно напружена. Нудьгувати нам зазвичай не доводиться, відповідаємо тим же, кошмаримо противника – ворог тут зазнає дуже великих втрат”.

Ігор – із Києва, вдома дружина та син із донькою. Воює з початку вторгнення. Одразу прийняв посаду командира батареї, з того часу працюють разом, каже, у планах – цим же складом і зустріти перемогу.

– Для яких цілей призначена реактивна артилерія, які завдання має виконувати?

– Завдання залежить від дій противника. Той штурмує, ми своїм вогнем зупиняємо його намагання просунутись до наших рубежів оборони. А ідеальна ціль – це скупчення ворога чи техніки на відкритій місцевості, наприклад, бойова група перед штурмом, або зосередження автомобільної техніки. І не без гордості можу сказати, що артилерії у сьогоднішній війні відведено ключову роль. Хоча сучасний бій – це злагоджені дії багатьох родів військ, які працюють на одну справу: і піхота, й підрозділи, що підтримують її, і міномети, й ФПВ, але на даному етапі саме артилерії відведена ключова роль. Фронт це відчув під час дефіциту боєприпасів, це всі відчули.

РОЗТЯГУЄМО СИЛИ НА ВСІ 12 РАУНДІВ

– Снарядний голод – уже у минулому, чи наситили артилерію боєприпасами?

– Зараз ще немає тієї кількості, яка потрібна, але БК і не буває багато, скільки не дай. Ми навчилися заощаджувати. Воюватимемо довго, тому розтягуємо сили на всі 12 раундів. Так, працюємо не повними пакетами, працюємо за потребою. Якщо раніше виїжджали та стріляли і дві, і три, й чотири машини одночасно, зараз такого взагалі немає. Це пов’язано з різними факторами: зараз немає такого накопичення особового складу й техніки, їх тактика змінюється, противник перебудовується, під нього перебудовуємось і ми. Зараз на штурм найчастіше йдуть навіть не по дві, а по одній людині, розраховують, що ніхто на одного не витрачатиме снаряд. Доходять до підбитої техніки та копають під нею яму. Ми можемо «Градом» випустити весь пакет, накрити 2,4 гектара землі – і ворог залишиться неушкодженим у своїй ямі під умовно спаленою БМП. Все це цілі для FPV-дронів. А ми вичікуємо свої.

– Поки не було снарядів для артилерії, вас мало не знесли з олімпу FPV-дрони. Чи ви бачите в них конкурентів?

– На їхньому боці багато факторів: мобільність, собівартість пострілу, точність вища, ніж у реактивної системи чи ствольної артилерії, мобільність та чисельність розрахунку, їх безпека, тому що оператор FPV сидить в окопі чи бліндажі, ми ж працюємо у відкритій місцевості. І головне, це постійний та стрімкий розвиток інженерії. Змінюються технічні характеристики дронів, які змінюють тактику війни. За цим майбутнє. Ми почали розвивати цей напрямок. Тут конкурувати безперспективно, треба використовувати синергію різних видів озброєння. Якщо кожен лінійний підрозділ виставить один розрахунок FPV-дронів – настрій у противника одразу погіршиться.

І незважаючи на вищесказане, на даному етапі наша поважного віку реактивна БМ досить часто та влучно працює. Самі сьогодні переконаєтесь.

– Чекати довго?

– Не можемо зараз виїхати, бо велика активність ворожих безпілотників, тож чекаємо. Але ціль у нас є і для когось на тому боці вже пішов зворотний відлік. Зараз наш РЕБ погасить активність їхніх “пташок”, виїдемо на роботу й обов’язково відлічимо цей рахунок до нуля. Така у нас робота, обнулювати ворога та наближати перемогу.

Ігор каже, що йому треба відійти покерувати справами:

– Я ж командир як-не-як, ось тобі «Mейджик», – він покликав бійця і забрав у нього планшет, – з ним поговори поки.

– Яка улюблена ціль? – Встиг спитати в спину.

– Паливозаправники, – не обертаючись відповів «Варлок», – горять вони яскраво.

МАГІЯ ВІД “МЕЙДЖИКА”

Мій новий співрозмовник, звичайно ж, із Житомира, 36 років, воює разом з командиром з початку вторгнення, доброволець. Вдома мати, жінка і діти: хлопчик і дівчинка. Хвалиться, що нещодавно був у відпустці й зазначає, що через тиждень потягнуло назад до хлопців, пацани, каже, всі рідні, разом із самого початку війни запалюють.

– А чому «Mейджик»?

– Не знаю, товариш капітан так назвав. Мабуть, бо магію роблю.

– Розкажи, що за магія, та як робите?

– Справа проста, більшість часу чекаємо. Займаємо місце на півнулі, в районі вогневих позицій, маскуємо машину та чекаємо на роботу. Надходить команда, вискакуємо, за кілька хвилин наводимося, робимо залп. Або є ціль заздалегідь, ми наводимося, доповідаємо – і знов чекаємо, поки підлетить крило, яке підтверджує ціль, – і відкриваємо вогонь. Кілька пристрілювальних – і потім летить залп. Іноді буває ціль на конкретний час і місце. Але завждивідпрацьовуємо швидко і швидко йдемо.

НЕ ЗАВАЖАТИ І НЕ ЗАГУБИТИСЯ

Все закрутилося, як у німому кіно, де герої живуть у прискореному темпі. Німе кіно з гучним фіналом. Ми отримали команду на відкриття вогню, «Град» з розрахунком і джип, в якому окрім водія – командир РВК, який керує вогнем, оператор-топогеодезист, який за допомогою бусолі орієнтує БМ, зв’язківець, на якому старлінк, радіозв’язок та небо (щоб раптово нічого не прилетіло), і я, з фототехнікою, у повній темряві залетіли на поле. Мені ще на старті було поставлене завдання не заважати і головне – не загубитися. Все сталося більш ніж швидко: навели БМ, розгорнули старлінк, налагодили зв’язок, «Mейджик» отримав координати цілі, ввів у програму на планшеті, скомандував установки для командира БМ, той записав, вирахував кутомір, дав команду навіднику, який швидко навів. “Mейджик” крикнув “бада-бум!” – і за мить «Град» виплюнув у темряву сім вогняних блискавок із громом. Сподіваюся, що з того боку хтось почув свій «нуль».

Так само швидко зібралися і пішли на базу з двома перекатами, роблячи зупинки та спостерігаючи за небом. І я не загубився.

На все пішло півгодини. Але всі мокрі – адреналін. На перекаті тихий гомін, доки є час, усі обговорюють роботу. Окремо стоїть Макс, командир «Града», палить. Коли затягується, від вогника можна розглянути сумні втомлені очі. Теж із Житомирщини. 24-го вже був із сусідом у військкоматі. Вдома мати, дружина та три дитини. Вже після повернення додому я підійшов, розговорилися.

– Ти ж міг не йти на війну, троє дітей.

– Я й не йшов, вона сама прийшла. Не чекати ж, поки докотиться до самої хати. Дорогою і зустрів; перший бій провів у Макарові – як від Києва на Житомир їхати.

До війни командир «Града» працював у лісництві та шабашив на будівництві.

– Як тобі донбаські степи?

– Незвично, вдома ліс такий, що зайшов – і вийшов через два села, якщо заблукав!!! А тут не те, що заблукати в нещасній посадці, тут сховатися не можна.

– Як відпрацювали сьогодні?

– Добре відпрацювали, та у мене й робота хороша – натискаю кнопку, роблю залп.

– Так а чому сумний?

– Та трохи втомився.

Усі втомилися. Залишок ночі голосно гуркотів. На виходи відгукувалися приходи, розібрати, де свої, де чужі, не виходило, все тут дуже близько одне до одного.

На ранок наче притихло, але за ніч та канонада забруднила цей небокрай у чорне. Майже кіношна картинка – чорний дим смерті, над яким літають птахи.

Життя та смерть ходять тут поруч, кружляють під руку між териконів та захищають мою країну.

Дмитро Смольєнко, Запоріжжя – Курахове