В Україні є лише два фунікулери — київський та одеський
Столичний фунікулер з’єднує історичні Верхнє місто і Поділ, а його шлях пролягає схилом Володимирської гірки, звідки відкриваються чудові краєвиди на Дніпро. Знаменитий підйомник вважається однією з визначних пам’яток Києва і його візитною карткою.
Фунікулер було відкрито далекого 1905 року, і він функціонує донині. Тут завжди велелюдно, адже кияни та гості столиці із задоволенням катаються в комфортних кабінках і насолоджуються краєвидами.
Редакція “Телеграфу” вирішила розповісти читачам історію столичного фунікулера, а також поділитися архівною кінохронікою 1945 року випуску, яка дає змогу зануритися в минуле та іншими очима поглянути на добре відому багатьом локацію. Бажаємо приємної подорожі в часі!
Проблема конфортного “зв’язку” між Верхнім містом та Подолом існувала ще до початку ХХ століття. У ті часи піднятися на Володимирську гірку можна було лише вузькими стежками та дерев’яними сходами.
Успішний запуск одеського фунікулера в 1902 році підбадьорив київську владу і було вирішено нарешті збудувати підйомник в столиці.
Будівництво фунікулера тривало з 1902 до 1905 року. Незвичайна транспортна система отримала офіційну назву “Михайлівський електричний канатний підйом”.
Урочисте відкриття відбулося 7(20) травня 1905 року. Перший день роботи фунікулера був випробувальним — ним змогли скористатися виключно будівельники, інженери та механіки.
Вже наступного дня почалося повноцінне функціонування підйому. Протягом 1905 року були перевезені перші 500 тисяч пасажирів.
Впроваджені в ті часи на Михайлівському підйомі інженерні рішення вважалися найпрогресивнішими. Устаткування фунікулера та візки вагонів було виготовлено у Швейцарії.
Вагони мали по два відкриті відсіки і по три закриті купе з сидіннями. Вони були розраховані на 70 пасажирів та рухалися зі швидкістю 2 м/с.
Траса фунікулера спочатку була коротшою за сучасну практично на 40 метрів і її шлях закінчувався на вулиці Боричів Тік, не доходячи до Подолу. Від нинішньої Контрактової площі до підйомника спеціально було прокладено лінію трамвая.
До верхньої станції також ходив трамвай і фунікулер фактично став частиною єдиної трамвайної системи, причому до 30-х років минулого століття він мав навіть свій номер маршруту.
Влітку 1928 року під час планового ремонту на фунікулері сталася аварія — верхній вагон зірвався вниз і врізався у нижній. На щастя ніхто не постраждав, але дерев’яні вагони були зруйновані.
Тоді було вирішено перенести нижню станцію на вулицю Сагайдачного: трасу фунікулера було збільшено на 38 метрів і вона набула нинішнього вигляду. Також було збудовано нові вагони, які стали напівметалевими. Рух фунікулеру відновився 2 травня 1929 року.
Після звільнення Києва від військ нацистської Німеччини фунікулер пройшов невеликий відновлювальний ремонт і 27 листопада 1943 року був знову запущений в експлуатацію.
Починаючи з 1956 року, київський фунікулер почали капітально реконструювати. Спочатку були сконструйовані суцільнометалеві вагони К-56 з каскадним кузовом напівобтічної форми, автоматичними дверима та м’якими диванами в салоні.
У грудні 1958 року нові вагони прийняли на борт перших пасажирів.
У 1963–1964 роках пройшов другий етап реконструкції. У машзалі було встановлено нове сучасне обладнання, а фасад верхньої станції повністю перебудовали та оновили.
У 80-х роках в рамках генплану розвитку столиці “Київпроектом” було розроблено варіанти заміни фунікулера більш сучасними типами підйомників. У 1983 році почалася чергова масштабна реконструкція.
Свій сучасний вигляд фунікулер набув 1984 року. Було збудовано нові вестибюлі, що стали справжньою окрасою міста. Їх прикрасили вітражами роботи відомих українських художників В. Задорожного та М. Шкарапути.
Маршрут фунікулера зараз простягається на 222 метри, а перепад висот становить – 76 метрів. Транспорт курсує зі швидкістю 7 км на годину. Щорічно фунікулером користується понад 6 мільйонів людей, що майже вдвічі більше за населення Києва.
Фунікулер має два вагони, розраховані на 100 пасажирів кожен. Вони позначені літерами “Л” і “П”, що вказують на бік їхнього роз’їзду:
- “Л” — лівий вагон, що розминається зліва.
- “П” — правий вагон, що розминається праворуч.
Нижня станція фунікулера знаходиться на Поштовій площі. Верхня станція знаходиться за адресою Михайлівська площа, 1.
Для підтримки справного стану устаткування та станцій щороку фунікулер закривається на кілька тижнів для проведення поточного ремонту.
Вартість квитка – 8 гривень. Фунікулер працює щодня з 7 до 22 години. Інтервал між рейсами – 2-5 хвилин.
А зараз редакція “Телеграфу” пропонує до вашої уваги рідкісну кінохроніку, яку було знято в далекому 1945 році. На кадрах видно, як люди піднімаються у вагонах фунікулера та розглядають засніжені краєвиди навколо.
Саме 1945 року київському фунікулеру виповнилося 40 років, і саме так він виглядав 79 років тому. Приємного перегляду!
За матеріалами ресурсу “Київ. Від минулого до майбутнього”
Нагадаємо, що в мережі було опубліковано унікальну кінохроніку 1963 року, на якій можна побачити перші турнікети на станції метро “Хрещатик” та реакцію на них пасажирів.
Автоматичні турнікети приймали 5-ти копійчані монети та значно прискорювали процес оплати проїзду. Завдяки впровадженню “технологічної новинки” кількість паперових квитків почала різко знижуватися, а черги на вході до підземки стали набагато меншими.
Раніше “Телеграф” розповідав про те, як виглядали “американські гірки” у Києві за часів СРСР. Атракціон мав величезну популярність і біля нього завжди вишиковувалися довгі черги.