23-річний Кирило Крупеницький мріяв після війни стати рятувальником
15 червня у “Бредлі”, в якому санітар 5-го батальону бригади “Кара-Даг” Кирило Крупеницький і механік-водій Анатолій їхали забирати поранених гвардійців з посадок, попали два ворожі ПТУРи. Кирило загинув на місці, мехвода контузило. Його тіло вдалося евакуювати лише через два дні.
Читайте також: Мешканець Вільнянська загинув, захищаючи Україну – сьогодні з ним попрощалися
Старший механік-водій, який народився, певно, в сорочці — з Рівного.
“7 квітня 2023 року прийшла повістка — то я й пішов. Спочатку нас привезли у Золочів, там зібрали батальон, далі була учебка під Києвом, вже від 15-ї бригади. Приїхали у Запоріжжя, пробули тут тиждень — і на позиції. Був спочатку солдатом, піхотою, а вже потім став старшим механіком-водієм.
Один виїзд був на польському броньовичку БТР Oncillla, потім пересів на М-113 Bradley. Я займався евакуацією — завозив групу, забирав поранених. 15 червня, коли все сталося, це був мій шостий виїзд, на машині на той момент працював усього два тижні. Ми мали забирати поранених з однієї посадки, потім з другої, були два важкі.
Виїхали з медиком зарано, у визначений час мало бути включене подавлення, арта мала попрацювати. Я його раніше бачив, знав, що він у нас є. Стали в одній точці, поговорили, попили води, перекурили. Я йому запропонував лишитися: “Буду повертатися, заберу”. Бо машина невелика, місця небагато, а у мене ще там мішки лежали — по дорозі завозив хлопцям воду, їжу, БК. Дорога ж… все розрито вибухами, а мчатись треба на всіх парах, інакше не можна! Летить все!
Він не захотів, казав, а раптом знадобиться його допомога. Ми і погнали! Не думаю, що його допомога там би знадобилася. Бо машина залітає, поранених швидко закидають, хлопці з позицій допомагають. Хто виїжджає, залишається в машині, хто ні — вискакує. Турелі закриваються і ти поїхав. Хвилина — то вже багато!
Вони нас відслідковували, там море дронів. Мені потім командир сказав, що це був ПТРК. Я не знав, що прилетіло. Йшов по-бойовому, з закритим люком. Так вибухом кришку від люка відірвало. Сильно влупило! Машина помаленьку доїхала до посадки, заглушити її я не міг, там все вирвало від двигуна. Мене врятував двигун, якісь щитки. Потім турель відкрилась і впала. А медик загинув.
Добіг до посадки, там стояли хлопці з тероборони і вони по моїй радійці викликали евакуаційну машину. Поранень, ушкоджень у мене не було. Полежав у лікарні, дали 10 днів на звільнення від фізичних навантажень. Подзвонив дружині, вона завтра (29 червня. – Ред.) до мене приїде.
Я знав, що рано чи пізно це трапиться. Адже кожний виїзд проходить під обстрілами”, – поділився Анатолій.
“Кирило завжди створював добрий настрій навколо себе”
Більше про 23-річного Кирила Крупеницького розповів начальник медичного пункту 5-го батальйону оперативного призначення лейтенант медичної служби Юрій Дівєєв. Юрій Вікторович звернувся в військкомат 3 березня 2022 року та вже наступного дня вже був мобілізований до військової частини 3029 на посаду бойового медика.
“У травні 2023 був призначений на посаду начальника МП, ще як почав формуватися 5-й батальйон. Та штат медичного пункту набрали за травень-червень 2023 року. У тому числі був зарахований Кирило, на посаду санітара. Він був переведений з військової частини 3033, як службовець за контрактом. За час служби між всіма нами були лише дружнє відношення – повага один до одного, взаємопідтримка, здорові жарти, тобто все те, що надавало позитивний настрій.
Через деякий час, від заступника командира бригади, ми дізналися, що батько Кирила якийсь високопосадовець, на чому сам Кирило ніколи не акцентував, навпаки, намагався уникати питань про це. Тому ми етично обходили такі розмови. Та така інформація за нього аніяк не впливала на наші відносини.
Сам Кирило був жартівник та завжди створював добрий настрій навколо себе. Навіть коли була евакуація, всі ми тепло налаштовували кожного на «роботу».
Взагалі на евакуацію ми виїжджали всі разом. Зазвичай забирали “300-х” з призначеної точки евакуації, з більш-менш безпечного місця. А 15-го червня нам поставили завдання – евакуювати поранених побратимів одразу з трьох опорних пунктів.
Евакуація планувалась рано вранці та увечері. Ми всі разом обговорювали порядок дій. Домовились, що Кирило, разом з водієм, мав перебувати в М-113 (легкий бронетранспортер) та приймати до себе поранених.
Перед самим виїздом нас повідомили, що буде проводитися артилерійська та РЕБ-подавлення ворога. Але, все ж таки, почався обстріл з ПТРК та з трьох пострілів два влучили в М-113, одна з ракет пробила броню.
Слідувавший в другій евакмашині санітар зміг витягнути тіло Кирила з палаючого бронеавтомобіля, але сам був контужений fpv-дроном. Та забрати Кирила вдалось лише в ніч з 16-го на 17-те червня“, – розповідає Юрій Дівєєв. –
Самостійно перевівся в “Кара-Даг”
Кирило — первісток начальника управління превентивної діяльності ГУНП в Запорізькій області Романа Крупеницького. Тому загибель сина стала для полковника поліції, звісно, тяжким ударом.
“Син народився 8 квітня 2001 року. Закінчив школу №67, це на Кічкасі, ми жили в Заводському районі. Потім вступив до електротехнічного коледжу. Провчився 4 роки. Коли справа йшла до отримання диплома, я поцікавився — чим він буде займатися далі. Кажу — може в поліцію підеш? “Ні, піду в армію”. Це було його бажанням: “Ти служив, дід служив і я хочу служити”. Служити в армії — це було суто його рішення. Я думав: ну добре, піде на строкову службу, подивиться”, – розповідає Роман Крупеницький..
Восени 2020 року Кирила Крупеницького призвали у запорізьку військову частину 3033 Нацгвардії, батько приходив до сина на прийняття присяги. Через півроку Кирилу стали надходити пропозиції підписати контракт і у квітні 2021 року він його підписав.
Читайте також: Пішов захищати рідний Енергодар – у Києві попрощалися з захисником із Запорізької області (фото)
Перед підписанням радився з батьком, розповідав, що служба в Нацгвардії подобається. “Достойний вибір, служи”, – радів за сина Роман Леонідович, який сам вже багато років віддав службі спочатку в міліції, а потім в поліції.
До речі, полковник поліції Роман Крупеницький — останній командир батальону патрульно-постової служби ГУНП в Запорізькій області, який був розформований у зв’язку зі створенням Нацполу. Батальон був з бойовими традиціями — його бійці виконували задачі в зоні АТО.
“Син ніколи не хизувався тим, що його батько займає високу посаду в поліції, – продовжує Роман Крупеницький. – Його позиція була така: всього у житті досягати самому. У зв’язку з цим згадується такий випадок. Якось командування частини разом з іншими військовослужбовцями вирішило заохотити і Кирила. Прислали прохання на ГУНП. Подяки вручав заступник начальника Головного управління Карабута. При врученні Павло Іванович сказав, що батько Кирила — поліцейський, полковник поліції.
Так Кирило після цього мені такого “виписував”. Він думав, що це я посприяв його нагородженню. У нас була дуже серйозна розмова! Звичайно, я під час його служби “тримав руку на пульсі”, але ніколи його командирів ні про що не просив”.
У рік перед повномасштабною війною контрактник Крупеницький часто їздив у відрядження в Маріуполь. У лютому 2022 року Кирило знову збирався на ротацію, вони мали замінити групу, яку очолював заступник командира бригади Дмитро Апухтін.
Але розпочалося вторгнення росіян і ніхто вже в оточене ворогом місто не поїхав. У березні полковник Дмитро Апухтін героїчно загинув. Йому присвоєне звання Героя України (посмертно), на честь відважного гвардійця названа вулиця, на якій розміщена будівля ГУНП.
Частина військовослужбовців частини 3033 або загинула при обороні Маріуполя, або потрапила у російський полон при виході із заводів імені ілліча та “Азовсталь”. Їх рідних часто можна бачити на акціях у підтримку військовополонених.
Кирило Крупеницький чергував на блокпостах, ВОПах і, як потім виявилося, потай від батьків писав рапорти про переведення в бойові бригади “Азов” та “Кара-Даг”. Рапорт про переведення в запорізьку 15 бригаду йому підписали і призначили на посаду санітара, оскільки віну себе в частині проходив навчання по медицині. Батько про нове місце служби сина дізнався випадково.
“Я знав, де він чергує, – згадує Роман Леонідович. – Їздив перевіряти поліцію і заїхав до Нацгвардії. Запитую: “А де Кирило?”. І чую у відповідь від особового складу: “Так він же перевівся у “Кара-Даг”. Тоді саме йшло формування “Гвардії наступу”: у Нацполі створювали бригаду “Лють”, у Нацгвардії – “Кара-Даг”. Мені Кирило сказав, що його перевели за наказом. Думаю, як так може бути, що за наказом? Вирішив вияснити.
Замкомандира бригади Максим Перегінець прояснив ситуацію — Кирило сам написав рапорт. Мене він потім, коли все вияснилося, просив: “Ти тільки мамі не кажи!”.
Коли Кирило приїздив у Запоріжжя з позицій (тут він займався пораненими бійцями, зокрема, супроводжував їх на ВЛК), заходив до батька. Вони спілкувалися, розмовляли “за життя”. Кирило свій вчинок пояснив так, що на позиціях він буде приносити більше користі, ніж тут, у місті.
Розмовляли і про те, ким він хоче бути. Батько наполягав, щоб син отримав вищу освіту, та й командири Кирила були такої ж думки, що хлопцю треба вчитися.
“Він хотів бути рятувальником, – продовжує розповідь Роман Крупеницький. – Казав, що хоче йти в ДСНС. Кирило подивився на силові структури і розумів, що їхні фунції пов’язані певною мірою з примусом. А у нього характер рятувальника, подобалось надавати допомогу людині. Наша крайня розмова була про те, що він після закінчення війни піде в ДСНС”.
На жаль, не судилося. Увечері 16 червня Роману зателефонували і повідомили про загибель Кирила. Вічна слава герою…
Раніше ми писали, що у Запоріжжі на честь полеглого захисника встановили меморіальну дошку. Її присвятили полеглому захиснику Валентину Потоцькому, який загинув у 2022 році.
Фото з архіву Романа Крупеницького