ЗАПОРІЖЖЯ – Влітку 2024 року в Запоріжжі запрацювало два проєкти, спрямовані на підтримку як військових, так і їхніх рідних. Ініціаторами обох є батьки військових. Що це за проєкти та хто їхні керівники, дізнавалось Радіо Свобода.
Група психологічної підтримки та супроводу постраждалих членів сімей захисників України
Дехто прийшов за порадою тих, хто у нас вже був
«Мені доводилось хоронити любимих людей – я знаю, як це, що це. Я розуміла, що я не одна така, і якщо є така можливість допомогти, підтримати, об’єднати, то треба це робити. Я сама все це пройшла, відчула. Мені багато в чому пощастило, бо син служив у такому підрозділі, де мене не покинули, допомагали. Там дуже гарна патронатна служба. Спасибі їм. Спасибі друзям сина, які були з першої хвилини зі мною. Я не могла просто сидіти вдома і плакати. Я мала робити, робити те, що робив Денис, мала зайняти його місце в житті міста, комусь допомагати, щоб все це було недарма», – каже Людмила Ясинська, мама загиблого бійця ГУР, ветерана війни на Донбасі та громадського діяча із Запоріжжя Дениса Ясинського.
З її ініціативи у Запоріжжі з’явилася група психологічної підтримки та супроводу постраждалих членів сімей захисників України-ветеранів війни в умовах стресу, викликаного збройно агресією РФ. Запрацювала вона на початку літа цього року.
Дуже тісне таке спілкування і взаємодопомога саме через те, що люди стикнулись зі складною життєвою ситуацією, і один одного розуміють, підтримують, і це безцінна підтримка
Проєкт передбачає психологічну допомогу саме родинам загиблих військових. І реалізується за активного сприяння Департаменту соціального захисту Запорізької міськради та технічного адміністрування ІСАР Єднання та сприяння програми розвитку ОНН в Україні за фінансової підтримки ЄС, наданої в межах проєкту «EU4Recovery-Розширення можливостей громад в Україні», фінансованої за підтримки уряду Нідерландів.
«Дехто прийшов за порадою тих, хто у нас вже був. Долучитися може любий член сім’ї загиблого», – розповідає Людмила Ясинська, яка є модератором групи підтримки як представниця ГО «Волонтерський центр Запоріжжі», що реалізує цей проєкт.
Учасниками груп є переважно жінки різного віку та статусу. Це мами, дружини, та навіть доньки загиблих військових. Так, наймолодшій відвідувачці групи підтримки, чий батько загинув на фронті – 11 років.
«Зняття у нас розраховано на годину, але ми ніколи не вкладаємось в цей час, як воно йде природньо по часу – так ми його і проводимо», – ділиться кандидат психологічних наук, керівник Центру психологічного здоров’я та психосоціального супроводу Запорізького Національного університету Олена Малина, яка працює з групою підтримки.
«Після тренінгу ми відразу не розходимось, – каже про перші результати проєкту Людмила Ясинська. – Групами чи так спілкуємось, тобто наше спілкування продовжується. А це вже добрий знак».
Відбуваються зустрічі групи підтримки двічі на тиждень і проходять на базі відділу соціальної підтримки захисників та захисниць та членів їхніх родин міського департаменту соціального захисту в Запоріжжі. Їх відвідує 15 людей, а ось виявили бажання долучитися близько 40.
«Побудована робота за принципом «рівний рівному». Це найефективніший спосіб роботи. Є дві форми групова й індивідуальна. Якщо є такий нагальний запит, то ми залишаємось й індивідуально працюємо. Дуже тісне таке спілкування і взаємодопомога саме через те, що люди стикнулись зі складною життєвою ситуацією, і один одного розуміють, підтримують, і це безцінна підтримка», – каже психолог проєкту Олена Малина.
У найближчих планах, каже Людмила Ясинська, знайти можливості для розширення роботи групи психологічної підтримки, а також видати кишеньковий порадник «ментального здоров’я» для членів родин загиблих військових.
Реабілітаційний простір ветеранів українського війська
«Те, що це потрібно, я відчув на собі, тому що старший син був командиром ВОПа під Маріуполем. Це Нацгвардія. В 22-му році зустрів один з перших повномасштабне вторгнення. Потім у нього були бої в Маріуполі, «Азовсталь», потім, як і ті, хто там воював, виконує наказ головнокомандувача – здається у полон, і потім у нього пів року полону. Молода людина, 26 років, яка повернулася з полону – це зовсім інший чоловік», – каже про власний досвід засновник реабілітаційного простору ветеранів українського війська «Блокпост» у Запоріжжі Владислав Мороко.
ПТСР кислотний розповсюджується на всіх, до кого може дотягнутися, тому допомагати треба всім, а не потім згодом
Та додає: «Я бачив, що треба допомагати і зараз не справляється система, тому що, по-перше, величезна кількість виявів і на них треба зосереджуватись, а це питання щодо Міністерства оборони і їх роботи на той момент, а тут суспільство не має тих інституцій, які мали працювати з ветеранами і їхніми родинами».
На момент початку повномасштабного вторгнення РФ до України Владислав Мороко очолював один з департаментів Запорізької ОВА і був серед тих, хто в тому числі займався питанням прийому і допомоги вимушених переселенців у Запоріжжі. Зокрема, він керував одним зі створених у місті хабів для людей, які евакуювались з окупованих та прифронтових зон.
«Те, що відбувалось, та кількість біженців, тисячі людей, які пройшли через Запоріжжя, показало, що до такого потоку ми були не дуже готові. Це сумарно близько 200 тисяч біженців. Але згуртувались, перелаштувались і вчились з коліс, як правильно це робити. І тоді вже думка з’являлась, що це неправильно тому, що треба, щоб в кожного посадовця, кожної громади були умовні червоний чи чорний пакети, які відкривались у випадках подібних ситуацій, і там було написано: як робити, куди бігти, де відкривати пункти. А в 22-му році ми фактично вчились і кожен хаб відрізнявся один від одного можливостями тих людей, які там працювали. І єдине, що об’єднувало – це бажання допомогти», – пригадує засновник «Блокпосту».
З процесу роботи з переселенцями виніс ідею комплексного підходу з надання допомоги ветеранам. Так, у просторі ветеранів українського війська вони можуть отримати юридичну та психологічну допомогу, пройти спортивну реабілітацію, окремо попрацювати з реабілітологом, отримати допомогу з пошуку роботи. Втім, комплексність підходу до роботи з ветеранами також полягає і в тому, що по різні види допомоги і консультацій можуть звернутися і рідні військових.
«ПТСР – це не лише проблема воїна або ветерана, це проблема всієї родини. ПТСР кислотний розповсюджується на всіх, до кого може дотягнутися, тому допомагати треба всім, а не потім згодом. Є методики, що через рік. Ні, за цей рік відбувається величезна кількість проблем з тими воїнами, що повернулись, і їм треба допомагати. Як наші друзі з Данії казали, наше головне завдання – не залишити військового вдома самого за зачиненими шторами, тому що тоді відбувається все найгірше, що може відбутися з людиною», – пояснює Владислав Мороко.
Заходить одна людина, а отримують послуги декілька
Процес створення «Блокпосту» зайняв близько року – від виникнення ідеї і до прийому перших відвідувачів. У співпраці з литовськими і данськими колегами, зокрема данського групою соціальної підтримки ветеранів, громадській організації, яку очолює Владислав Мороко, вдалося знайти іноземні кошти на створення цього центру. І нині цей проєкт реалізується у Запоріжжі у партнерстві з фондом «Відкрита Литва» за спільної підтримки Європейського союзу та МЗС Литви.
«Найголовніше те, що, як я і передбачав, в повну потужність хаб запрацював, коли запрацювали всі локації, тому у нас ветерани, члени родин не заходять тільки за однією послугою, вони пересікаються між багатьма. Відповідно, заходить одна людина, а отримують послуги декілька. Заходить військовий – спілкується з психологом, той проводить перше тестування, і далі визначається, чи потрібна психологічна більша корекція, чи потрібна праця з родиною, чи це треба у спортзал. І ось разом комплексно ми можемо охопити більше. І люди, що до нас приходять, бачать, що це комплексний підхід, і їм, напевно, цікавіше, тому що з кожним днем про нас все більше дізнаються і все більше у нас відвідувачів», – ділиться про перші результати роботи Владислав Мороко.
А приймає «Блокпост» відвідувачів трохи більше від місяця. За цей час до нього звернулось, за словами його засновника, понад 50 людей, які отримали до 200 видів різних послуг від працівників центру. Наразі Владислав Мороко сподівається, що згодом вдасться поширити такий комплексний підхід до роботи з ветеранами і їхніми рідними на інші регіони України, та відкрити в них відділення «Блокпосту».