Артем Карякін, більш відомий під позивним «Східний», майже 8 років жив в окупованій Кадіївці, колишньому Стаханові, в Луганській області і анонімно передавав ЗСУ дані про переміщення військ РФ на захопленій частині Донбасу. Коли його батьки померли – переїхав до Києва. Буквально через кілька місяців після цього розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну – Артем приєднався до ЗСУ та продовжив свою роботу. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» поспілкувалися з військовим про плани Росії щодо окупованої частини Донбасу.
«Не зовсім Росія»
– Щоб вони не оголошували офіційно, не ухвалювали якихось законів і не розповідали про новоприєднані території, вони все одно ці території завжди вважатимуть чужими. Наприклад, нещодавно вони посилили прикордонний контроль між так званою «ЛНР» («ЛНР» – угруповання, що діє на окупованій частині Луганщини і визнане в Україні терористичним – ред.). Там все одно існує певна буферна зона, де вони постійно посилюють заходи обережності, безпеки, перевірок. У цій зоні заборонено перебувати, якщо я не помиляюся, не пам’ятаю вже, скільки вони оголосили, більше години або двох, здається.
Тобто для них ця територія все одно чужа, як би вони там не заявляли, що б вони не хотіли донести місцевим жителям, але навіть багато місцевих, які залишилися на окупованих територіях, розуміють, що вони, скажімо так, «росіяни другого сорту».
І росіяни, в принципі, цього не приховують ні щодо них, ні щодо законів, які вони ухвалюють. І, в принципі, місцевому, хто там живе, це добре помітно. Тобто це така певна «T-2», «T-1», як раніше називали, так звана «ДНР» і «ЛНР». Це територія навіть не нової Росії, це територія все ще не Росія.
Коли ці території нібито входили до складу Росії після псевдореферендуму, багато місцевих сподівались, що митниці приберуть. Пам’ятаю, у соцмережах писали, що це питання найближчого часу, тобто місяць-два і ніяких митниць, ніяких кордонів не буде. Тому що для місцевих жителів все ще залишається проблемою логістика між окупованими територіями і Російською Федерацією.
Багато хто їздить туди за покупками, за ліками та іншим. І проходження кордонів іноді становить певні проблеми, тому що люди там на спеці можуть стояти багато годин. І канали в тому ж Telegram про черги на кордонах все ще існують і вони все ще дуже актуальні.
Хоча РФ заявляла, що це ніби одна країна, але нічого цього не сталося. І більше того, влада Ростовської області посилила контроль на цих територіях. Але воно і не дивно, тому що, враховуючи, скільки втікачів-кримінальників на тій території зараз зі Збройних сил Російської Федерації перебуває, то, я думаю, десятки років ця територія буде за колючим дротом і заходи контролю будуть тільки посилюватися.
Окуповані території – військовий хаб РФ
– Донбас, Запорізька область, Херсонська і той же Крим — це все великі військові бази, тому що це буферна зона між підконтрольною владі України територією та Російською Федерацією. Чому росіяни так ретельно знищують зараз міста, які вони намагаються захопити, взагалі під нуль?
Вони не збираються їх відновлювати вже ніколи, можливо за винятком кількох населених пунктів, які були іміджево для них важливими. Можливо, в Авдіївці кілька будинків нових побудують, щоб показати, що ось, «русский мир» і втрати були не даремними.
Але, по суті, вони знищують міста під нуль, розуміючи, що їм потрібна буферна зона. Вони розуміють, що всю територію України вони не захоплять ніколи. Їм потрібна буде величезна буферна зона між військами НАТО та України, і Російською Федерацією, яку вони по-справжньому вважають Російською Федерацією. Не от ці от «ЛДНР» так звані.
Ці міста готуються, в принципі, для військових баз. Якщо взяти Попасну, яка стерта з лиця землі, вже більш ніж два роки минули з моменту її захоплення – вона не відновлюється, місто не пристосоване вже для життя, воно ніколи вже не буде для мирних жителів містом.
Але там все ще базуються російські війська, і для них це зручно. Вони там живуть у цих руїнах. І такий вигляд, як у Попасної, для росіян цілком оптимальний для решти Донбасу. Ця так звана санітарна зона, як називає її Путін, вона виглядає наступним чином – стираються під нуль міста і створюється такий певний образ військового хабу, одного великого суцільного, де є більш тилові бази, як, наприклад, Стаханов, який там стоїть ще, і Попасна, яка стерта під нуль. Тобто це просто прошарок між справжньою Росією і вільною Україною.
«Інший» паспорт
– Навіть отримавши паспорти РФ, там все одно видно місце народження. Якщо я не помиляюся, вони тільки нещодавно дозволили якісь кредитні засоби брати за паспортом, який був отриманий саме жителями окупованих територій, і то, я думаю, що не всім його схвалять. Не знаю, як щодо іпотек, це питання багатьох хвилювало тоді в окупації, жителі Луганська і Стаханова скаржилися на те, що навіть з російським паспортом вони не можуть отримати іпотеку в РФ. Не знаю, як це питання зараз вирішилося, давно не відстежую.
Паспорт РФ для жителів окупованого Донбасу – це просто аусвайс, і він не дає всіх тих прав, як для звичайного жителя у РФ. Це по-перше, а по-друге, все одно пильний контроль за цими людьми здійснюється, і я знаю за відгуками багатьох жителів окупованих територій, які отримували російський паспорт і виїжджали в РФ – все одно вони мали проблеми із силовиками, ті ж поліцейські реагують на паспорт з пропискою з місцем народження на окупованій Луганщині дещо інакше, ніж якби вони зупинили просто росіянина з Воркути.
Багато хто досі стикається з цими проблемами, ставленням як до другого сорту, і багато місцевих це чітко розуміють. Навіть при прийомі на роботу все одно люди бачать, що це Луганська область, їм менше довіряють, менше зарплати відповідно. Все одно вони залишаються другим сортом, не кажучи вже про те, що управління ФСБ постійно спостерігає за цими людьми і не довіряє досі.
Як змінилась Кадіївка за роки окупації
– Вони відновили фонтани, які не працювали з 80-го року, поклали якусь плиточку в центрі міста, встановили лавки, відновили вікна в кількох лікарнях. Тобто ми розуміємо, що для Російської Федерації це не те, що гроші – це копійки, які вони вклали. І місцеві люди бачать тільки це.
Вони забувають, що навколо міста 4-5 кладовищ усіяних примусово мобілізованими жителями, які були забрані з вулиці, вбиті у лавах російської армії, причому російська армія використовувала їх просто як живий щит. І, в принципі, ця тактика у них працює. Ці міста у статично похмурому становищі. Нічого там особливо не змінюється, окрім плиточки.
– Вісім років, які Україна «домбіла бомбас», Стаханов (зараз Кадіївка – ред.) жив, в принципі, нормально, за винятком того, що не було роботи, медицина страждала, фахівці всі виїхали на підконтрольну владі України територію чи в Російську Федерацію. Від цього страждали, але там не літали «Хаймерси» кожен день.
За всі ці 8 років окупації в Стаханов прилітало 3-4 рази і загинуло, якщо я не помиляюся, 10 або 11 мирних жителів. З початком повномасштабної війни Стаханов (зараз Кадіївка – ред.) перетворився на величезний військовий хаб для росіян і став рекордсменом по прильотах «Хаймерсів». Може в Донецьк тільки більше прилетіло, але по території Луганської області Стаханов (зараз Кадіївка – ред.) рекордсмен. Місто перетворилося на такий осередок, який постійно горів. Десятки великих складів боєприпасів у 22-му році були вражені і розлітанням цих боєприпасів, саме російських, постраждали сотні житлових будинків.
Якщо брати зовнішню рекламу по Стаханову (зараз Кадіївка – ред.) до окупації, то це були поїздки на футбол, відпочинок на морі, якісь навіть перельоти до Єгипту, поїздки на «Донбас-Арену», це постійно було, навіть на хокей почали возити. Місто жило цим. Якщо брати з 2014 року, то вся ця реклама змінилася суто на рекламу ритуальних послуг, переведення в готівку пенсій та алкомаркетів, які чомусь відкрилися у кожному районі по два-три. В кожен район міста, якщо зайти, то там по дві аптеки, по дві ритуальні контори ритуальних послуг та по дві наливайки. Ось і все. Жодних поїздок на футбол, на море вже там не було.
Вирізали на метал буквально все
– Мій батько працював у Брянці на шахті. Починаючи з літа 2014 року, коли місто було окуповане росіянами і там з’явився проросійський підрозділ під назвою «Брянка СРСР», усі підприємства, не лише шахти, а загалом усе, що тільки можна було, усе, що працювало – вирізали на метал і вивезли до РФ. На цьому заробляли саме члени бандформування «Брянка СРСР». І для росіян це теж не секрет, чим займався цей підрозділ.
Всі ці підприємства, на яких працювали десятки тисяч людей, не тільки з Брянки, а туди приїжджали працювати і зі Стаханова (зараз Кадіївка –ред.), і з Алчевська їздили, все це було вирізано на метал. Ба більше, мого батька теж змушували все це різати. Його змусили навіть той екскаватор великий, яким він вантажив довгі роки вагони з вугіллям на підприємстві, його змусили цей екскаватор порізати, вивозити вздовж напрямку російського кордону. Його там по дорозі ледь не розстріляли, тому що його супровід відстав, і на одному з блокпостів його там інші так звані «ополченці» ледь не розстріляли, звинувативши, що він мародерить.
– У Брянці була велика георозвідка геологічна, і туди, як мені розповідав батько, перед 14-м роком завезли якесь дуже дороге зарубіжне обладнання для робіт. І ось члени цього бандформування «Брянка СРСР» його просто розрізали на метал. Тобто вони навіть не вивозили його, не продавали, вони вирізали звідти алюміній якийсь, навіть не розбиралися, що це за техніка, що це за спецобладнання таке. Так само, як і з технікою, в плані «камазів» різних, вони не продавали ці «камази», вони розрізали кабіни на метал і вивозили. З 14-го по 15-й рік вони вирізали навколо Брянки буквально все.
Їх (владу РФ – ред.) не цікавить забезпечення життєдіяльності цих міст, їх не цікавить відкриття заводів, вони просто виховують нових росіян, яких вони, швидше за все, будуть використовувати тільки для війни, виховуючи їх у стилі ненависті до України і розраховуючи, що ці люди через бідність, створену росіянами в цих регіонах, будуть змушені воювати за Російську Федерацію роками.
Справа в тому, що росіяни роблять ставку саме на тих людей, які не будуть цього помічати, тобто їм не потрібні розумні люди, які помічають гуманітарні катастрофи або жахливий стан справ на фронті, їм такі люди не потрібні. Вони будуть раді, якщо ці люди будуть виїжджати і відсіюватися. Їм потрібні саме ті люди, які не бачать жодних проблем ані в збройних силах Російської Федерації, ані у плані гуманітарної катастрофи на Донбасі, і які радіють повному знищенню сусіднього Бахмуту або сусідньої Попасної. Саме таких людей вони виховують і сподіваються, що таких людей там буде більше і більше.