Юнак об’їздив Європу, не заплативши ані копійки
Якщо чесно, про Олімпіаду тут мало. І перш ніж розказати про шведів, ми розкажемо про їхніх сусідів фінів.
Але все сказане вас точно зачепить.
Постер літніх Олімпійських ігор 1912 року
Наш оповідач – 15-річний гімназист Ваня Бічук. На літніх канікулах 1912 року директор гімназії зібрався у подорож Європою і, бачачи інтерес свого учня до географії, вирішив узяти його з собою. Ну, там збігати за газетами, папіросами чи квитками, принести обід з їдальні.
Читайте також: Хлопчик із Запорізької області увійшов до лонгліста нацвідбору на Дитяче Євробачення
Це повторилося і наступного літа, і ще наступного. Так Ваня влітку 1912-14 років побачив усю Європу, крім Албанії й Португалії. А побачив би всю, якби кінцеву подорож не перервав початок Першої світової війни.
Спогади Івана Бічука
Строго кажучи, на той час Ваня ще не був запоріжцем. Він жив у місті Біла Підляська (зараз це Польща, а тоді територія росії), хоча мати Вані походила з села Вознесенки – серця сучасного Запоріжжя.
А коли вже дорослим Іван Бічук потрапив на Дніпробуд як лікар з боротьби з малярією, то закохався в наше місто. Закохався настільки, що став безсумнівним метром запорізького краєзнавства.
Лікар за фахом і пристрасний краєзнавець Іван Бічук під час будівництва Дніпрогесу прожив два тижні в одному наметі з Дмитром Яворницьким
Але сьогодні пропонуємо його спогади про європейців – якими він їх побачив 1912 року. Ці враження Іван Михайлович залишив у своїх мемуарах. Далі пряма мова.
Фіни
«У Петербурзі ми оглянули місто […] і поїхали до Гельсінфорса [Гельсінкі], до Фінляндії [тоді ще входила до складу росії].
[…] Прибули ми зранку на вокзал.
Директор почав щось розпитувати в начальника станції, а я приглядав за нашими речами. Коли він повернувся, камеру зберігання чомусь було тимчасово зачинено. Ми звернулися до буфетника-фіна із запитанням: як бути з речами? Він відповів: та ось залиште їх на лавці, а самі йдіть.
Ми здивувалися: «А хто їх охоронятиме?».
– Та ніхто, – відповів буфетник. – Ось бачите, уже півтора тижні [тому] один спортсмен залишив свою валізу і ніхто її не взяв.
Ми з директором переглянулися і оскільки вже читали про чесність фінів, то вирішили дослухатися до його слів.
Читайте також: Автор знаменитих мультфільмів “Як козаки…” родом із Запоріжжя – цікаві факти
Ще одна обставина відразу підтвердила порядність фінів.
Поруч […] був теж буфет, але… без буфетника. На стійці розкладені бутерброди з шинкою, ковбасою, сиром, маслом, ікрою і кожен бутерброд коштував марку – 35 коп. Виявляється, треба було самим узяти бутерброд, на його місце покласти 35 копійок… і все.
Це нас остаточно вразило.
Фінська команда на відкритті Олімпіади в Стокгольмі 1912 року. Цікаво, що хоча Фінляндія і входила тоді до складу росії, однак виступала своєю командою і завоювала 26 медалей (9 золотих), тоді як росія – лише 5 (жодної золотої)
Аби краще пізнати місто, ми вирішили піти пішки. Та й вивчити людей так можна краще, ніж це робити з сидіння візника.
Фіни мені здалися середнього зросту, кряжистими, дорідними, серйозними. Російською говорили всі.
Читайте також: Доктор Вірність – головним проспектом Запоріжжя ще ходили корови, та лікар Гуляков уже робив штучну зіницю
Ми відвідали два музеї, оглянули сейм, університет, політехнічний інститут. Стомилися. Зайшли до їдальні.
Звернули увагу, що дуже багато рибних страв: і суп, і друге переважно рибні.
Хоча фіни і мовчазний народ, але чоловік, який відпускав обіди (людей було мало), дізнавшись, що ми мандрівники, розговорився. Розказав, що народ тут працьовитий, усі грамотні, люблять спорт, займаються здебільшого рибальством, лісопромислом, сільським господарством та скотарством.
На наше бажання познайомитися із життям села чоловік заявив: сіл у нас немає, є хутори. На хуторах фінські будиночки, відомі у всьому світі (таких багато в Запоріжжі – на 2-му селищі на вулиці Каховській). Подвір’я з будинком називається «миза». А щоб познайомитися, ідіть туди за місто і все побачите самі.
Ми пішли за місто до найближчого хутора. Звичайний фінський будиночок із 4-5 кімнатами, дуже зручний. До дверей притулена палиця. Ми постукали. Тиша. Пішли до наступного будиночка. Знову притулена палиця. На стук відповіді немає.
Повз наступний, третій, будиночок проходив чоловік – фін. Ми його запитали: чому двері не на замку, а господаря немає і чому палиця? Фін відповів: «У нас немає замків і запірок. Але палиця означає, що господар пішов з дому. Але це не означає, що ви не можете в будинок зайти. Заходьте, напийтеся води, залиште записку».
Читайте також: Відновлений після Другої світової – як виглядав вокзал “Запоріжжя-1” майже 70 років тому (фото)
Ми пояснили, хто ми такі і що наша мета – ознайомитися з побутом фінів. Фін розповів майже те саме, що й буфетник: основні заняття – рибальство, столярство, землеробство, скотарство. Додав, що всі грамотні, спортсмени, але навіть улітку багато хто іноді ходить у фуфайках, оскільки часто бувають заморозки.
Опісля я й директор пішли на вокзал, вирішивши, що про фінів нам усе майже відомо.
Добряче стомлені, надумали їхати поїздом далі до міста Турку (або Або) – колишньої столиці Фінляндії. А звідти – морем до Швеції». […]
Читайте також: У Запоріжжі відзначили початок Олімпіади у Парижі – відео, фото
Шведи
«Здалеку [з пароплава] Стокгольм справив чарівне враження: на скелях, виступах, прорізаних протоками, усе в соснах. Видно маківки церков, якісь гарні будинки-палаци.
Але моя душа в п’яти втекла. Я страшенно хвилювався. Адже для мене це була перша подорож за кордон. А раптом щось не так, раптом загублюся, не знаючи мови. Я всю ніч не спав.
Виявилося, що мої хвилювання марні. Шведи взагалі гостинні, ввічливі. А цього, 1912 року, особливо. Адже це був рік Олімпійських ігор – і шведи без жодних формальностей приймали людей з усіх куточків світу як дорогих гостей. [Тепер ви зрозуміли, що то за спортсмен залишив свою валізу на вокзалі в Гельсінкі – певно, якийсь олімпієць].
Чемпіон Олімпіади 1912 року зі стрільби з дрібнокаліберної гвинтівки на 50 метрів команда Великої Британії
На наші документи лише мимохідь глянули: вирішили, що такий поважний громадянин [директор] Емануїл
Миколайович Пфейфер із миршавеньким слугою не може нічим зашкодити Швеції.
Я глянув на директора, він тільки усміхнувся. Найняли фіакр – візника. І спершу в російське консульство.
Місто мені сподобалося відразу ж. Багато мостів, проток, палаців, церков. Вулиці нерівні: то підіймаєшся вгору, то знову вниз.
Читайте також: Шведська сім’я втікачів – на польському кордоні затримали запоріжця з двома дружинами
У консульстві люб’язно, як земляків, нас прийняли. Обміняли гроші, але попередили, що номери в готелі і все загалом трохи подорожчало, бо шведи як люди тверезі, меркантильні, хочуть заробити на Олімпіаді. Тут же зателефонували до готелю і все владналося». […]
Команда Швеції на відкритті Олімпіади-1912. На цих Іграх господарі вибороли найбільше медалей – 65 (24 золотих)
«Сподобалися нам і шведи. Усі стрункі (у них обов’язкова для всіх юнаків «шведська гімнастика»). У них блакитні очі, світле волосся, рожеве обличчя. Працьовиті, обдумані у своїх рішеннях, стримані. Але люблять випити і тоді запальні та швидко дратуються».
А це перші зимові Олімпійські ігри (1924 рік). Шведські керлінгісти під час перерви вирішили пропустити по маленькій
100 років по тому. Так відкривали нинішню Олімпіаду в Парижі
Раз ми вже друкуємо ці спогади у дні Олімпіади, то процитуємо ще уривки, де згадується спорт. Крім спортивних фінів і шведів такими ж атлетичними Івану Бічуку здалися й деякі інші народи Європи, переважно її північної частини. Отже, ще кілька вражень від подорожей 1912-14 років.
Данці
«Вразила величезна кількість велосипедистів. Виявляється, у Росії не було жодного велосипедного заводу – у Данії їх 13. Причому [велосипеди] найрізноманітніші: і для безруких, і для одноногих».
Англійці
«Особлива увага надається розвитку спорту, витривалості. Засуджується зманіженість, надмірність. Прагнуть підготувати юнаків до практичної справи, навіть незважаючи на домашній комфорт. […]
Мене вразило, що університети [в Оксфорді та Кембриджі] не в окремій великій споруді, […] місто належить, можна сказати, студентам. Там же в окремих будинках готичного стилю їм читають лекції, в інших вони живуть. Користуються великою автономією. Багато приділяють часу спорту, навіть дуже багато, на шкоду заняттям».
Чехи
«Кожен чех знає якесь ремесло плюс до того він обов’язково спортсмен чи музикант. Фізкультурне товариство «Сокіл» має відділення майже у всіх містах».
А це вже наша спортивна історія і також 1912 рік. Перший чемпіон Запоріжжя з футболу – команда «КЛІФ» у Південному саду Олександрівська (тепер це в районі стадіону «Торпедо», вокзалу)
Спогади Івана Михайловича Бічука про його дивовижне життя викладені на сайті Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки. Радимо почитати. Запевняємо: відірватися важко.
Фото: Getty Images, en.wikipedia.org, suspilne.media, архів редакції
Титульне фото: Олімпійські ігри 1912 року. У королівській ложі на майданчику для тенісу
Раніше ми розказали, як урочище Сагайдачного в Запоріжжі отримало свою назву.