Скупчення піхоти військ РФ, артилерійські установки, бронетехніка. Такі цілі виявляють на Харківському напрямку екіпажі батальйону безпілотних систем 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Вони працюють у взаємодії з артилерією та екіпажами ударних безпілотників, долаючи протидію систем радіоелектронної боротьби агресора, протиповітряної оборони та безпілотних систем військ РФ.
Кореспондент Донбас Реалії (проєкту Радіо Свобода) побував на позиціях екіпажу безпілотного авіаційного комплексу українського виробництва «Лелека-100». Тут літають добровольці, які пройшли у складі третьої штурмової найгарячіші напрямки – Бахмутський та Авдіївський.
Далі про те, як працюють пілоти вдень і вночі вже на Харківщині та як потрапили у цю військову професію.
День
Приїжджаємо на позицію рано-вранці. Бійці розкладають речі і готують місця для роботи у бліндажі.
Якщо нас знайдуть, не пошкодують ракету
«Коли ми літаємо – над нами також літають. Тому і борт свій маскуємо. Адже ми, пілоти, є для окупантів пріоритетною ціллю. І, якщо нас знайдуть, то не пошкодують і ракету», – пояснює пілот «Сухар» важливість маскування і попередження про російські БПЛА-розвідники.
Цікавимося, чи заважає роботі усвідомлення того, що екіпаж «Лелеки» – це одна з першочергових цілей для агресора.
«Те, що ми пріоритетна ціль, – мабуть, це гордість. Це навіть мотивує, тому що разом БПЛА, артилерія створюють дуже велику загрозу для п***рів. І, якщо ми для них є пріоритетною ціллю, значить, ми все робимо правильно», – посміхається штурман на псевдо «Вудман».
Читайте також: Микола Бєлєсков про стратегію перемоги у війні, можливості Росії наступати і наступ ЗСУ в 2024 році
РЕБ та гармата
Вони працюють і завдають шкоди
Під час оборони Авдіївки екіпажу довелося працювати в умовах щільної міської забудови. А тут, на Харківщині, навпаки: велика територія з полями, лісосмугами та невеличкими населеними пунктами.
«Тут інтенсивно працює російська ППО, не дуже технологічна (це, переважно, зенітні установки ЗУ-23, які розміщені або на автомобілях, або на бронетранспортерах, або просто на вогневих позиціях), але вони працюють і завдають шкоди», – зауважує командир екіпажу «Набат».
Намагаються задавити відеоканал, намагаються задавити управління
Також агресор активно застосовує засоби радіоелектронної боротьби.
Російський РЕБ починає діяти на «Лелеку», як тільки український БПЛА наближається до лінії бойового зіткнення.
«Намагаються задавити відеоканал, намагаються задавити управління. Наразі є потенційна можливість втрати борту, бо, до всього, у нас зараз сідає батарейка, і ми не знаємо, скільки радіоелектронна протидія буде тривати. Зараз робимо все, щоб відновити зв’язок із бортом і повернути його», – пояснює «Сухар», перемикаючи у програмі різні налаштування.
Відновити зв’язок вдається. «Пташку» повертають і запускають знову.
Читайте також: «Зайшли! Є розрив!» Доба з пілотами FPV-дронів на Харківщині
У посадці роздивляються російську гармату. Передають побратимам з артилерії координати. Летять далі. Одночасно з українським «Лелекою» в повітрі перебувають російські розвідувальні безпілотники «Орлан» і Zala. Проте, зазначає «Набат», вони далеко і прямо екіпажу не загрожують.
Борт повертається. Оперативний черговий по радіозв’язку повідомляє, що десь поблизу перебуває російський БПЛА. Тому «Лелеку» максимально швидко та акуратно приземлюють, і потім маскують.
«Лелека»: підбитий, проте не скорений
По нам відпрацювала «зушка», підбила борт
Екіпаж переміщується на іншу позицію. І там борт уражає російська ППО.
«Коли ми полетіли з нової позиції на виявлення цілей – по нам відпрацювала «зушка» ворога, підбила борт, він почав втрачати швидкість та висоту, але, підбитим, його вдалося повернути з дірками на фюзеляжі, на поверхнях і, імовірно, в двигуні пошкодженому теж були осколки, але, на щастя, вдалося повернути. Це відбулося завдяки злагодженим діям екіпажу. Борт відремонтують, і він буде знову працювати з нами», – коментує ураження борту «Набат».
«Ми спочатку подумали, що все, борт втрачений, зараз буде падати. Адже в наших побратимів був випадок: борт підбили, імовірно, відрівало крило, але борт певну кількість секунд ще передавав зображення, – ділиться враженнями пілот «Сухар». – Але у нашому випадку все обійшлося: борт нормально струснуло, було видно прихід по ньому, і ми почали набирати швидкість, все обійшлося. Ми дотягнули більше 20 км».
Читайте також: «Ми не керуємо дроном, він сам наводиться»: як українські пілоти БПЛА вражають цілі армії РФ
Ніч: гармата, «зуби дракона», вантажівка
У нічну зміну (замість підбитого) працює вже інший «Лелека».
У лісосмузі на тимчасово окупованій території екіпаж помічає приховану «кишеньку». А в ній у режимі нічної зйомки «світиться» яскраво білим кольором артилерійський ствол. Координати передають по рації, тепер, каже командир екіпажу, по артилерійській установці відпрацює ударне «крило».
А український безпілотник продовжує вдивлятися у темряву. На моніторі бачимо довжелезну нерівну лінію з білих цяток-пірамідок. Бійці підтверджують наші здогадки: кажуть, що це так звані «зуби дракона» – оборонна лінія окупантів на захопленій українській землі.
Бетонні «зуби» за день нагрілися на сонці і тепер світяться білим. Ця лінія, кажуть пілоти, простяглася на багато кілометрів.
Аж раптом екіпаж помічає ще одну ціль, – самотню вантажівку. Вона рухається у темряві непоспіхом. Везе або боєкомплект, або особовий склад, припускає екіпаж «Лелеки». Командир екіпажу «Набат» проводить перемовини по радіозв’язку.
«Зараз відбувається комунікація з FPV-івцями. І вони мають відпрацювати по вантажному автомобілю, який виконує логістичне завдання», – пояснює послідовність дій «Набат».
Українське «крило» ще деякий час супроводжує російське авто. Та рівень заряду акумулятора знижується, треба повертатися.
Тим часом над Слобожанщиною починається поривчастий вітер, пускається злива – у цих складних умовах літати неможливо. «Лелеку» вдається посадити без пригод.
Тепер є час поспілкуватися в бліндажі з бійцями.
Екіпаж «Лелеки»: хто вони
«Набат»: «На Колиму не хотілося»
Командир екіпажу безпілотного авіаційного комплексу «Лелека-100» у цивільному житті ще з 2016 року працював в IT-сфері SEO-спеціалістом (оптимізовував сайти для просування у пошукових системах) та маркетологом (просував на ринку товари та послуги).
На Колиму не хотілося
А всередині березня 2022 року «Набат» вперше виїхав на бойові завдання.
«На той час у мене не було ніяких інших думок, наприклад, що все налагодиться. Розумів, що іншого шляху немає: треба щось робити. Просто сидіти не було ніякого бажання. Не було сил терпіти те, що відбувається. Я думав, що ще 2-3 тижні, і всіх повбивають. А кого не вб’ють – того на Колиму. А на Колиму не хотілося», – ділиться мотивацією доброволець.
У війську, зізнається, найважчим було не звикати до вибухів, а усвідомлювати, що «ти – не один юніт, а треба все, що робиш, відпрацьовувати в групах, у єдиному механізмі, де ти просто маленький гвинтик. І треба робити все, що ти робиш, максимально якісно для того, щоби вся система працювала».
Згадує, що на Бахмутському напрямку було важко працювати через відсутність досвіду. Але набуті там навички стали корисними уже в битві за Авдіївку.
Читайте також: «Зуби дракона», БПЛА, ремонт техніки: як підприємства в окупації працюють на потреби армії РФ
«В Авдіївці було важко з усім, що ми там робили. У першу чергу, там була висока інтенсивність артилерійських та авіаційних ударів по тилу і по передньому краю. По-друге, це постійне подавлення російським РЕБом, постійне ППО, що намагається збити літаки. Тому це серйозний досвід», – згадує командир екіпажу і додає: в Авдіївці знаходили і артилерію російських військ, і бронетехніку, і особовий склад. Однією з найвагоміших виявлених цілей противника стала важка вогнеметна система «Солнцепьок», яку було знищено.
Що стосується Харківського напрямку, то тут екіпаж «Набата» виявляє гармати, САУ, танки, вантажний транспорт, яким возять боєкомплект та особовий склад військ РФ.
Не можна вважати, що це якісь тупі радянські чи пострадянські жлоби. Там багато професіоналів
«Я б не сказав, що вся територія перекрита ППО, і ми не можемо працювати, але вони теж навчаються, вони роблять якісь висновки, роблять аналітику. Не можна вважати, що це якісь тупі радянські чи пострадянські жлоби. Там багато професіоналів. А їхні «крила» масового виробництва в усьому або майже в усьому кращі за наші. І це показує досвід їхнього використання на фронтах», – звертає увагу «Набат».
«У них є всепогодні літаки, які працюють на великих висотах, з якісною оптикою. Тому з цим є проблема. Але я думаю, що це перспективний напрямок (розробка БПЛА – ред.), з часом з’являться виробники, моделі, які будуть складати їм конкуренцію», – додає він.
Читайте також: Ціль №1: як Росія полюватиме на F-16 в Україні і що врятує літаки
Питаємо думку бійця щодо ультиматуму Кремля про припинення вогню та переговори за умови виводу ЗСУ за адміністративні кордони чотирьох областей України (Луганська, Донецька, Запорізька та Херсонська).
«Ми розуміємо, що це за людина: ніякої віри його словам немає. Те, що він обіцяє, гарантує – це нічого не означає. Навіть якщо погодитися на те, що він пропонує, – відмовитися від наших територій, відступити на сотні кілометрів назад, на незакріплені позиції – це просто втрата часу на підготовку. І вони перегрупуються заново, і просто підуть з новою силою. Тому я думаю, що це – не наш варіант», – переконаний «Набат».
Він додає: звісно, як і будь-яка людина, відчуває фізичну втому після виконання бойових завдань. Проте це не та сумнозвісна «втома від війни», про яку говорять у тилу.
«Війна не закінчилася: щодня гинуть люди – батьки, жінки, чоловіки, діти. Ми втрачаємо території або – ціною життів, покладених за кожен метр – відновлюємо контроль над втраченими територіями. Тому зупинятися немає ні думки, ні сил. Тому не можу сказати, що я втомився від війни», – спокійно й упевнено говорить боєць.
Він каже, що, як і будь-який солдат, не сумнівається у перемозі, і міркує так: «Але якою ціною буде ця перемога. На жаль, не всі це побачать і зможуть відсвяткувати».
«Вудман»: з кіно на війну
В екіпажі виконує обов’язки штурмана, робить прив’язку цілей до місцевості.
До повномасштабного вторгнення «Вудман» працював режисером у кіновиробництві: створював ігрове кіно, рекламу та інші продукти. Каже, що з 2014 року було відчуття, що війна буде більш глобальною. Так і сталося. Тому пішов воювати до лав 3-ї штурмової добровільно і без сумнівів.
«Я розумів, що працювати у цивільній професії буде для мене складно. І, коли я ухвалив для себе рішення і пішов у Третю штурмову – одразу ж мені стало набагато легше. Я зрозумів, що перебуваю на своєму місці і буду робити те, що треба робити. І мені завжди були до душі безпілотні літальні апарати. Про це своє рішення я ніколи не жалкував», – ділиться мотивацією боєць.
Він пройшов бої на Херсонщині, у Бахмуті, Авдіївці, а тепер – працює на Харківському напрямку.
Авдіївка у «Вудмана» асоціюється с керованими авіабомбами. Проте російські «Ланцети», каже штурман, так само небезпечні.
«КАБ, звісно, це страшно. Але такий само неприємний «Ланцет». Якось ми бачили його перед собою. Таке було враження, що він над нами завис. Можливо, росіяни тоді вирішили, що ми не є пріоритетною ціллю, оскільки ми завжди гарно маскуємося. Тому вони просто не зрозуміли, хто ми, і полетіли собі», – згадує боєць.
Читайте також: «На молекули розщепить, і все»: чому Україна наразі не може протистояти російським КАБам?
Каже, що завжди відчуває задоволення від роботи, коли знає, що ціль – знищили.
«Відчуття задоволення є завжди. Власне, у мене все тільки на цьому відчутті і тримається. Буває важко на роботі. Але, як тільки ми щось знайшли, підтвердили, як тільки це вразили, – це все на якийсь час усі негаразди нівелює. Ти розумієш, що ти – на своєму місці і робиш те, що маєш робити, і ти є тим маленьким гвинтиком, як і всі, завдяки яким тримається увесь цей механізм», – посміхається крізь балаклаву «Вудман».
Нещодавно він повернувся на війну з відпустки. Каже, тим, що відбувається у цивільному житті, цілком задоволений. І щиро не розуміє тих людей, які обурюються клубами та кафе, наприклад, у Києві.
Я не хочу повертатися у гетто, де всі сидять сумні без нічого
«Я за це воюю. Я не хочу повертатися у гетто, де всі сидять сумні без нічого. Я хочу повертатися у рідні міста, по офігенним дорогам нормально доїжджати; я хочу бачити дітей, які гуляють на майданчиках; ввечері я хочу бачити багато людей, чути музику, їсти смачну їжу, – міркує «Вудман». – Це для мене нормально, що Київ і всі інші міста більш-менш продовжують жити повноцінним життям. І хочу, коли я наступного разу приїду у відпустку, – було ще щось краще, щоб я знову якусь вулицю не впізнав, бо там ще щось красиве для людей зробили».
Режисер-пілот «Вудман» не сумнівається в тому, що Україна переможе і з посмішкою додає, що сумуватиме та військовими буднями.
«В якому вигляді буде ця перемога, це, звісно питання дуже відкрите. Але – нас не подолають, це точно. Нам ніколи не буде соромно за те, що ми робили, і я ніколи не буду жалкувати, я навіть буду сумувати за цим часом, який я провів під Бахмутом, під Авдіївкою і тут», – переконаний боєць.
«Сухар»: від бармена до пілота
Після анексії Криму стало зрозуміло: буде війна
У цивільному житті працював барменом, вчився на юриста. Брав участь у Революції Гідності.
«Пішов на Майдан заради кращого майбутнього для нашої держави. А поруч були такі самі люди, небайдужі до долі України. А після анексії Криму вже стало все зрозуміло: буде війна», – ділиться спогадами пілот.
До служби в армії він непридатний: ще з 2014 року після ВЛК його зняли з військового обліку через захворювання нирок.
Попри це хотів бути корисним державі і пішов до складу батальйону «Київ-1», де служив у 2014-2015 роках.
Після повномасштабного вторгнення він теж міг би спокійно працювати барменом, і ніхто би нічим йому, непридатному до служби, не дорікнув. Проте «Сухар» добровільно став до лав 3-ї ОШБр.
Багато хто не знає, що у війни немає пауз
«Я по-іншому не зміг би. В моїй країні йде війна. А багато хто не знає, що у війни немає пауз. І якщо десь у тилових містах, у Києві є можливість жити відносно звичайне життя в проміжку між ракетними обстрілами, то – я знаю, якою ціною воно дається. І не важливо, це хлопець чи дівчина. Головне – це бажання. Тому що ти також можеш бути корисним тут», – міркує пілот.
Він зазначає: розмови про те, що, мовляв, якщо підеш в армію, то станеш піхотинцем і помреш за кілька днів, – маячня. Адже в армії направду є багато професій, не пов’язаних зі штурмовими діями.
Сам він починав воювати у 2023 році у взводі РЕБ.
«Перший бойовий вихід був 16 січня 2023 року. Починав з портативних антидронових рушниць: глушили ворожі квадрокоптери. Позиції були за 500-700 метрів від ворожих», – описує боєць початок служби у часи повномасштабного вторгнення.
Читайте також: HIMARS без ATACMS (поки що): куди насправді США дозволили бити в Росії своєю зброєю?
Буває, що доводиться боротися за бліндаж із місцевою фауною
А вже за рік «Сухар» став пілотом. Його обов’язки: забезпечити зліт, посадку та керування бортом упродовж усього польоту.
Поки спілкуємося, у бліндажі, на стелі, постійно щось шарудить.
«О, живність тут завжди є: миші, жуки. Вчора залетів отакенний шершень, лазив тут по поличках. Буває, що доводиться боротися за свій бліндаж із місцевою фауною. А на тому боці посадки є лисяча нора. І якщо вночі вийти, то постійно щось шарудить: їжаки, лисиці, кричать фазани. Та й природа тут дуже гарна, подобається захід сонця, світанок», – посміхається «Сухар».
І додає: має надію на перемогу України та звільнення усіх людей, які наразі перебувають в окупації; проте він усвідомлює, що ця задача потребуватиме «шалених зусиль, ресурсів і часу».
«Мураха»: від кави до «Лелеки»
У екіпажі працює з камерою та шукає цілі, спостерігає за роботою та виявляє артилерію військ РФ.
У цивільному житті в Києві «Мураха» займався кавовим бізнесом. Каже, своя справа була успішною – поки Кремль не розпочав повномасштабне вторгнення. Наразі справою керує брат.
В останній бойовий вихід «задушили» три російських «мавіка»
На війну «Мураха» пішов добровільно, пройшов співбесіду і попав до лав 3-ї штурмової. Каже, що воює, аби захистити свою родину та свою країну.
Спочатку, ділиться, був спеціалістом з РЕБу.
«Сидів на «нулі» з антидроновою рушницею. Боролися проти «мавіків», адже FPV-дронів тоді ще не було. Протидіяли спробам російських військ коригувати вогонь артилерії. Робили це успішно, адже в останній бойовий вихід «задушили» три російських «мавіка», – згадує боєць. – Схоже, росіянам це набридло: вони обстріляли наші позиції. Тоді загинув мій побратим, а я дістав поранення. Після одужання перевівся в підрозділ БПЛА».
На Бахмутському напрямку, пригадує, довелося виявляти та коригувати вогонь артилерії по особовому складу російських військ, артилерії, танках.
2,5 місяці працювали тільки вночі
А от особливістю битви за Авдіївку «Мураха» називає те, що екіпажу довелося працювати суто вночі.
«Удень робота була неможливою: росіяни вмикали якусь свою «балалайку» (систему радіоелектронної боротьби – ред.), і ми не могли літати, використовуючи відеокамеру. Тому десь 2,5 місяці працювали тільки вночі», – згадує боєць.
В Авдіївці він шукав цілі серед гаражів, у житловій забудові, на території Авдіївського коксохіму (там був міномет і приїжджала стріляти важка вогнеметна система).
На коксохімічний завод дивився зверху лише вночі. Каже, що російські обстріли перетворили величезне потужне підприємство на руїни.
Читайте також: Далекобійний ефект: Україна змусила Росію перекинути резерви на кордон
На Харківському напрямку, зауважує «Мураха», є свої особливості роботи, порівняно з Авдіївкою.
«Все позеленіло. І тяжко шукати: в основному можна знайти вночі за тепловими сигнатурами. А щодо роботи вдень – у них тут ППО багато. Тому більше працюємо вночі: так і краще виходить, і безпечніше, – ділиться пілот. – У крайні вильоти знаходили артилерію, вантажівки. А взагалі вони тут не їздять, як на Бахмуті чи на Авдіївці – просто сидять по посадках, ніхто нікуди не рипається. І тільки вночі вони починають рух».
Каже, що крайній раз у відпустці в Києві був місяць тому. Отримав чудові враження від столичного життя. Проте – бачив у місті багатьох цивільних чоловіків, які теж відпочивали.
«А якщо чоловіки ховаються, то рано чи пізно до них прийдуть, не ТЦК – а Росія. Це якщо вони не підуть воювати», – гірко усміхається пілот.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту [email protected], у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.