Естрадний співак та композитор Павло Зібров на українській сцені більше 37 років. Артист іде в ногу з часом, надихає молодих виконавців та не стишує темпи своєї творчості. В інтерв’ю “Апостроф Lime“ Павло Миколайович розповів про пісні, присвячені війні, зазомбованих родичів у Росії та іміджеві вуса, якими планує пожертвувати на благо ЗСУ.
Читайте також: Андрія Данилка захейтили за спільне фото з Пугачовою: дісталося й Лесі Нікітюк.
Павло Зібров
– Павле Миколайовичу, на Вашу думку, чи відбулися в українському шоубізнесі якісні зміни під час війни? Чи можемо ми говорити про переоцінку цінностей?
– Беззаперечно, за ці два з половиною роки війни відбулась колосальна переоцінка цінностей в усіх сферах. Прості істини стали як ніколи важливими, підсвітились таланти, зʼявився глибокий сенс, щирість та усвідомлення української ідентичності стали провідними в нашому житті.
Мені імпонує, що україномовного контенту стало більше, він став провідним не лише в Україні. Молоді виконавці розкрились та мають шалений успіх. Ми зараз на порозі відродження нашої культурної спадщини та спалаху нової ери української музики.
Я підтримую своїх колег, уболіваю за наших молодих талановитих виконавців і з захопленням слідкую за тим, який прорив української музики зараз відбувається. Звісно, є певні речі та жанри, які мені не зрозумілі, але, як кажуть, на кожен товар є свій покупець. Це прекрасно, коли є різноманіття та кожна ніша зайнята.
– Чимало знаменитостей воюють, інші ж — тримають тил. На Вашу думку, яка головна роль артиста під час війни? Чи мають люди, дотичні до сцени, воювати?
– Я пишаюся нашими артистами-захисниками, тими, хто відклали мікрофон та взяли до рук зброю. Поваги варті і ті знаменитості, які підтримують бойовий дух, їздять на передову до хлопців і дівчат, у шпиталі, організовують та беруть участь у концертах на підтримку, збирають кошти на всі потреби армії. Кожен на своєму місці має робити все задля нашої перемоги. Головна роль артиста — бути потрібним глядачеві, воїнам, своїй державі, зробити все можливе задля перемоги як в тилу, так і на фронті.
Читайте також: Учасник “Голосу країни” повідомив про лікування раку і проходження хіміотерапії.
– А себе Ви бачите зі зброєю в руках?
– Я вже парубок дорослий, трошки за…але сила та міць у мені є і якщо буде потрібно — авжеж, я візьму у руки зброю і буду захищати свою родину та країну.
З пораненими військовими
– Репертуар багатьох виконавців поповнився піснями про війну. У Вас також з’явилися “Невидимі герої“, “Я так хочу додому“, “Крізь кордони до тебе думками лечу“ та інші. Які життєві історії надихнули Вас на написання цих творів?
– Кожна з цих пісень має свою історію. З Петром Магою ми почали писати пісні на воєнну тематику ще в 2014 та в 2015 роках, але тоді вони не сприймались так як зараз, і лише з великою війною стали актуальними. Це і “Сон про Україну”, “Чужа війна”, “Мамина молитва”.
На мій погляд, кожен митець співає про те, що в нього болить, і потрібно писати історію цієї війни, оспівувати наших героїв.
“Невидимі герої” — присвята для ГУР і до дня ГУР, для наших хлопців-розвідників, які ризикуючи життям дістають потрібну інформацію для швидкого та безпечного просування інших підрозділів. Цікава історія була — на нас вийшов представник підрозділу “Стугна” з проханням провідати наших бійців у госпіталі. Я поїхав підтримати хлопців, заспівав їм під гітару і один з них впізнав себе на відео, яке ми зробили до цієї пісні, він був тільки-но після операції, а вже через пів року ми його зустріли на благодійному заході-зборі для його підрозділу, він пройшов повну реабілітацію та був готовий до протезування. У мене є подарунок від хлопців зі “Стугни” — прапор, підписаний бійцями, який висить у мене в Театрі пісні на видному місці.
Павло Зібров із воїнами
Читайте також: Раміна Есхакзай розповіла про комплекси, які з’явилися після участі у шоу “Холостяк”.
“Шоста Рота”, саундтрек до однойменного документального фільму для 6 роти, 2 механізованого батальйону 66-ї ОМБ ім. князя Мстислава Хороброго. Хлопці звернулись до мене напряму, мали приблизний текст, що хотіли б чути, де були розказані їх бойові історії і хотіли, щоб я заспівав та ця пісня стала саундтреком до фільму, який про них знімають. Я з радістю погодився та звернувся до Петра Маги, який доробив текст пісні. Частина роти мала змогу приїхати до Києва та відзнятись у шматочку відео до кліпу і потім презентувати свій фільм під цей саундтрек.
Присвята “Дівчата ЗСУ”, яких вже понад 40 тисяч в український армії, це була ідея моєї доньки Діани, яка сказала: “Тату, чому всі співають лише про героїчних чоловіків — дружина чекає чоловіка, мати сина. Але ж і діти чекають на маму і матері чекають на доньок”.Так зʼявилась пісня-присвята нашим мужнім жінкам, які попри все, чуттєві, мріють вдягнути сукню та чекають обіймів найрідніших.
Пісня “Я так хочу додому”, написана на початку 2022 року з Петром Магою, набрала мільйони переглядів, ротацій на українських та закордонних радіостанціях, півтора мільйона замовлень за перший рік по Америці. Вона торкнулась душі кожного українця, який втратив домівку через війну.
Коли ми з дружиною виїхали до Іспанії з благодійними концертами на підтримкунаших захисників, то після першого концерту до мене підходили люди зі сльозами на очах: “Ми так хочемо додому…Нам тут добре, нас гостинно прийняли, але так хочеться додому…”. Я дуже розхвилювався і вирішив набрати Петра Магу та накидав “рибу”. Петро – унікальна людина, буквально через 30–40 хвилин дзвінок: “Не спите?”. “Не спимо”. Я читаю вірші і плачу. Ну як так можна розчулити? Тому що і мені хочеться додому.
Волонтери дістали мені рояль, щоб я зміг написати музику, але, на жаль, він був старий та не в робочому стані. Я дуже засмутився, бо музика вже народилась у моїй голові і страшенно хотілось зіграти. Я сів і почав молитися Богу. Через певний час підходжу, нажимаю кнопку — засвітилася лампочка й інструмент запрацював. Я подякував всевишнім силам, сів за інструмент та написав пісню. Маринка прослухала і пустила сльозу — воно!
Коли стояло питання щодо обкладинки на платформі, я згадав картину, яку бачив у нашої нової подруги, з якою ми познайомились в Іспанії, талановитої художниці Жені — CHEPURNA. Побачивши її диптих “Лелека”, я відразу зрозумів, що це саме той символ, який передає внутрішній стан кожного українця – лелека з відірваними ногами, який вимушено відлітає зі своєї домівки в темряву. Так два види мистецтва сплелись воєдино, підсилили та підсвітили важливі речі.
Читайте також: Леся Нікітюк відповіла самотнім бездітним жінкам, які в ній побачили таку саму.
– Пісня “Хрещатик“, яка є Вашою візитівкою, обросла цікавими варіаціями. Окрім оновленої сучасної, з латинськими ритмами, варіанту, записаного з Kolaba та з військовим оркестром, яких експериментів ще чекати?
– Лише в моєму виконанні шість варіацій “Хрещатика” (оригінальна, оновлена сучасна, латіно, джаз, з Kolaba та військовим оркестром), а скільки є ще по білому світу — і рок, і поп, і батюшки співають, і діти, і під різний акомпанемент — баян, акордеон, гітара, піаніно. Я тільки за! Впевнений, що ця легендарна пісня може звучати в різних стилях та жанрах і не одне десятиліття оновлюватись та радувати людей.
– Після повномасштабного вторгнення країни-агресорки українські артисти по-різному сприйняли війну: хтось залишився, хтось виїхав до Росії, хтось обрав Європу для реалізації своїх амбіцій. Вчинки яких українських знаменитостей для Вас стали приємною несподіванкою під час війни і чому?
– Можливо повторюсь, але я пишаюсь нашими артистами-захисниками, нашими добровольцями, тими людьми, які відклали все своє творче життя і взяли до рук зброю.
Якщо говорити про тил, то вражений свідомістю молодих артистів, популяризацією нашої музики закордоном, принциповою позицією щодо мови — українська або англійська. Варто згадати і артистів на Євробаченні — Kalush Orchestra, TVORCHI, Alyona Alyona і Jerry Heil зробили неймовірне. Це наша гордість.
Читайте також: Автор вірусного відео з Тіною Кароль в купе “Укрзалізниці” розповів, як виникла ідея пародії.
– Війна розвела по різні сторони барикад українців і їхніх родичів та друзів, які живуть в окупованому Криму та в Росії. І це стосується як пересічних людей, так і знаменитостей. Павле Миколайовичу, чи змогли Ви достукатися до розуму та сердець своїх родичів, які потрапили під вплив російської пропаганди?
– Немає у мене родичів. Їх не стало. Вони отруєні ідеологією, яку Путін проводить роками. У 2014 році вже стало прохолодно з того боку. Наші розмови наче добре починались, по-братерськи, а далі через дві-три хвилини: “А що, правда, що ви – то? А вот зачем вы там стреляете и убиваете наших деток на Донбассе? Что вы делаете?”. Ти їм доводиш одне, а вони тобі говорять інше… Я не хотів телефонувати, а вони якщо телефонували, то обмежувались питанням: “Як здоров’я?”. Після повномасштабного вторгнення була така розмова: “Если вам там плохо, приезжайте – мы вас тут в Воронеже примем. Там эти бандеровцы у вас заполонили все – сюда приезжайте”.
Вони, як і інші зазомбовані люди, яких чимало і в Криму, і на Донбасі, живуть в абсолютно викривленій реальності і, на жаль, нічого їм пояснити не можна.
Читайте також: Могилевська в день свого 49-річчя показала названих доньок і розчулила зверненням до коханого.
– Якось Ви сказали, що хочете пожертвувати своїми розкішними вусами заради допомоги ЗСУ. Ви не відмовились від цієї ідеї?
– Ні, не відмовився, все в силі! Але я чекаю пропозиції, коли хтось висуне свою кандидатуру — бізнесмени, компанії, ті, хто мають змогу задонатити на цілий танк!
А так в своєму режимі працюю, даю благодійні концерти, збираю кошти, підтримую наших воїнів на позиціях і у шпиталях, підіймаю дух та часто донатимо з родиною.
Павло Зібров має цілу армію прихильників
– Зараз Ви витримуєте паузу в творчості чи працюєте над новим альбомом?
– Бувають різні періоди та обставини, наприклад, як цього літа чи минулої зими, постійні відключення світла, але попри все я не стою на місці, завжди рухаюсь вперед. Щось оновлюємо, щось перекладаємо, щось нове пишемо. Сили є, натхнення є, тому до вересня готую новий альбом! Він буде оповитий коханням, наповнений теплом та родинними цінностями.