Військова операція в Курській області застала зненацька і українське суспільство, і Росію, і Західний світ. Вперше після закінчення Другої світової війни Російська Федерація зазнала вторгнення збройних сил іноземної держави. Очевидно, маємо справу з українським контрнаступом нового типу, який принципово відрізняється від невдалої операції 2023 року.
Сунь-Цзи казав: «Нападай там, де він не приготувався. Або йди туди, де він не очікує. Такі шляхи, якими військові стратеги перемагають. Але про них не можна говорити наперед». У 2023 році Україна пішла зовсім іншим шляхом. Кілька місяців піару контрнаступу з анонсом основних напрямків ударів дозволили ворогу непогано підготуватися до битви. Як наслідок – мінімум відвойованих територій з великими втратами. Водночас тільки за перші два дні бойових дій у Курській області вдалося взяти під контроль більше території, ніж за весь час проведення минулорічної контрнаступальної операції.
Цього разу підхід до планування і проведення військової офензиви в Курській області був саме таким, який і передбачає класичне військове мистецтво. Повний режим тиші. Відсутність анонсів наступу. Мовчання української влади. Скромність офіційних осіб. Інформаційна тиша з боку частин, які беруть участь у військовій операції на Курському напрямку. Усе це різко контрастує з минулорічним піаром невдалого контрнаступу.
Ми здатні лише припускати, яким є основний задум українського Генштабу. Ніхто не знає стовідсотково про головну мету перенесення війни на територію ворога. Можливо, таких цілей є кілька. Не можна відкидати, що план-максимум передбачає прорив аж до АЕС у Курчатові. Можливо, йдеться про зайняття частини Курської області для посилення переговорної позиції в майбутньому. Але є й інші варіанти розвитку контрнаступу, які здатні дуже ускладнити стан справ для російської армії й порушити якісну комунікацію тилу з частинами, які зараз воюють проти України. Також нам незрозуміло, наскільки далеко ЗСУ планують просуватися углиб. Український Генштаб, можливо, готує й інші удари в місцях, де Кремль того не зовсім очікує. І це насправді дуже добре. Адже стратегічна невизначеність створює безліч проблем для противника. Російському командуванню важко розібратися з туманом війни. Збагнути основні мотиви і цілі наших військ, стратегічний задум і напрям головного удару. Усе це сіє хаос та призводить до помилок ворога.
Головна проблема України у війні з російськими загарбниками була не тільки в тому, що в агресора більше зброї й ресурсів. І не тільки в наших генералах совєтської школи чи корупції й неефективності. Через позицію західних союзників, які забороняли ЗСУ завдавати ударів по російській території західною зброєю, Україна від самого початку вела війну у вкрай нерівних і несправедливих умовах. Фактично страх Європи й Америки порушити червоні лінії у відбитті російської агресії вже наприкінці 2022 року призвів до позиційного тупику на лінії фронту. Ніколи в історії війн не існувало табу на проведення повноцінних військових операцій на території агресора. Але для України воно негласно діяло аж до початку серпня 2024 року.
Склалася ситуація, коли Росія мала повну свободу маневру і могла атакувати Україну з будь-яких напрямків. А Україна в жодному разі не мала права переходити російський кордон. Бойові дії мали вестися винятково на нашій землі, що також означає величезні економічні збитки й руйнування інфраструктури, не кажучи про цивільні жертви. Замість сміливих нестандартних військових операцій ЗСУ були сковані позиційними кровопролитними боями. Адже нам залишалося тільки штурмувати добре укріплені російські смуги оборони на території України. За таких умов ворог міг відносно легко прогнозувати дії ЗСУ. Що й сталося під час невдалого контрнаступу 2023 року.
Можна тільки гадати, якими були б результати військових дій у 2023 році, якби українські частини вторглися на територію РФ, а не штурмували лінію Суровікіна. При цьому отримавши повний дозвіл Заходу на таку операцію. Що якби замість прогнозованого всіма наступу на Запорізькому напрямку ЗСУ пішли б на Бєлгород і Курськ? Можливо, війну вже б вдалося завершити до цього часу.
Так, у 2024 році Захід поступово став знімати заборони на використання своєї зброї по території РФ. Але залишалося неписане правило: Україні було дозволено вести бойові дії тільки в рамках міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Однак для прориву потужних російських оборонних ліній необхідно мати велику перевагу в засобах вогневого ураження, РЕБах, артилерії, авіації, ППО. А ще потрібна жива сила. Усіх цих засобів в України недостатньо. Між тим, агресор повільно, не шкодуючи людей і використовуючи ФАБи, метр за метром просувався на Донбасі. Щоб переломити ситуацію й зупинити агресора, необхідні були якісь нестандартні кроки. Гіркий досвід 2023 року показував: штурмувати російські смуги оборони на території України – помилкове рішення. Перенесення бойових дій на територію Росію стало єдиною для України альтернативою спробувати хоча б частково переломити характер бойових дій і змусити агресора послабити наступальний тиск на сході.
У ці дні руйнується догма, що військові дії на території ядерної держави неминуче призведуть до недопустимого рівня ескалації. Те, чим чимало західних політиків та експертів постійно лякали весь світ. Приємно, що нарешті Захід принаймні публічно не намагається зупинити українську операцію. Не висловлює чергового занепокоєння й не шантажує негайним «припиненням ескалації». Навпаки, європейські й американські посадовці і політичні діячі з розумінням ставляться до перенесення бойових дій до РФ.
Так, глава комітету з оборони Бундестаґу Німеччини Маркус Фабер не вважає проблемою ймовірне використання німецької зброї в боях на території Курської області Росії. «У зв’язку з нападом Росії на Україну територія обох держав є зоною бойових дій. Застосування зброї підпадає під дію положень міжнародного права», – зауважив голова оборонного комітету Бундестаґу. Речник Європейської комісії із зовнішньополітичних питань Петер Стано теж заявив, що Україна має право на самозахист, зокрема й на удари по російській території. А 7 серпня речник Державного департаменту США Метью Міллер теж дав зрозуміти, що Вашингтон залишає за Україною право на проведення військових операцій так, як вона їх бачить. «Росія порушила територіальну цілісність України і продовжує незаконно окупувати територію України. Рішення про те, яким чином Україна проводить військові операції, ухвалює Україна, і наша політика щодо ударів через кордон не змінилась», – сказав Міллер.
Ми не знаємо, чим завершиться військова операція ЗСУ в Курській області. Потрібно, зрештою, бути реалістами і не вимагати неможливого. Польський генерал у відставці й колишній командувач сил спеціального призначення Роман Полко заявив, що «добре, що Україна робить дії, які дивують росіян», і що «Україна займає оборонну позицію і не в змозі провести операцію, щоб відштовхнути Росію від окупованих регіонів, але Україна активно захищається», і що «не можна дозволяти росіянам спокійно готувати нові атаки».
В інтересах України зайняти якомога більше російських територій і при цьому максимально зберегти своїх воїнів. Врешті, якщо таки колись настане час переговорів, можна спробувати обміняти відвойовані російські землі на українські. Та й починати якісь перемовини, коли ти контролюєш добру половину Курської області, завжди більш виграшно й надає відчуття впевненості. Це і є одна з передумов так званої сильної переговорної позиції. Було б добре, якби Захід нарешті скасував будь-які обмеження для ЗСУ і перестав встановлювати штучні рамки, які дозволяють тільки ведення виснажливої кровопролитної позиційної війни, у якій немає місця для маневру й ефекту непрогнозованості.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та
натисніть
Ctrl+Enter