Потенційні ризики Курської операції – ZAXID.NET
(zaxid.net)

Курська наступальна операція ЗСУ відкрила нову сторінку в російсько-українській війні. Перенесення військових дій на територію агресора, який володіє ядерною зброєю, – безпрецедентний випадок, якого ще не було у світовій історії. Але на тлі безперечної сміливості задуму і видатної звитяги наших військовиків не можна забувати про потенційні ризики Курської операції. Адже їх розуміння дасть змогу краще підготуватися до можливих складних ситуацій чи мінімізувати їхні наслідки.

Хоча після початку українського контрнаступу в Курській області минуло вже достатньо часу, ми наразі мало знаємо про його основні стратегічні цілі. Чи є це просто операція тактичного характеру, мета якої – змусити російське командування перекинути з України окремі підрозділи на захист своєї території? Чи операція має значно глобальніший задум і є тільки частиною якогось великого плану? Відсутність чітких відповідей і абсолютно різні думки аналітиків – це добре. Але за ейфорією перших днів варто поглянути на загальну картину більш широко й холоднокровно.

Одним з головним ризиків Курської наступальної операції є дефіцит ресурсів ЗСУ, які потрібно берегти. На жаль, в України не так багато потужних і добре навчених військових бригад. А лінія фронту надто протяжна, щоб її можна було скрізь ефективно прикрити. Для наступу на територію РФ були відібрані найкращі частини. Можливо, задум Генштабу полягав у тому, що прорив у Курській області змусить російську владу гарячково перекидати туди підкріплення з українського театру бойових дій. Це мало б зірвати російський наступ на Сході. Проте якщо така мета дійсно ставилася, то наразі її не досягнуто.

На жаль, поки що ми не бачимо послаблення наступального тиску російських військ у Донецькій області. Окупанти рвуться до Торецька і Покровська, не шкодуючи ресурсів. І зовсім не поспішають перекидати свої резерви в Курську область з інших критичних ділянок фронту. Схоже, Москва вважає, що українську офензиву можна загальмувати, не жертвуючи іншими напрямками. Це ставить український Генштаб перед складною дилемою.

Очевидно, щоб наслідки Курської операції відчули по всій ділянці фронту, потрібно збільшувати її масштаб. Вводити у бій нові бригади та встановлювати контроль над іншими районами Курської області. Створити загрозу для території поблизу місця розташування АЕС. Намагатися оточити російські війська у прикордонні чи вийти в їхній тил. Можливо, розпочати наступальні дії в напрямку Бєлгородської області і траси, яка з’єднує Бєлгород і Курськ із Москвою. Але чи є для цього в України достатньо резервів? А також зброї і боєприпасів? Відповіді на ці запитання наразі нам не відомі.

Натомість українські бригади ризикують з часом втягнутися у виснажливе протистояння на ще одній ділянці фронту. Через деякий час може настати момент, коли можливості для глибокого маневру на російських територіях будуть дуже ускладнені. А протистояння набуде переважно позиційного характеру, як і на українському театрі воєнних дій. При цьому просто так вивести звідти військові частини уже не вдасться.

До певної міри перехід російського кордону можна вважати ризикованою грою ва-банк. У той час як Україна веде наступальну операцію углиб РФ, російські війська продавлюють українську оборону на Донбасі. По суті, відбувається своєрідне змагання обох сторін. Головне питання: яка з них досягне своїх цілей першою і змусить противника реагувати, послаблюючи натиск. Що буде, якщо ситуація на Донбасі стане критичною і загрожуватиме виходом російських військ на оперативний простір та проривом до кордонів Донецької області чи до агломерації Краматорськ-Слов’янськ? Як зупинити агресора, який продавлює українську оборону в Донецькій області, коли бракує якісно підготовлених частин? А ті, які є, вже задіяні на новому оперативному напрямку і ведуть там важкі бої.

Дехто розглядає Курську операцію як пролог до можливого обміну територіями під час потенційних переговорів із Кремлем. Але ці експерти не враховують характеру Москви і злочинної логіки Путіна. Можливо, їхня гіпотеза ще могла б бути втілена у життя, якби Україні вдалося встановити контроль над Курською атомною станцією та захопити принаймні більшу частину Курської області разом з Бєлгородською областю. І не просто захопити, а закріпитися там. Але дуже сумнівно, що Путіна можна змусити сісти за стіл переговорів і повернути окуповані українські території взамін на 1 тисячу квадратних кілометрів російських у Курській області. Не треба забувати: російські загарбники зараз контролюють понад 110 тисяч квадратних кілометрів української землі. Тож важко уявити, як змусити Кремль погодитися на такий нерівноцінний обмін.

За міркуваннями військово-стратегічного характеру не треба забувати про інший важливий аспект – психологію. Наступ у Курській області розпочався тоді, коли українське суспільство перебувало у глибокій психологічній кризі. Невдалий контрнаступ 2023 року, важкі позиційні бої на Донбасі з повільним, але неухильним просуванням російських загарбників, знищення енергетичної інфраструктури, недостатній рівень підтримки Заходу, труднощі з проведенням якісної мобілізації – усе це створило надто песимістичне тло. Курська наступальна офензива допомогла певною мірою покращити настрої в суспільстві. Знову з’явився оптимізм, віра у власні сили, здатність перехоплювати ініціативу, дивувати противника і світ. Частково навіть відродилися сподівання в можливість завершити війну на загалом вигідних для України умовах.

Уся країна уважно і зі захопленням стежить за перипетіями операції в Курській області. Щиро радіє кожному успіху українських воїнів та пишається їхньою доблестю. На тлі подій на території Росії надзвичайно складна ситуація на фронті в Донецькій області якось потьмяніла. Відійшла на задній план. Але вона знову може стати головною темою, якщо ЗСУ доведеться залишити Курську область. Вихід чи витіснення української армії з офіційно визнаної території РФ без деокупації українських земель матиме вагомі негативні психологічні наслідки. Оптимізм суспільства швидко здатний перейти в песимізм. Розчарування від втрати контролю над районами Курської області буде важко чимось компенсувати.

Курська операція зараз має не тільки військовий вимір. Це свого роду психологічна реабілітація на тлі труднощів і невдач, які переслідують Україну з 2023 року. Вона також відчутно підняла бойовий дух в армії. Тим складніше українській владі буде ухвалювати рішення про необхідність відвести українські Збройні сили, якщо обставини до цього таки змушуватимуть.

Курська наступальна операція ЗСУ, безумовно, є прикладом успішного планування і майстерного втілення. Втім, фінал цієї офензиви і головна мета остаточно ще незрозумілі. Хочеться сподіватися, що українське командування врахувало всі ризики і не впадає в ейфорію, а має зважені й хитромудрі плани, як масштабувати вигоди від наступу углиб РФ та максимально зберегти українську військову потугу.