Михайло Самусь про пастку для Путіна від ЗСУ
(www.radiosvoboda.org)

Протягом трьох днів – 3 16 до 19 серпня – ЗСУ знищили усі три стаціонарні мости через річку Сейм в Курській області Росії. Саме через них відбувалося постачання російського угруповання в Глушківському районі РФ, затиснутого річкою з півночі і українсько-російським кордоном – з півдня. Після цього армія РФ почала наводити понтонні переправи через Сейм, одну із яких армія України, зважаючи на все, також уразила 19 серпня.

У чому сенс знищення переправ через річку Сейм на Курщині? Чи можна, спираючись на таку тактику ЗСУ, вже говорити про якісь конкретні цілі України на території Росії, та до чого може призвести масове залучення до оборони в Курській области російських строковиків?

Про це в ефірі Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповів військовий експерт та директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.

– В якій ситуації зараз опинилося російське угруповання в Глушківському районі Курської області? Це вже котел чи ще ні?

– Це не котел. Це на карті все схематично, красиво: тут кордон, тут річка, там українські війська. Насправді ця територія величезна, це 700 квадратних кілометрів (розмова відбулась 19 серпня – ред.).

І якщо навіть там десь перебуває близько тисячі людей, для них, звісно, є можливість десь проникнути (можливість для російських військових вийти з оточення – ред.).

Станом на 20 серпня українська армія контролювала вже понад 1260 кв км та 93 населені пункти в цьому регіоні РФ, повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський на Конгресі місцевих та регіональних влад при президентові України.

Але я гадаю, що з тактичної точки зору – це чудово організована операція, яка дозволяє Україні різко розширити, по-перше, зону контролю, а по-друге, організувати просування, розширення цієї операції, знову ж таки вздовж русла річки Сейм на північ. А якщо подивитися на карту, це прямо на місто Рильськ, на стратегічну трасу (траса Е38 Курськ–Рильск – ред.).

І, власне, річка Сейм іде аж до міста Курчатов, там, де Курська АЕС розташована, та обласного центру [Курська]. Стосовно ділянки, про яку ми зараз говоримо, – яка відрізана фактично після знищення третього мосту, – я думаю, що Україна дійсно має гарний шанс цю територію поставити під контроль і зачистити. Найголовніше – зачистити її від російських військових та загалом від російської присутності, щоб

там можна було якомога ефективніше закріпитися та зберегти стабільною цю територію.

Я поясню, у чому сенс.

Багато експертів кажуть, що Україна може відкусити надто великий шматок, який не зможе проковтнути, бо всі ці території потрібно обороняти. І, звісно, будь-яка територія, яка під контролем, це розширення фронту. Так от, прекрасне рішення розширюватися саме вздовж русла річки, яка, власне, і буде природною перешкодою для російських військ, якщо вони почнуть якісь контрнаступальні дії, можливо, пізніше.

Тобто якщо ми займаємо оборону за руслом річки, виходить, що обороняти цю територію буде значно легше. Там можна тримати набагато менше сил. Головне – проводити ефективну розвідку та контролювати цю територію.

Читайте також: Не виключено, що це лише підготовка – військовий експерт Гендельман про атаку ЗСУ на Курську область

– А що чекає на це російське угруповання на південь від річки Сейм? Я так розумію, що там зараз понтонна переправа, так? Ми не знаємо, яка кількість особового складу там, але це і боєприпаси, і провізія, та решта. І все це везеться через понтонну переправу. Вони звідти підуть і здадуться без бою, ваш прогноз?

– Справа в тому, що дійсно, ми не знаємо точної інформації про це угруповання. Я не думаю, що вони тягнуть усю провізію тощо. Знову ж таки все залежить від локальних командирів. Якщо їм надходитиме команда, наприклад, продовжуйте опір, до вас скоро підійде підкріплення і так далі, вони можуть намагатися ще протидіяти українським військам.

Але якщо там командири розумніші, вони або здадуться в полон, або спробують якимось чином розосередитися місцевістю і спробувати потрапити через річку на поки контрольовану Росією територію.

Тому тут матиме значення, зокрема, і наша розвідка, як вона контролюватиме російські групи військ, які намагатимуться або тікати, або здаватися.

Територія велика, я сказав би, величезна, 700 квадратних кілометрів (станом на 19 серпня – ред.), і тому російські війська справді можуть спробувати там навіть «загубитися».

– Ось ви дуже цікаву річ сказали, що це перерізання логістики через річку Сейм створює передумови для контролю цього Глушківського району. Потім ви кажете, що, цілком можливо, ЗСУ почнуть рухатися на північ від річки Сейм. Як це відбуватиметься? Вони форсуватимуть річку і рухатимуться далі, позаду них буде річка?

– Ні, річка йде на північ. Якщо подивитися на карту, річка спочатку йде фактично із заходу на схід, а потім у районі населеного пункту Коренєво, де зараз тривають бої, звертає на північ. І йде саме в район міста Рильськ, а далі знову на схід до Курчатова та Льгова, а далі Курчатова та Курська. Тобто вона цікавий такий вигин робить.

Якщо нашу оборону зайняти саме цим вздовж цього вигину Сейму, тоді ми значно розвантажуємо українські війська, – якщо говоримо про утримання територій саме в рамках Курської області.

– Зрозуміло.

Володимир Зеленський активно коментує Курську операцію. Тут, мабуть, є й політичні міркування – це якась перемога зараз Збройних сил України, яка має підбадьорити українське суспільство.

19 серпня президент заявив: «головком доповів і щодо нових деталей операції в Курській області. Досягаємо поставлених цілей. На ранок є і чергове поповнення обмінного фонду для нашої держави».

Також Зеленський сказав, що створення так званої буферної зони на російській території є одним із основних завдань українських військ у Курській області.

Зараз уже триває другий тиждень української військової операції. Які цілі? ЦЧи вони справді досягаються? І що дасть Україні створення буферної зони? Вже можна підбивати якісь попередні підсумки?

– Я думаю, підбивати підсумки ще рано. Я, наприклад, можу припускати, що, в принципі, ця операція – лише елемент більш стратегічних задумів, тобто можуть бути операції і на інших напрямках. Ми поки що про них не говоритимемо.

Але дійсно, що таке буферна зона? Це зона, в якій відсутні російські війська, які не можуть обстрілювати, завдавати ударів по Сумській області, не можуть завдавати ударів по інших українських регіонах, які останнім часом Росія просто затероризувала – і артилерією, і КАБами, і ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи – ред.), намагаючись дестабілізувати ці регіони, переважно Сумську область, якщо ми говоримо про Курщину. Тобто буферна зона в Курській області, відповідно, створює спокійнішу обстановку в Сумській області.

Стратегічна задача серед іншого – створити дилему для російського керівництва.

Дилема полягає в тому, чи можна зупинити, тобто чи потрібно зупиняти наступ на Донбасі, аби нейтралізувати загрозу в Курській області.

Зважаючи на все, було ухвалено рішення на Донбасі наступати, Курську область намагатися нейтралізувати мінімальними силами. Очевидно, це не вдається. Таким чином, українська армія отримує більше часу, щоб реалізувати свої плани.

Тобто якби Росія одразу вирішила перекинути кілька дивізій, 2-3 дивізії для ударів у фланги українського угруповання у перші дні наступу на Курщині, тоді для України було б набагато складніше виконувати свої завдання.

Якщо ж Росія вирішила направити тому кілька тисяч військових із розрізнених підрозділів, які між собою ніколи не працювали разом. І тут ще питання, скажімо так, налагодження цього механізму, цього угрупування умовно. Тож Україна, звісно, має час для того, щоб реалізувати свої плани.

Цю дилему [лідер РФ Володимир] Путін вирішив найгіршим чином: зробив вигляд, що нічого в Курській області страшного не відбувається для Росії, а найголовніше відбувається у Донецькій області [України]. А те, що там зайняті та контролюються українською армією тисячі кілометрів, – Путіна це не цікавить.

– Одна з таких «затичок», які використовує Путін для усунення прориву Збройних сили України в Курській області, це строковики. Нагадаємо, Путін обіцяв, що вони не зазнаватимуть жодного удару українських військових. Тут бачимо, і зазнають удару, і їх вербують, і відправляють назад (до Курської області – ред.), і багато полонених. Ризики зростають для російського військового керівництва у зв’язку з цим? Чи російське суспільство і це стерпить?

– Так, справді, тут більш, скажімо так, чутлива тема, бо коли йде «на забій» контрактник за 2 мільйони рублів, з ним усе зрозуміло, – його навпаки виштовхує рідня, щоб швидше отримати компенсації.

Тут зовсім інша історія. Тут строковики, тут молодь, яку в принципі не мали посилати в зону бойових дій, і особливо в «м’ясні штурми», – а інакше російські офіцери та генерали не вміють воювати.

Ми зараз дивимося на Покровський напрямок, там вкидають у топку війни сотні і сотні російських громадян щодня. І тут знову ж таки демонстрація того, що Курську область вважають невеликою проблемою, тобто яку можна просто завалити абсолютно непідготовленими солдатами. Головне витримати темп на Донбасі, а в Курську область можна посилати будь-кого.

Зрозуміло ж, що будь-який офіцер, який отримає у підпорядкування строковиків, не може розраховувати на якісь ефективні бойові дії. Вони просто не вміють воювати, особливо якщо приходить підрозділ увесь зі строковиків.

Одна справа, коли є якийсь досвідчений колектив, досвідчена рота, наприклад, туди приходить 10 строковиків, – вони швидко навчаться, якщо виживуть, звісно. Вони набиратимуться досвіду і стануть, в принципі, непоганими солдатами через пів року або через пару місяців хоча б.

А якщо приходить просто підрозділ строковиків, то це головний біль для командира. Я думаю, що цей підрозділ не виживе. Перше ж зіткнення з нашими десантниками призведе до того, що частина буде вбита, а частина просто здаватиметься в полон.

І тут не допоможе підписання контрактів, бо кажуть, що присягу приймають і за якийсь можна вже підписувати контракт за прискореною процедурою, і це вже контрактник.

Це вже не строковик формально, а для того, щоб не порушувати слова Путіна, заходитимуть формально контрактники, тобто строковики, які підписали контракт.

Але в будь-якому випадку з точки зору бойової готовності та бойових можливостей це, звичайно, несе більше шкоди, ніж користі Росії. Особливо в умовах, коли поле бою в Курській області набагато складніше, навіть якщо говорити про необхідний професіоналізм для виконання завдань.

Тут немає лінії бойового зіткнення. Тут координація управління, професіоналізм кожного солдата, офіцера, сержанта грає вирішальну роль. Тут не просто потрібно перебувати в окопі, тут потрібно ухвалювати рішення, тут треба виявляти ініціативу, знати, що ти робиш. І для строковиків це, звісно, недосяжні висоти.

– Ви постійно апелюєте до Донбасу, давайте трохи про нього. Там темпи просування російської армії прискорилися, про це Сергій Добряк, начальник Покровської міської військової адміністрації, повідомив – менше 10 кілометрів до Покровська залишилося агресору, ще менше до Мирнограда.

Ми говорили з виконувачем обов’язків міської військової адміністрації Юрієм Третяком, там навіть немає одного-двох тижнів, як він сказав, треба терміново виїжджати, невдовзі розпочнеться битва за Мирноград.

Майже окупувала Росія Нью-Йорк Донецької області, це видно на карті DeepState. І ось Очеретинський виступ так званий розширюється, там уже майже перерізано трасу з Покровська до Карлівки. Як ви охарактеризуєте ситуацію на Донбасі зараз, наскільки вона є важкою для українських захисників? І битва за Покровськ, почнеться, я так розумію, за тиждень-два.

– Я не сказав би, що за тиждень-два, там ще є лінії оборони України. Так, якщо дивитися на карту, [російські війська] близько, але насправді там є оборонні лінії української армії, які формально є досить потужними.

Все залежить від того, як їх використати, і, звичайно, від професіоналізму наших військових. Тобто я не говорив би про тиждень-два.

Для мирного населення зараз зростає загроза чому – бо на дистанцію прямого удару виходить артилерія російська, і вони справді можуть просто тероризувати та знищувати ці міста, як росіяни постійно роблять.

Наблизилися до 15-10 кілометрів, і починається методичне знищення артилерією населених пунктів.

Це точно може очікувати населені пункти, які розташовані в радіусі 10-15 кілометрів від лінії бойового зіткнення.

А ось щодо темпів подивимося. Я думаю, зважаючи на карту, грубо кажучи, зараз у росіян темпи [просування] знизяться. У всякому разі, якщо українські військові будуть професійно та вміло використовувати ті оборонні лінії, які там існують.

Тож подивимося, але цивільним, звісно, там робити нічого. Коли [до населеного пункту] 10-15 кілометрів, за російської тактики випаленої землі, я не думаю, що є сенс якийсь чекати, чи буде прорвано лінію оборони, чи не буде прорвано лінію оборони. У будь-якому разі артилерійський вогонь буде вестись постійно.

– Михайле, багато говориться про те, що Курська операція «перевернула шахівницю», повернула Україні ініціативу. Зараз така унікальна ситуація, не думав, що таке обговорюватимемо – Україна просувається на території Росії, Росія просувається на території України. У кого зараз ініціатива у цій війні?

– У тому й річ, що є ініціатива у України, є ініціатива у Росії. Росія не хотіла б втрачати ініціативу. Я зобразив би це, як, ви знаєте, ковбойську дуель – хто перший кліпне. Гра на нервах.

Росія хотіла б наступом на Донбас натиснути на українське командування. Причому, крім військових засобів, дуже активно використовуються інформаційно-психологічні операції.

І через західну пресу, і в інформаційному просторі, в соціальних мережах поширюється така думка – навіщо Україні йти до Курської області, якщо українська армія одночасно постійно втрачає українські населені пункти, у чому сенс цієї операції?

Тому тиск іде на українське командування, тиск іде на українське суспільство, щоб воно тиснуло на українське керівництво, аби операцію в Курській області було припинено, а всі резерви, які є (у України – ред.), відправлені на Донбас.

А українська армія, українське командування тисне з іншого боку. Тисне на стратегічну дилему Путіна, щоб він припинив наступ на Донбасі і почав звільняти Курську область. Бо знову ж таки, де логіка? Навіщо тобі наступати на Донбасі, якщо в тебе пів Курської області незабаром буде зайнято українською армією? У чому тоді сенс цієї так званої «СВО»?

Можна в руїнах Донбасу дуже довго тинятися і тиснути і стріляти, а в цей час половину Росії втратити. Тобто тут гра нервів зараз іде.

Зрозуміло, що ця гра незабаром закінчиться.

Хто перший здасться?

Я можу сказати так: якщо дійсно на Покровському напрямку зараз наступ росіян загальмується, то вони не зможуть довго витримати. Тому що їм потрібно зараз десь взяти 30-50 тисяч військ, щоб хоча б зупинити український наступ. Строковиками тут точно не можна обійтися.

Якщо Росія й надалі ігноруватиме просування українських військ, то через місяць, а далі через два місяці, величезні території Росії будуть під контролем української армії. І для того, щоб їх звільнити, потрібно буде зусиль не менше, ніж на Донбас.

Тобто можна собі уявити ситуацію, коли Україна почне створювати фортифікації, мінувати території, створювати оборонні лінії на території Курської області. І далі, щоб російській армії звільнити цю територію, доведеться такі ж ресурси вкладати, як на Донбасі. Ось ці величезні людські ресурси, величезну кількість техніки, фінансові ресурси тощо.

Пастка для Путіна відкрита. А далі кожен день, який Росія це ігнорує (просування ЗСУ у Курській області – ред.), дає можливість Україні просуватися вперед та створювати умови для заняття більш вигідних позицій і подальшої оборони цієї території.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту [email protected], у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.

Українська армія, за даними російських ЗМІ, блогерів і представників влади, увійшла на територію Курської області Росії 6 серпня. Відтоді у регіоні тривають бої. Влада Курської, Брянської і Бєлгородської областей Росії запровадила режим контртерористичної операції на території регіонів. Через кілька днів повідомлялося про українських військових у місті Суджа, яке розташоване приблизно за 10 кілометрів від кордону з Сумською областю.

Аналітики VoxCheck у співпраці з Суспільним припускали станом на 9 серпня, що ЗСУ можуть контролювати частину міста. Спочатку українська сторона зберігала тишу щодо подій у Курській області РФ. Київ 12 серпня вперше підтвердив проведення ЗСУ наступальної операції в Курській області Росії.

13 серпня Олександр Сирський розповів, що під контролем України уже перебувають 74 населені пункти у Курській області РФ. Натомість днем раніше виконувач обов’язків губернатора Курської області Росії Олексій Смирнов на нараді з президентом РФ Володимиром Путіним заявив, що під контролем Збройних сил України перебувають 28 населених пунктів регіону. 20 серпня головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський на Конгресі місцевих та регіональних влад при президентові України заявив, що Збройні сили України (ЗСУ) станом на 20 серпня контролюють понад 1260 квадратних кілометрів території і 93 населені пункти у Курській області Росії.

У МЗС 13 серпня заявили, що Україна не зацікавлена в тому, щоб забирати територію в Курській області РФ, а хоче захистити життя українців і убезпечитись від російських ударів.