Як змінювалися суспільні настрої на півдні України за роки державної незалежності? Які події вплинули на регіон і були ключовими? Наскільки змінилося ставлення місцевих жителів до Росії, і яку роль у цьому відіграла російська окупація? Про все це читайте в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Південь – один із тих регіонів України, жителі якого найбільше пишаються своїм громадянством. Це показали результати опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова. Загалом абсолютна більшість українців (88%) відчувають гордість за те, що вони є громадянами України, а на півдні цей показник становить 87%.
- Також соціологи поцікавилися, якби референдум щодо проголошення незалежності України відбувався сьогодні, як проголосували б жителі різних регіонів. За даними дослідження, абсолютна більшість українців (а саме 85%) підтримали б незалежність. На півдні так проголосували б 73% населення. Підтримка незалежності продовжує залишатися на історичному максимумі за останні 23 роки соціологічних досліджень, кажуть аналітики. Вищим цей показник був лише у серпні 2022 року і складав 87,5%.
- Водночас позитивних оцінок напряму, в якому загалом розвиваються події в Україні, за останній рік поменшало: наразі 40% українців вважають, що події розвиваються у правильному напрямку, на півдні – 36%. Водночас неправильним розвиток подій називають 42% жителів цього регіону. Втім, майже 50% жителів південних областей впевнені, що будуватимуть своє майбутнє саме в Україні, і ще 32,5% скоріше впевнені, ніж ні.
«Ми змінилися»
Кандидатка історичних наук із Херсону, волонтерка Наталя Шушляннікова розповіла «Новинам Приазов’я», що з 1990-х років Херсонщина змінилася суттєво. Історикиня назвала події, через які, на її думку, це сталося.
«Я бачу по студентах, по своїх випускниках, по людях, які мене оточують, з якими я контактую постійно. Ми змінилися. У 1991 році Херсонщина, хоча в підручниках і написано, я історик, я знаю, що написано в підручниках, але вона не була такою впевненою», – зауважила Шушляннікова.
Також були ключові події, які вплинули на свідомість херсонців. Так, приміром для молодого населення це була перемога української співачки Руслани на «Євробаченні».
«Для багатьох моїх студентів це стало дуже важливою складовою нашої оригінальності, нашої самобутності, наших традиційних якихось родзинок, які були сприйняті світом. Для когось це були події Майдану. Бізнесмени дуже активно підтримували Майдан. Події війни, події 2014 року, я думаю, більш суттєво вплинули, багато моїх друзів почали підтримувати наших хлопців на сході, возити їжу самотужки. Допомагати з одягом і це більше нас торкнулося», – пояснила вона.
Вплив окупації
Повномасштабне вторгнення і російська окупація найбільше вплинули на регіон, каже науковиця з Херсону.
Змінився світогляд навіть людей похилого віку
«Події окупації змінили нас рішуче. Хто був невпевнений, той переконався і обрав свою власну позицію. Змінився світогляд навіть людей похилого віку, тому що я не очікувала від них такої рішучої підтримки України і такої рішучої підтримки нашого спротиву. Я все ж думала і вважала, що люди старої конфесії, конфедерації, можна так сказати, прорадянської, вони будуть більш такими гнучкими. Але ні, ви знаєте, серед моїх знайомих це такий рішучий спротив і підтримка. Це нам давало можливість в окупації виживати», – розповіла історикиня.
Саме внаслідок окупації Херсонщини проявився феномен цього регіону, додала Шушляннікова.
Не той українець, у кого батьки українці, а той українець, у кого діти українці
«Під час окупації мені дуже запала така цитата: «Не той українець, у кого батьки українці, а той українець, у кого діти українці». Окупація нас рішуче змінила, і наш феномен відкрився в повному своєму прояві. Тому що національна ідентифікація відбулася в останні буквально оці 2,5 роки. Для мене справжня українська мова – це не коли людина каже правильно, а коли вона цією мовою може висловлювати свої фантастичні думки. Я зустріла від одного свого студента фразу: «Ой, ми так заїхали далеко, де чорт каже «Добраніч». От таке опанування мови для мене – це ідеал. І ми все більше і більше на півдні стаємо українцям. Ось це традиційне генетичне відчуття свободи, свободи релігії, свободи слова, свободи особистості, свободи прояву світогляду, навіть в найстрашніші часи», – додала вона.
«Оголилися найболючіші струни душі»
Доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету і депутат міської ради Геннадій Васильчук вважає, що війна з Росією суттєво змінила ставлення жителів Запорізької області до України та проявів української ідентичності.
Війна оголила найбільш болючі струни душі кожного мешканця Запоріжжя, кожного громадянина України
«Багато років спільно ми говорили про те, що запорізький регіон зросійщений, що, попри козацькі традиції, дуже мало людей говорить українською мовою. Українську мову, дійсно, на вулицях Запоріжжя можна було почути, ну, раз на сто мешканців. І не зважаючи на те, що були чудові університети, класичні театри, своя українська творча інтелігенція, тим не менш, ситуація з мовною атмосферою, ситуація свідомого сприйняття українства на наших територіях завжди якось відбувалася з прохолодою. Війна оголила найбільш болючі струни душі кожного мешканця Запоріжжя, кожного громадянина України. Все більше людей це бачать, з’явилась українська мова в транспорті, у сфері обслуговування, в магазинах, не говорячи вже про офіційні органи», – зазначив він.
Росія просуває міфи про те, що начебто південь України – це історично російські землі, втім, це не відповідає дійсності, наголошує науковець. Зокрема, на території Запорізької області ніколи не проживали росіяни.
«Запорізька область – це була з давніх-давен територія дикого поля, територія, по якій прокочувались різні цивілізації – хазари, гуни, половці, печеніги, татари, болгари. Але ця територія на собі несе відбиток всіх цивілізаційних зрушень. Це і кургани, і половецькі баби, і козацькі зимівники, і форпости, і фортеці – південна дніпровська лінія. Тобто ми говоримо про те, що ця територія не була ніколи заселена тими ж росіянам. По-друге, ментальна сфера, ментальний щабель. Річ у тім, що все населення, яке проживало з давніх-давен на цій території, на відміну від більшості території Російської імперії, яка чомусь вважає, що ми їхні, ніколи не знали кріпацтва і, в принципі, не знали оцього ладу, який вимагав «Мати царя в голові». На наших територіях такого не було», – зауважує Васильчук.
Переоцінка сприйняття РФ
Війна сприяла тому, що жителі Запорізької області переоцінили своє ставлення і до Росії, зазначив Васильчук.
Якби не війна, ми б ще довгі роки вірили в «доброго сусіда»
«Навіть ті, хто раніше ще років п’ять назад вірив у те, що є у нас добрий сусід, з яким треба у злагоді жити, на якого треба покладатися, по-сусідськи радитися, вірити йому, зрозуміли, що це не сусід і він хоче нас убити, він хоче зруйнувати нашу державу, наші родини, наші домівки. Це найголовніше. Тобто війна, як би це не здавалося нам досить прикро, але вона оголила оті наші підсвідомі настанови, які в принципі ми розуміли. Якби не війна, ми б ще довгі роки вірили в «доброго сусіда», вірили в триєдиний слов’янський народ – російський, білоруський, український. Ми пройдемо цей етап, цей період і Україна все ж-таки, я впевнений в тому, що займе своє чільне місце як незалежна соборна держава в європейському сонмі найбільших, найяскравіших держав», – сказав історик.
Вплив української культури на Маріуполь
Викладачка Маріупольського державного університету, історикиня Ольга Хроненко розповіла «Новинам Приазов’я», що у 1990 роках переважна частина маріупольців асоціювала себе більше з Радянським Союзом, ніж з Україною. І так тривало достатньо довго.
«У Маріуполі говорили російською мовою і перед повномасштабною війною ця мова була переважною, одиниці у нас говорили українською мовою. Але я можу говорити, як історикиня, що на момент отримання незалежності більшість мешканців Маріуполі відчувала себе частиною Радянського Союзу», – каже вона.
Втім, з 2014 року у Маріуполі стали більше уваги приділяти проукраїнським проєктам, і настрої в місті стали поступово змінюватися», – зазначає історикиня.
В місті поступово почали в головах людей правильні ідеї закладатися
«Політика і міської влади, і велика кількість проєктів, спрямованих на розвиток нашого міста, посприяли тому, що з 2014, 2015, 2016 років у місті почали переважати саме проєкти українською мовою. Це і театри, це і кіно, і різноманітні наші флешмоби, фестивалі, тому в місті поступово почали в головах людей правильні ідеї закладатися, можливо до цього доходити. Почалося зовнішнє тестування в школах, потрібно було вчити українську мову більше. Це також посприяло тому, що в Маріуполі почали говорити українською і мої однолітки стали поважати українську літературу і українську мову. Це відчувалося, тому що я викладала серед учнів, серед студентів, і студенти в нас взагалі говорять українською мовою. Тому освіта, культура цьому посприяли», – зазначила вона.
«Зміна поглядів на 180 градусів»
Під час блокади Маріуполя частина містян відчувала себе покинутими українською владою, втім, зараз маріупольці чітко розуміють, хто є хто, вважає науковиця. Настрої змінилися навіть в тих, хто ставився до Росії прихильно.
Ображених дуже багато, але все одно ми розуміємо, хто є ворог
«Люди усвідомили і навіть, до речі, ті, хто проживає зараз в Маріуполі, вони роблять все можливе, щоб виїхати. Вони чекали на якісь зміни, змін не сталося. В Маріуполі отримують житло люди, яких переселили туди, тобто це російське населення, а не маріупольці, які там жили. Маріупольців дуже часто виселяють і ніхто не отримає компенсацію за пошкоджене майно. Тому вони зрозуміли, що життя в місті не буде. Так само з освітою, тому що займаючись зараз в школах окупантів, діти травмуються, коли вивчають російський гімн і все інше. Батьки вже пожаліли, що такий довгий час чекали на деокупацію. Тому вони намагаються зараз теж вивозити своїх дітей. Світогляд маріупольців змінився на 180 градусів. Є ті, хто ображений, тому що ми втратили все, ображених дуже багато, але все одно ми розуміємо, хто є ворог», – додала вона.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Росте престиж української мови»
Заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко розповів, що 2005 року лише 43% жителів півдня підтримували незалежність України. До 2014 року настрої змінювалися, але не суттєво. Тоді, за його словами, були готові голосувати за незалежність 57%, тобто абсолютна більшість жителів півдня. Ще більше змінилися погляди після початку повномасштабної війни.
«У 2023 році вже 68% жителів південного регіону були готові голосувати за незалежність. Відповідаючи на запитання у 2023 році про те, чого було більше – позитивного, чи негативного за часи існування незалежної України, 50,5% жителів півдня відповіли, що було стільки ж позитивного, скільки і негативного. 26% відповіли, що було більше позитивного, і лише 15% відповіли, що було більше негативного», – розповів він «Новинам Приазовʼя».
Зараз у жителів південного регіону істотно змінилося ставлення до української мови, нею стали частіше спілкуватися вдома, каже дослідник. Так, якщо у 2017 році майже 50% відповідали, що вони розмовляють вдома російською або переважно російською, то за даними опитування 2024 року, частка таких становить лише 24%.
«При чому перехід від російської мови спілкування до української відбувався поступово. Спочатку відбувався перехід до білінгвізму. Скажімо, у 2023 році 51% відповідали, що вони розмовляють іноді українською, іноді російською мовою вдома. То за даними останнього опитування 2024 року, частка тих, хто розмовляє одночасно двома мовами, зменшилася до 33%. А зате з 27% до 39% збільшилася частка тих, хто говорить українською або переважно українською мовою. Також потрібно зазначити, що значно зріс престиж української мови. Якщо у південному регіоні у 2015 році лише 16% відповідало, що найбільш престижно в їхньому оточенні розмовляти українською мовою, то зараз таку відповідь дали 49%. Лише 19% зараз відповідає, що більш престижно говорити російською мовою», – зауважив Міщенко.
Дослідження показують, що війна найбільше вплинула саме на жителів півдня і сходу України, додав він.
Путіну вдалося зіпсувати імідж не лише Росії та її зовнішньої політики, але й імідж російського народу, російської культури
«Путіну вдалося вплинути на українсько-національну ідентичність значно більше, ніж багато поколінь українських націоналістів. Тобто, Путіну вдалося зіпсувати імідж не лише Росії та її зовнішньої політики, але й імідж російського народу, російської культури й російської мови. Хоча він заявив, що хоче захищати так зване російськомовне населення України, насамперед населення півдня та сходу. Але, як показують дані наших досліджень, що саме свідомість жителів півдня і сходу і свідомість жителів тих громадян, які раніше говорили російською мовою, змінилася найбільше. І це значною мірою відштовхнуло їх від Росії та також стимулювало переходити від російської до української мови спілкування», – наголосив дослідник.
- Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року.
- В Росії заперечували, що ведуть проти України загарбницьку війну і назвали це «спеціальною операцію». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.
- 11 листопада 2022 року українські військові звільнили Херсон і правобережну частину області. Лівобережна Херсонщина залишається під контролем російських військових.