У День Незалежності Чемпіон вирішив пригадати кілька визначних подій, які відбулися у спорті після того, як наша країна стала суверенною державою. Зокрема, не менш знаковою подією став перший матч збірної України з футболу.
Після того, як у серпні 1991-го Україна здобула незалежність, одним із важливих питань було створення незалежної української збірної. У грудні того ж року була створена Федерація Футболу України, а після того, як із ФІФА та УЄФА надійшли документи про надання їй статусу тимчасового члена організацій, вдалося організувати перший історичний матч.
Вибір суперника пояснювався насамперед географічним чинником, тож опонентом стала Угорщина, яка погодилася за свій кошт приїхати на гру. Проте, угорці попросили провести гру ближче до кордону, щоб можна було приїхати своїм автобусом. Тому замість Олімпійського в Києві матч вирішили провести на 12-тисячному стадіоні Авангард в Ужгороді. Інші витрати на проведення матчу оплатили з бюджету Закарпатської області.
Коли дійшло до формування складів, виникла проблема, адже через дефіцит фінансів викликати легіонерів не вдалося. Також постало питання щодо головного тренера, яким хотіли бачити Валерія Лобановського, він на той момент очолював збірну ОАЕ. Йому навіть надіслали запрошення, проте легенда чітко дав зрозуміти, що очолить національну команду країни після закінчення чинного контракту в ОАЕ.
Таким чином, першим тренером новоствореної збірної України було призначено Віктора Прокопенка. До тренерського штабу також увійшли Анатолій Пузач, Валерій Яремченко та Володимир Мунтян.
З формою, як виявилося, теж були проблеми, довелося грати в адаптованій формі міланського Інтера, на яку нашили логотип збірної України. Щоправда, написи там були ще російською мовою. А воротар Ігор Кутєпов вийшов на поле у формі Динамо.
22 квітня 1992 року збірна України розпочала писати свою історію, у той день на поле вийшли гравці, які згодом стали легендами українського футболу. Зокрема, зірка Динамо та чемпіон Англії у складі Арсеналу Олег Лужний, нині відомий тренер Сергій Ковалець, зірка радянських часів Олег Саленко. Першим капітаном національної команди став Юрій Шелепницький.
Скільки б майбутніх зірок не вийшло тоді на поле, але той день видався невдалим для підопічних Прокопенка. У своєму першому поєдинку збірна України поступилася. Спочатку “синьо-жовті” пропустили три мʼячі у другому таймі, однак вже на останній хвилині основного часу таки зуміли забити історичний, перший гол, автором якого став Іван Гецко. Він ефектним ударом зі штрафного зробив дебют не таким безнадійним.
Ексклюзивно для Чемпіона своїми теплими спогадами з посмішкою на обличчі поділився й Іван Гецко.
— Як взагалі організовувався склад команди? Вам особисто телефонували, запрошували, чи в який спосіб все відбувалося?
— Ви думаєте, я пам’ятаю, що було тоді (сміється). Тоді все було спонтанно, були такі умови, все було поспіхом. Запросили Віктора Євгеновича Прокопенка, він очолив тоді команду, капітан команди був тоді з Чорноморця, нас було 6 чи 8 футболістів (з Чорноморця — прим.), які брали участь у першій грі. Підготовка була дуже скомкана, бо всюди перед нами закривалися двері, не все так гладко було, як хотілося. Ми приїхали, попросили стадіон, нам дали Баннікова, але, щоб ви розуміли, на той час на цій арені кидали ядра, списи і все інше, і ми на тому полі пробували тренуватися за тиждень до гри з Угорщиною. Тому, говорити про щось хороше… Якщо мені пам’ять не зраджує, то на саму гру в нас не було навіть форми, наскільки я пам’ятаю, ми підібрали кольори футбольного клубу Інтер (Італія), заклеїли емблему, а на її місце наклеїли наш герб України і Асоціації Українського Футболу. Але на це навіть уваги ніхто не звернув, тому що не всі вірили, що так швидко все відбудеться та через якийсь час стане історичною подією. Я згадую, що у мене був такий момент, через 15 років після того, як матч відбувся, мені телефонували журналісти наші і пропонували касету з тої гри за 1500 доларів, щоб я собі залишив, як я забивав гол. Але я відповів, що не можу собі дозволити, бо не було тоді таких заробітків. Але ще через 15-20 років все оновилося, знайшли всі моменти, документацію, запис гри і вона вже була у ЗМІ.
— Ви стали автором історичного, першого голу, за збірну України, пам’ятаєте ті емоції? Чи вже через деякий час усвідомили, що це відбулося?
— Емоції були дуже великі, бо я практично виріс на заході Україні, хоча народився у Дніпрі, але вся моя молодість пройшла на Закарпатті, саме у команді Закарпаття робив перші кроки, на стадіоні Авангард, де ми і грали зі збірною Угорщини. Тож, для мене це була дуже велика пошана. Я лише потім усвідомив значення того всього, наскільки близько на душі, приїхали практично всі родичі і було дуже приємно. І те, що мені вдалося забити гол, хоча, на той момент, скажу відверто, ніхто не уявляв, що це буде історична подія в житті і прославить мене на всю Україну.
— З того часу пройшло вже багато років, чи можете сказати, що той день є найпам’ятнішим у вашій кар’єрі, чи були ще якісь особливі моменти?
— Подій було багато, звісно. Наприклад, друга гра зі збірною США. Я був шокований, бо те, що я побачив на стадіоні в Нью-Йорку, де нас приймала єврейська община, коли 40 тисяч вболівальників встали перед матчем та заспівали гімн України, то були аж мурахи. Я був впевнений, що з нашої команди відсотків 80 навіть не знали дослівно гімн України, а там люди встали і почали співати, було дуже приємно на душі, ти розумів, що це насправді велика величина і цей матч матиме велике значення в історії, хоча ми й зіграли 0:0, але залишилося дуже багато таких хороших емоцій.
— Бачите, як ви пам’ятаєте все, навіть рахунки, хоча стільки часу пройшло.
— Я останні 5 років тільки й даю інтерв’ю на цю тему (сміється). Звісно, є багато чого згадати, особливо з Ужгорода, теж були свої нюанси. Віктор Євгенович не поставив мене у стартовий склад, я виходити взагалі не хотів на гру, в запасі теж не хотів бути, сказав, що взагалі грати не буду. Було різне, багато хто й не знає того, але з часом ти розумієш і згадуєш ті яскраві моменти, які були в житті, тому приємно, що є така згадка, є така хороша пам’ять на все своє життя.
— Якщо говорити про збірні України всіх часів, чи є така, яка вам найбільше до сподобалася, стиль гри, тренерство?
— Ну дивіться, якщо брати по підбору гравців, то на той момент була дуже хороша збірна, там були і Лужний, і Ребров уже підходив, і Протасов, і Михайличенко, було багато футболістів екстракласу. Звісно, на цей момент збірна України по іменах і престижу краща, ніж в ті часи, але дуже багато футболістів пограли і в Європі, і за збірну. Я згадую, що я ще грав за збірну СРСР, я якраз потрапив у такий період, коли застав все, що можна.
Варто врахувати й той факт, що гравці суперника були більш досвідчені, вони представляли клуби Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії… І як би гірко не було на душі після цього матчу фанатам, цей день вони ніколи не забудуть.
Що цікаво, стадіон був заповнений ущент, тож команди отримали неабияку підтримку та емоції. До слова, квиток на історичний поєдинок коштував 50 карбованців.
Товариський матч
Україна — Угорщина — 1:3 (0:0)
Голи: Гецко, 90 — Шалої, 61, Кіпріх, 70, 84 (пен.)
Україна: Кутєпов, Лужний, Никифоров, Беженар, Третяк, Ковалець, Цимбалар, Шелепницький, Саленко (Гецко, 59), Погодін (Сак, 56), Щербаков (Гусєв, 69).
Тренер: Віктор Прокопенко.
Угорщина: Брокхаузер (Томаш Балог, 88), Монош, Телек, Шимон, Лерінц (Ковач, 86), Лімпергер (Тібор Балог, 58), Кіпріх, Мартон (Іллєш, 82), Шалої (Пішонт, 74), Ліпчеї, Вінце.
Тренер: Емеріх Еней.
Попередження: Ковалець — Монош, Шалої.
Арбітр: В. Жук (Білорусь).