Напередодні початку нового навчального року у мене тривожний настрій. Освіта – фундамент нації, на якому будується її майбутнє. Ще Бісмарк у 19-му столітті казав: війни виграють не генерали, а шкільні вчителі і парафіяльні священники. Та схоже цю істину вже давно забули у нашому Міністерстві освіти.
Міністерство освіти на чолі з Оксеном Лісовим займається чим завгодно, але тільки не освітою і захистом прав педагогів. Постійні реформи, позбавлені логіки і концепції, створюють хаос. Безглузде запозичення іноземних освітянських практик і відмова від напрацювань української педагогіки демонструє комплекс меншовартості наших чиновників. Вони готові робити реформи заради реформ. Замість намагатися покращити те, що вже працює і пройшло перевірку часом.
Вчителів регулярно завантажують паперовою роботою, численними звітами, добровільно-примусовою участю у різних тренінгах та заходах, які часто організовують грантоїдні організації.
Чиновники від освіти живуть у власному світі, який далекий від життя звичайних освітян. Чи цікавилися вони, яку зарплату отримує вчитель? А вона у кращому випадку на рівні звичайного продавця супермаркету. Чому ніхто не говорить про відсутність поваги до статусу педагога? Чому закриваються сільські школи у той час як не скорочується кількість посадових осіб, які керують освітою? Чому Міністерство перекладає на місцеві громади навіть виплату зарплат освітянам? Тільки у Луцьку недофінансування зарплат вчителів становить цього року 115 млн гривень. На цьому фоні запровадження так званих уроків щастя звучить як насмішка над педагогами.
У нас зараз багато говорять про патріотизм, про виховання покоління свідомих українців – будівничих своєї держави. Але я не розумію, кого Оксен Лісовий хоче виховувати у наших школах. Якщо його завданням стоїть формування такого собі мультикульрного денаціоналізованого космополіта, позбавленого української ідентичності, який не знає свою історію, то Міністерство демонструє значні успіхи на цій ниві. Бо якось не дуже поєднується виховання патріотизму і національної свідомості із об’єднанням історії України та всесвітної історії. Із скороченням кількості годин української мови та літератури. Що далі? Об’єднання фізики з хімією, а біології з географією?
Напередодні початку нового навчального року я б хотів подякувати вчителям за їх самовіддану працю. А також побажати настання часів, коли біля керма української освіти опиняться справжні українські патріоти та фахівці своєї справи, які щиро вболівають за долю України.
Андрій БІЛАН, депутат Луцької міської ради від ВО “Свобода”