Дарина Довгопʼята
Суд в Італії заборонив повертати до України 57 дітей-сиріт, повідомило у серпні італійське інформаційне агентство ANSA. За даними медіа, цих дітей вивезли з Бердянська на початку повномасштабного вторгнення Росії, їм від 6 до 16 років. Зазначається, що суд у справах неповнолітніх міста Брешія дозволив негайну передачу українських дітей під опіку соціальних служб Італії. Їх готові розмістити у відповідних центрах фактично без обмежень у часі. Наразі ці діти залишаються у провінції Бергамо.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» вирішив детальніше розібратися, чому суд в Італії заборонив повертати до України дітей-сиріт із Бердянська? Чи багато таких випадків у Європі? Наскільки складно повернути до України дітей, евакуйованих до західних країн і з чим це зазвичай пов’язано?
- Про повернення бердянських дітей додому просила українська влада. Агентство ANSA звертає увагу, що спершу суд дозволив повернути дітей до України. Однак потім отримав повідомлення від опікунів, Міністерства юстиції та Управління верховного комісара ООН у справах біженців, що велика кількість дітей подали, а інші мають намір подати заяви про міжнародний захист, «побоюючись за свою безпеку у зв’язку з поверненням до районів, наближених до театру воєнних дій». Тому суд призупинив процедуру повернення дітей, яка мала початися 16 серпня. Своє рішення суд пояснив потребою дати можливість комісії провести розслідування та ухвалити відповідні рішення щодо заяв, які подали діти.
- У публікації агентства також сказано, що ці 57 дітей-сиріт прибули до Бергамо разом з кількома вихователями у березні 2022 року. Група походила з двох дитячих будинків у Бердянську, який окупувала російська армія. За даними журналістів, багато з цих дітей перебувають на лікуванні в лікарнях Бергамо від різних серйозних патологій.
«Поїхали до США та Німеччини»
Речник Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Коваленко розповів «Новинам Приазов’я», що після того, як діти з Бердянська прибули до Італії, їм призначили італійських опікунів. Частина цієї групи вже повернулася до України. А деякі – досягнули повноліття і виїхали до інших країн.
«У травні того ж 2022 року італійською стороною було призначено офіційних опікунів дітей, так звані тьютори. Кожен тьютор, за ним закріплено від 7 до 10 дітей, вони займаються правовим юридичним супроводом. Дітей загалом розмістили в трьох локаціях в італійських провінціях. Від закладу освіти вибули 55 здобувачів освіти і перебувають там в Італії, у цих трьох локаціях, 60 дітей. Шість дітей досягли 18-літнього віку і виїхали до Сполучених Штатів Америки. Одна дитина також досягла 18-літнього віку – повернулася в Україну, одна дитина – до Німеччини. Одну дитину усиновили у США, троє дітей знайшли опікунів в Україні, двох усиновили в Україні. І 41 дитина повернулася до України, вони досягли шкільного або випускного віку, були влаштовані у різні заклади на більш-менш безпечній території», – розповів речник.
«Дітей мають повернути в Україну»
Дітей не будуть повертати саме до Запоріжжя, а планують розмістити на більш безпечних територіях України, каже Коваленко. За його словами, протягом 2023-2024 років влада намагається повернути до України решту дітей.
«Ухвалені відповідні документи на рівні Кабінету міністрів. Отримано погодження Національної соціальної сервісної служби у травні поточного року про повернення дітей в Україну. Видані різні нормативно-правові акти на регіональному рівні», – повідомив посадовець.
Достеменно невідомо, чи є письмові підтвердження, що діти відмовляються від повернення в Україну
Діти є громадянами України і їх мають повернути до України, зазначив Коваленко. Він зауважив, що суд в Італії ухвалив рішення і скасував власні дозволи на повернення в Україну для 57 вихованців Бердянського закладу.
«Чим мотивував він своє рішення? Він мотивував надходженням начебто від італійських опікунів дітей, тьюторів, про яких я говорив, Міністерства юстиції Італійської Республіки, численних повідомлень про подання дітьми запитів на отримання статусу біженця. На цей час нам достеменно не відомо, чи є такі заяви, письмові підтвердження, що діти відмовляються від повернення в Україну», – додав він.
«Налаштовують залишатися в Італії»
Кореспондентка Радіо Свобода в Італії Наталія Кудрик розповіла «Новинам Приазов’я», що це вже не перший випадок, коли в Італії відмовляються повертати дітей до України.
«Велика проблема виникла одразу. Особливо у південних регіонах були і залишаються ще проблемні ситуації. Зокрема на Сицилії, а також у південній області Калабрії, де за останніми моїми даними, залишається приблизно ще десь сотня дітей з українських сиротинців, або дітей, які позбавлені батьківської опіки. Серед них багато дітей, які мають якихось родичів в Україні – брата чи сестру. Серед них є діти, стосовно яких був відкритий, наприклад, процес усиновлення до повномасштабного вторгнення. Він заблокувався. І зараз українська влада хотіла б продовжити це усиновлення, але не може, бо цих дітей не повертають в Україну», – зауважила журналістка.
Дітей налаштовують залишатися в Італії, каже Кудрик. Вони відвідують італійську школу, спілкуються італійською мовою і з часом забувають українську.
«Це стає аргументом і для прийомних родин, і для адвокатів, і також для суддів, які потім кажуть, що дитина тут вже прожила тривалий час, вчить мову, спілкується нормально, інтегрувалася, у неї безпечні умови життя, щасливий добробут, тому не має сенсу міняти її місце перебування, бо це йде всупереч інтересам неповнолітньої дитини», – розповіла вона.
«Подають запит на біженство»
За місцевим законодавством, вже з 12 років дітей слухають у суді. І нібито багато з них висловили своє небажання повертатися в Україну
Журналістка підтвердила, що італійські опікуни українських дітей, а також італійські адвокати, які призначені кураторами цих неповнолітніх, запропонували подавати запити на міжнародний прихисток.
«Багато хто з них, а це приблизно 30 дітей, подали такі запити. Звичайно, не діти. Діти взагалі не знали про існування таких норм. Подають їхні опікуни через адвокатів у місцевий поліцейський відділок. Тому суд вирішив не віддавати дітей, допоки буде з’ясовуватися це питання. Також були ще заслухані нібито деякі діти, тому що за місцевим законодавством, вже з 12 років дітей слухають у суді. І нібито багато з них висловили своє небажання повертатися в Україну», – розповіла Кудрик.
Зараз ситуація перебуває на контролі українських дипломатів, а також законних опікунів дітей, додала журналістка. Україна наполягає на тому, що все-таки юрисдикція над цими дітьми та відповідальність за їхнє життя і здоров’я має нести Україна, а не італійська сторона.
«Тому зараз в очікуванні, яке це буде роз’яснення, хоча я хочу наголосити, я спілкувалася із юристами, експертами з міграційного права, із деякими міжнародниками, і вони кажуть, що навіть якщо такий циркуляр вийде, це не означає, що суддя зобов’язаний дослухатися до нього, до цих роз’яснень, тому що це не є закон для нього. Він може взяти це до уваги, а може й не брати», – зазначила Кудрик.
«Питання безпеки – в пріоритеті»
Голова правління громадської спілки «Українська мережа за права дитини», програмна директорка фонду «СОС Дитячі Містечка України» Дар’я Касьянова розповіла «Новинам Приазов’я», що Італія ще до початку повномасштабного вторгнення була однією із країн, де активно всиновлювали українських дітей.
Поставало питання, чи можемо ми забезпечити цю безпеку на території України?
«З Італією у нас одразу були питання, ще коли ми вивезли українських дітей туди. І ці питання були пов’язані з тим, що маленьких дітей нам одразу пропонували влаштувати в сім’ї. Вони дуже непогано до них ставляться, дуже зацікавлені були, щоб всі діти дійсно були в сім’ях. Потім я знаю, що там були різні випадки, коли намагалися повернути цих дітей в Україну. Але, на жаль, кожен раз ці рішення розглядалися через суди. Навіть коли за дітьми приїжджали їхні опікуни, законні представники, і рішення приймалось з урахуванням думки дитини, з урахуванням можливості повернути дитину в умови безпеки, поставало питання, чи можемо ми забезпечити цю безпеку на території України? Тому знаю, що така ситуація відбувалась, починаючи, мабуть, з червня 2022 року», – каже вона.
Схожі випадки відомі й в інших країнах Європи, додає правозахисниця. З деяких держав дітей повернути простіше, а з деяких – складніше.
«Коли дітей відправляли до Європи, одразу всі обговорювали ризики, які можуть виникнути. Ми писали листи ще у 2022 році в комітет ООН в Женеві, це було одне з питань, які ми обговорювали – як ми зможемо повертати наших дітей, враховуючи, що діти вивезені в складі інтернатних закладів, і нам би дуже хотілося, щоб ці діти не втратили свій шанс бути влаштованими в сім’ї українців. Тому це питання виникало і по Італії, і по Німеччині, і по Австрії, і по інших країнах. Але, на жаль, сказати, що завтра ми можемо забезпечити цю базову безпеку для дітей, на жаль, ніхто не може про це говорити. Тому, якщо обирати між безпекою, яку можуть дати ці країни, які цих дітей прийняли, чи умовну безпеку, яку ми можемо їм забезпечити тут на території України, на жаль, вони обирають безпеку на своїх територіях», – додала Касьянова.
«Пів року на повернення дитини»
Керівниця відділу розслідувань німецької газети «Тац» Анне Фром розповіла «Новинам Приазов’я» про ситуацію, яку досліджувала разом зі своїми колегами. Видання писало про історію, яка сталася з українкою з Токмака (окуповане місто в Запорізькій області). Її дитина разом із батьком опинилася в Росії, а потім – у Німеччині. Суд цієї країни спочатку відмовився повертати дитину матері.
Навіть після звернення до суду їй не вдалося повернути дитину. Через пів року вона дізналася, що дитину відвезли до Росії
«Вона була розлучена з батьком своєї дитини, і дитина жила то з матір’ю, то з батьком. На момент вторгнення дитина перебувала з батьком. Мати змушена була піти до тимчасового прихистку. Після кількох тижнів у притулку вона намагалася повернути свою дитину, але батько не віддавав її. Навіть після звернення до суду їй не вдалося повернути дитину. Через пів року вона дізналася, що дитину відвезли до Росії, і намагалася повернути її звідти, що було дуже складно. Вона навіть їздила до Росії, але їй відмовили у в’їзді, тому в неї не було жодних шансів повернути дитину з Росії. І лише через півтора року вона дізналася, що дитина перебуває в Німеччині з батьком. Вона думала, що німецькі органи влади допоможуть їй, бо очікувала, що адвокати стануть на її бік. Але це виявилося досить складно. Спочатку німецький суд відмовився віддати їй дитину. Були залучені інші інституції, і це дуже ускладнило її спроби повернути дитину. У кінцевому результаті вона отримала її після майже пів року намагань в Німеччині», – розповіла журналістка.
За її словами, головним аргументом суду, який відмовив жінці у поверненні дитини, було те, що дітям небезпечно жити в країні, де йде війна.
«Суд посилався на міжнародні конвенції, згідно з якими дітям небезпечно і недобре зростати в країні, де йде війна, незалежно від того, де саме відбуваються бойові дії. Вона намагалася переконати суд, що не повернеться на лінію фронту, а житиме в іншій частині України, де безпечно. Але суд, незалежно від того, де вони житимуть в Україні, вважав, що якщо вона планує повернутися, то не повинна отримати дитину. Я не досліджувала інші випадки глибше, але знаходила судові рішення з майже аналогічними обставинами. Все це залежить від міжнародного договору під назвою Гаазька конвенція про цивільноправові аспекти міжнародного викрадення дітей», – пояснила Анне Фром.
Дипломатичне питання
Юристка благодійного фонду Save Ukraine Мирослава Харченко зазначила, що повернення українських дітей – це питання домовленостей між країнами.
За її словами, запит про повернення українських дітей робить українська сторона, яка має довести обґрунтованість цього повернення саме зараз.
«Адже та країна, яка приймає дітей, вона бере за них зобов’язання, вона відповідає за їхній добробут і так далі. Розробляється покроковий план. Спочатку його реалізація на стороні України. Тобто визначається місце, де будуть перебувати діти. Обстежуються умови перебування. З цією інформацією Україна виходить до італійської, наприклад, сторони й показує, ось ми з тих то причин хочемо забрати дітей, повернути їх назад, обґрунтовуючи, звісно, це тим, що і діти українські мають жити в Україні, вони мають спілкуватися українською, поруч з ними має звучати українська мова, для того, щоб не відбулося, скажімо так, так званого процесу відвикання. І разом з тим подаються пакети документів на підтвердження того, що Україна готова прийняти дітей, в Україні про них є кому піклуватися, знають, як забезпечити захист. Відповідно інша сторона розглядає ці документи і тоді віддаються потрібні накази. Це досить складний насправді процес», – пояснила юристка.
Юристка переконана, що з часом діти повернуться з Італії до України, оскільки як такої заборони на їхнє повернення немає: «Я впевнена, Україна переконає Італію, що діти повертаються в безпеку, поспілкуються з кожною з дитиною. З’ясують її бажання повертатися чи не повертатися. Тобто тут має бути кожен випадок пропрацьований окремо».
Державна служба у справах дітей у відповідь на запит редакції «Новини Приазов’я» повідомила, що повернення дітей з Італії є наразі одним із пріоритетних завдань у відомстві. Спеціалісти Служби провели моніторинг умов перебування дітей та оцінюють їхні потреби. Також зараз опрацьовується механізм повернення дітей до України.
У Службі зазначили, що повернення евакуйованих дітей додому – це дійсно складний процес. Відомство має забезпечити дотримання прав та інтересів кожної дитини, узгодити нормативні питання між Україною та державою, в якій перебувають українські діти і також створити максимально безпечні умови. Державна служба у справах дітей також звертає увагу, що дітей важливо повертати в сімейні або наближені до них форми виховання.