«Точка-У» – станом на 2022 рік найдалекобійніший ракетний комплекс української армії. Які цілі уражають ракетами на відстані у 100+ км від лінії фронту, який вигляд має праця ракетників під час повномасштабної війни та чи залишилося місце радянському ракетному комплексу в українській армії після появи в Україні американського HIMARS – розповів в інтерв’ю Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) український офіцер на псевдо «Липень».
– 24.02.2022 року ми перебували на Херсонщині. Перша задача пішла від командира підрозділу – завдати ракетний удар по ворожій колоні. Це було перше застосування після затишшя. У мене війна почалася у чотирнадцятому, тому що в 2002 році я дав присягу на захист держави і територіального суверенітету України.
Про 24 лютого 2022 року
– [Перші бойові пуски здійснили] десь після того, як зайшли вже російські кадрові військові. Це кінець серпня [2014 року], коли вже вибили, як казав [лідер РФ] Володимир Путін, уявних трактористів, комбайнерів і шахтарів звідти. А це були і «сепаратисти», і «гіркіни» кадрові. І коли вже кадрові військові заїхали на танках, на БТРах зі штатним озброєнням – тоді вже ввели комплекс «Точка-У» і вже ми почали працювати.
24 [лютого 2022 року] числа, десь о 4 годині ранку, командир підрозділу наказав перевести підрозділ в бойову готовність і висунутися в заданий район. Він дав мені координати цілі, сказав підрахувати дальність до цілі і чи ми можемо дістати до неї – було 130 км. Я проїхав 9,5 км і командир передав мені нові координати – наказав завдати ракетний удар.
Він доповів на вищий штаб, отримав підтвердження і дав погодження вже на мій підрозділ. І ми завдали ракетний удар на максимальну дальність, тому що противник дуже стрімко наступав і треба було знищувати, зупиняти противника. Тоді на Півдні було найважче – дуже багато ми території втратили першого дня зі сторони Криму.
[Командування] каже: їдь в одне місце. [Потім каже] туди не їдь, там вже м..калі. Їдь в те місце – і туди вже не їдь, там противник. Де я мав [попередньо] стояти – там вже було захоплено. Хоча тільки звідти я міг працювати.
Коли почалася повномасштабна війна, вони всі (російські військові – ред.) скупчилися у велику колону і це стала більш пріоритетна ціль – оці колони, які рухаються на територію України, – ніж аеродроми, на яких вже, можливо, і не було тих літальних апаратів, які могли нести загрозу.
Якби розвідка підтвердила, що літаки на місці, тоді можна було б по них працювати. Але коли доповідають, що йде колона 21 км, то ця колона стає трошки важливішою.
Люди практично не спали перші місяці
[Після пуску] нам дали команду відступити, зайняти нову позицію, перезавантажитись [ракетою] і знов завдавати удари. Були досить успішні результати, тому що ще була дуже велика колона. Вона була частково знищена, частково пошкоджена, виведена з ладу.
Про інтенсивність пусків ракет
– Інтенсивності у 10 пострілів чи 20 пострілів [на добу] немає. Бо це дуже великий об’єм роботи. Потрібно ці ракети привезти. Ми ж не можемо їх підвезти під «нуль», правильно? Вони десь повинні бути сховані. Батарея відпрацювала, під’їжджає під транспортно-заряджаючий підрозділ, щоб зарядити пускову установку.
Коли ми знаємо, що ракета бачиться і весь контроль проведено, старший начальник дає нам ціль – її потрібно підтвердити, що це дійсно військова ціль, і це теж процес. Ми знаходимо місце і кажемо, що нам потрібно туди доїхати. Після приїзду ще [потрібен] час на підготовку і вже після цього ми можемо провести пуск.
Ніхто не знав – над головою літають наші безпілотники, чи не наші безпілотники
У книжках написано одне, а на практиці – інше. Це ж не автомат Калашникова, що ти взяв, зарядив і за хвилину можеш вистріляти 2 чи 3 магазини. Тут не можна про таке казати. Різний час, різні умови, різні цілі. Тому що одна ціль може бути зверху (мається на увазі на карті – ред.) – ти маєш пустити по Донецькій області і потім повинен здійснити марш під Херсонський напрямок, тому що там є ціль важливіша. Це були пуски в нічний час. Нічний час – це час для ракетників.
Люди практично не спали перші місяці, не відпочивали. Рахувати [уражені цілі] – ми не рахували. Рахувало вище керівництво.
Про полювання російської армії
Ми зробили пуск – ми мусимо десь від’їхати, сховатися на певний час, відстоятися, подивитися, чи за нами не йде [російська] аеророзвідка. Тому що противник інтенсивно застосовує аеророзвідку, в них теж просунуті системи. Ті ж квадрокоптери і все решта. І «Орлани» літали за нами, полювали. Ти тільки зупиняєшся, і одразу по тобі прильоти ракет ворожих. Тому що вони так само полюють за нами. Так, як в артилерії є контрбатарейна боротьба, так і в нас є. Ми, ракетники, пускаємо свої ракети по них, вони пускають у відповідь по нас.
За нами полювали також. Перед 24 [лютого] нам надійшла команда відійти в ліс недалеко від нашого постійного місця базування. Біля нас [на новому місці] стояла батарея «Оси», і ці засоби протиповітряної оборони були знищені [військовими РФ] одразу. Це був нанесений або ракетний, або якийсь РСЗВ-шний удар.
І дуже активно працювала по нас авіація. Тоді такий був час, що вони, – як сказати, не боялись, безперешкодно літали над нашим простором. Вони мали перевагу, не боялися, а не так як зараз, коли вони вже не панують в повітрі.
«Напряжонка» була, і ми постійно були в русі. Ми з однієї «посадки» переїжджали в іншу. Підрозділи, які отримували ракети, казали де точка [перезавантаження] – буквально 5 хвилин, перевантажували ракети і знову залишали цю «посадку», вона змінювалася. Тому що всі знали, що нас шукають. І ніхто не знав – над головою літають наші безпілотники чи не наші безпілотники.
За нами полювання йшло, бо вони бачили, що ми завдаємо ракетні удари – його дуже видно, особливо вночі. Вдень ми ховалися, маскувалися, щоб нас менше бачили, а наша робота була вночі – з перевантаження, з роботи, переміщення особливо, щоб ніхто не бачив.
Про цілі для «Точки-У» у війні з Росією
– Нам цілі не завжди вказують, нам вказують координати. Чому ми знаємо, що була колона? Тому що нам в управлінні сказали: «бензовози, які ви вчора підпалили, ще горять до цього часу».
Тобто ми знали, що зі сторони Криму заходять саме колони (на початку повномасштабного вторгнення –ред.) – хотіли швидким темпом захопити нашу територію. Зараз же цілі змінилися. Вони вже розгорнулися, зайняли бойові порядки, окопалися. Цілі [«Точки-У»] іншого типу: скупчення техніки, склади якісь, штаби.
Хтось же ж цю ціль знайшов? Знайшов старший начальник. Розвідник її побачив, доповів, координати нам скинув. І дуже приємно, коли воно їздило – вже не їздить. Коли воно літало – вже не літає. Коли плило і вже не пливе, а буде тільки розвагою для дайверів, які спостерігатимуть той кораблик, який ходив по морю і вже не ходить, на дні.
Авіація їхня перестала літати, проте вони дуже активізували свої FPV-дрони, «Орлани» і дуже багато новітньої техніки в них з’явилось. Так, є протиповітряна оборона, системи РЕБ працюють, але вони також навчаються, удосконалюються і працюють масовістю. Якщо ми стараємося зберегти, наприклад, ракетний комплекс «Точка» на дуже важливі цілі, то вони, як кажуть, не бережуть свої снаряди.
Це можуть бути різні цілі: скупчення [особового складу армії РФ], батареї, скупчення танків, командні пункти можуть бути, системи протиповітряної оборони. Де командування знаходить щось важливе. Зрозуміло, що ракета коштує великі гроші. І пускати її проти одного військовослужбовця немає ніякої необхідності.
Читайте також: РЕБ vs FPV: що відбувається у «війні частот» на фронті та як Україні рятувати техніку і військових
–Якщо ціль можуть накрити артилерією, «Смерчами» «Ураганами», то «Точку» можна притримати далі. За ці 2,5 роки – [зробили] пусків 300. За 300 й більше. Я думаю, що це мало. Тому що противник ще є на нашій території. І треба нарощувати, нарощувати і нарощувати. До повного знищення або поки вони не покинуть нашу землю.
Колись була така ціль, що стояло 5 танків. І влучили між цих танків. Три було, здається, без башти. І два, сказали, що пошкоджено. Це була ціль, яка велася з фотографуванням, з веденням повітряної розвідки – влучили точно.
Єдиний комплекс, як кажуть, «довга рука», яка працює на 120 км, і вона потрібна на всіх напрямках
Танки ж не всі на передовій. Вони є в глибині оборони. Їх підтягують, накопичують, а потім відправляють на передову. Це на передовій вони вже стоять по одному. Але вони (армія РФ – ред.) воюють і воювали за книжками. Якщо вони мають стояти, там, два метри один від одного і колоною йти – так вони йдуть. Ну, принаймні, так воювали вони.
[Ми] жили при машинах, на машинах. Навіть якщо бувало таке, що знаходили якісь ангари чи закинуті ферми, то подалі від місцевого населення. Всі за нами полювали. Ми трошки такі відлюдники. Ховалися по посадках, жили по посадках, по лісах – для власної безпеки.
Коли почалася повномасштабна війна – пішли перші ракети. Була задача перезавантажитись, підготуватися до роботи повторно і ми вибрали найкраще місце – на околиці населеного пункту – заїхали на озиму [пшеницю], рівне поле. І тут доповідає охорона: «Командир, з вами хочуть поговорити». Я кажу: «Хто? – Місцеві якісь приїхали».
–Ну, я думаю, все, приїхали люди сваритися. Поле невелике, гектари два чи три. Думаю, люди єдине, що мали. І військові тут роблять свою роботу. Підходять люди і кажуть: «Ми знаємо, що почалася війна. Знаємо, що ви українські військові. Ми хотіли чимось вам допомогти – нагодувати вас чи ще якось допомогти».
Проявили таку доброту до військовослужбовців. Люди на захоплених територіях нас чекають з перемогою, щоб ми повернулися до них із жовто-блакитним стягом.
Напрямки були різні – від Херсона до Донецька. Бригада працює на всіх напрямках. «Точка» перекриває всі напрямки. Це специфіка нашої роботи. Єдиний комплекс, як кажуть, «довга рука», яка працює на 120 км, і вона потрібна на всіх напрямках.
Про масштабні запуски ракет
– Це називається груповий вогневий удар – працює авіація, працюють всі РСЗВ, артилерія.
Завдається вогневий удар у зв’язку з тим, що у них (російських військових – ред.) є засоби ППО і на радарі у них з’являється велика кількість об’єктів. Вони не знають що збивати, що не збивати. Яка пріоритетна ціль? І дуже велика ймовірність, що всі ракети досягнуть своєї цілі і буде хороший кінцевий результат.
Якщо пускають, наприклад, одну [ракету], і стоїть 10 пускових установок протиповітряної оборони – вони її збивають. А якщо летить 40 ракет, і тих же самих 10 пускових установок [ППО], в них очі розбігаються, екран весь червоний, і вони не знають, кого збивати, а кого не збивати.
Вона виконує свою роботу і приносить користь. Автомат Калашникова теж не вчора зроблений, але вони ще воюють
Колись в [українських] військах стратегічного призначення, коли були ядерні ракети, то ще були хибні бойові частини. Тобто противник не міг знати, які з них збивати потрібно, які справжні. Це називається «зосереджений вогневий удар» – працював кілька разів в таких зосереджених вогневих ударах.
Відчувається сила нашого війська. Піднімає бойовий дух. Не тільки в мене особисто, у всіх військовослужбовців. Те, що вони кажуть: і літаки працюють, і вертушки (вертольоти – ред.) полетіли, там «Смерчі» вдарили, завдають вогневий удар, бо перед нами видно, що засвітилося, пішли вогники вгору. Відчуваєш, що це сила. Ще ми можемо нанести удар. Аеродроми, Кримський міст – все чекає.
Про зміни після появи в ЗСУ HIMARS
– Це різні комплекси, в них є свої задачі, у нас є свої. У них є свої задачі, в нас є свої задачі. Спочатку вони (HIMARS – ред.) були на 70 км, в нас так і залишилось на 120 км. Тоді дали ATACMS на 300 км, вони почали забирати дальші цілі, але цілі ближчі ніхто не відміняв.
Незважаючи на те, що техніка вже трошки застаріла, бувають різні нюанси, але ми, розрахунок, обслуга, робимо все можливе і неможливе для того, щоб ракета здійснила свій пуск і надала допомогу нашим військам, які потребують підтримки або знищення конкретної цілі.
Мандражу немає, тому що ти знаєш, що робиш і для чого. Ти знаєш кінцевий результат
Завжди в нас була така думка, що «Точка» не збивається, тому що дуже невеликий проміжок часу, поки старт – пуск і вона вже біля цілі. Зараз кажуть, що вони вже навчилися ракети «Точки» збивати. Я не знаю, правда це чи ні, але таке, що вони (ракети «Точки-У» – ред.) не долітали через свої якісь тактико-технічні характеристики, то такого я не чув.
Ще повоюємо. Рік [виробництва установки] не має різниці, тому що вона («Точки-У» – ред.) виконує свою роботу і приносить користь. Автомат Калашникова теж не вчора зроблений, але вони ще воюють.
Про внесок ракетників у війні з Росією
– На мою думку, дуже великий внесок в зупинення [російських військ]. Тому що вони ж готували нагороди за взяття Харкова, за взяття Сум. Противник вже думав, що він ці міста візьме. Але коли ми почали бити їхні колони – це внесок різних підрозділів: ті ж «Байрактари», «Джавеліни», піхота, артилерія. Всі зупиняли.
Але я вважаю, наша система, 19-та ракетна бригада загалом, зробила дуже вагомий внесок в оборону нашої країни. Знаю про Чернігівський напрямок – хлопці дуже часто працювали, величезний внесок зробили в оборону Чернігова. «Точка» є одним із вагомих чинників зупинки ворога як на самому початку [вторгнення], так і зараз – у введенні бойових дій, які тривають.
![«Московія велика і вона, поки, не хоче відступати, виводити свої війська. Я думаю, що [далекобійні ракети] потрібні»](https://gdb.rferl.org/01000000-c0a8-0242-fff0-08dcc413409f_w250_r0_s.jpg)
Емоційно не сприймаємо [роботу], але, знаєте, все одно це не до тещі на млинці чи до бабусі в гості їдеш.
Ти відповідаєш, щоб не було над тобою дрона, щоб ти не завів машину на мінне поле, щоб тебе не застало ДРГ (диверсійно-розвідувальна група – ред.), щоб не було жодних затримок – командир за це відповідає. Звикли. Мандражу немає, тому що ти знаєш, що робиш і для чого. Ти знаєш кінцевий результат.
Якщо вони по нас стріляють на всій території України, включно аж із заходом України, то потрібна нам зброя дальньої дії
Московія велика і вона поки не хоче відступати, виводити свої війська. Я думаю, що [далекобійні ракети] потрібні. Тому що їхні склади розташовані на значній відстані. І коли ти дивишся, що тривога не тільки у прикордонних областях, то ти розумієш, що сюди щось летить. Або ракета якась, або «Шахед». Тому я думаю, що потрібні.
Як кажуть, як запитав – така і відповідь повинна бути.
Якщо вони по нас стріляють на всій території України, включно аж із заходом України, то потрібна нам зброя дальньої дії, щоб ми могли також перекривати. Щоб десь хтось в Москві себе не почував добре, а ти в Україні живеш і боїшся. Там не бояться тривоги. Так не повинно бути.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.