(Рубрика «Точка зору»)
У перші дні масштабної війни між Росією та Україною, та й перед цим, після окупації українського Криму президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сприймався у Києві як один з важливих союзників. І справді, Туреччина – попри збереження особистих стосунків між російським та турецьким очільниками – залишалася країною, що чітко артикулювала підтримку територіальної цілісності України і український статус Криму.
Турецький президент Таїп Ердоган сприяв звільненню з увʼязнення Чийгоза і Умерова, а вже під час великої війни – командирів «Азову». Про безпілотник «Байрактар», легендарну зброю першого періоду війни, можна й не нагадувати. Ну й зернову угоду, єдиний договір часів великої війни, узгоджували і укладали саме в Туреччині.
Тому підтримання Туреччиною відносин із Росією, зустрічі Ердогана і Володимира Путіна завжди викликали певне здивування: як цей обмін компліментами й пошук взаємних інтересів – як і рішучу відмову Туреччини запроваджувати санкції проти Росії – у Києві завжди сприймали із певним здивуванням. І не тільки в Києві, але й у західних столицях також. Проте Ердоган завжди пояснював, що саме така тактика й дозволяє Туреччині знаходити можливість бути посередником між Україною і Росією.
Заявка до БРІКС
Але після того, як Анкара подала заявку на вступ до організації БРІКС, можна подивитись на ситуацію більш масштабно. Й усвідомити, що турецький президент намагається сприймати свою країну як «державу балансу» між Заходом і Глобальним Півднем. Й одночасно продемонструвати Заходу, що якщо із Туреччиною не будуть рахуватися, вона знайде своє місце поруч із Китаєм і Росією.
Саме так сприймають ситуацію прихильники Ердогана у самій Туреччині. У виданні
Aydınlık його оглядач Сергат Латіфоглу наголошує, що рішення Ердогана – «важливий крок, що дозволяє відкинути кайдани Заходу й розвивати економіку, динаміка якої за останні 10 років у світі посилилася». «Заявкою до БРІКС Туреччина зробила важливий крок у бік сильнішої економіки та більш незалежної зовнішньої політики», – зазначає оглядач.
А от опонент цього рішення влади, оглядач видання Karar Таха Акйол, навпаки, вважає що у Туреччині Ердогана «немає жодних зрушень ані у правовій реформі, ані у сфері свобод, ані щодо незалежності юстиції, ані в справі реалізації рішень ЄСПЛ і Конституційного суду, як того взагалі вимагає наша Конституція».
«Все перелічене вище, – зауважує він. – могло б поліпшити наші відносини із Заходом і забезпечити серйозний внесок у розвиток економіки. У групі БРІКС, в якій усім заправляють Китай та Росія, ніхто не порушує таких тем, як права людини або принцип верховенства права. Уряду так, зрозуміло, комфортно, але найближчими роками ми з вами побачимо, що членство в БРІКС – неправильний крок. Побоююся, що збитки від нього будуть великими». Із цим міркуванням відомого турецького публіциста важко не погодитись.
Для чого це Ердогану?
Виникає запитання, для чого насправді Ердогану потрібна заявка до БРІКС або особливі стосунки із Кремлем – для того, щоб бути посередником між Заходом і Півднем або ж для того, щоб не займатися розвитком демократії у власній країні.
Чим ближче ти до диктаторів – тим більше в тебе спокуси грати за їхніми правилами
Можливо, з збоку Заходу ця ситуація виглядає саме як пошук шляхів посередництва. Так, скажімо, говорить оглядач швейцарської Tages-Anzeiger Рафаель Гейгер, який зазначає: «Туреччина дотримується досить простої доктрини, яку можна сформулювати в такий спосіб: ми розмовляємо з усіма. … У разі вступу до БРІКС Туреччина стане першою країною НАТО у лавах цієї організації. Таким чином, Ердоган балансує між блоками – він підтримує НАТО та Україну і водночас не втрачає дружби із президентом Росії Володимиром Путіним. … Ердоган зрозумів, що епоха домінування Заходу залишилася позаду».
Але як український журналіст, який памʼятає часи «багатовекторної зовнішньої політики» президента України Леоніда Кучми я все ж таки погоджуся не із швейцарським, а із тим турецьким колегою, який сприймає заявку у БРІКС як загрозу розвитку демократії. Адже чим ближче ти до диктаторів – тим більше в тебе спокуси грати за їхніми правилами.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода