Черкащанка Софія раніше для всіх була чоловіком. Близько місяця тому в соціальних мережах вона здійснила камінг-аут – розповіла про свою гендерну ідентичність. Наразі вона проходить гормонотерапію і планує змінити стать та ім’я в документах, а також мріє про пластичні операції.
Софія в колишньому – діджейка, але через ковід та війну про цю кар’єру довелося забути. Про свою ідентичність вона знала ще з дитинства.
«Раніше я працювала на фірмі менеджером, а з початку 2000-их почала займатися діджейством і маю стаж майже 15 років, – згадує трансгендерна жінка. – Почався ковід, який руйнував бізнес, а війна добила. Зараз займаюсь вантажоперевезеннями. Якщо руки є, то ніде не пропадеш. Тоді я ще формально називала себе займенником «він», хоча хотіла змінити це ще з дитинства, можливо, з дитсадка. Брала мамину косметику і все інше. Ніхто не знав про це, та й зараз небагато хто знає і лише здогадуються. Водночас я це не дуже й приховую».
Черкащанка вже майже рік на замісній гормонотерапії. Каже, хоче в дзеркалі бачити ту, ким себе відчуває.
«Я – трансгендер і при чому офіційно, – каже Софія. – Я все пройшла по лікарні: психотерапевта, ендокринолога. Вже майже рік я на замісній гормонотерапії, аби змінитися фізично. До 2018-2019 років це було б нереально зробити, а зараз лікарі не відмовляють і звиклі до такого. Єдине, дають підписати згоду на терапію і попереджають, що це може негативно вплинути на організм. Я вирішила вживати гормони, бо це дуже серйозний крок. Хоча це таки негативно впливає і на серце, і на печінку. Курс триває кілька років, а потім гормони потрібно вживати до кінця життя. Водночас це лише психологічно відображається позитивно, адже в дзеркалі я бачу те, що хотіла б бачити».
Окрім гормонотерапії, Софія хотіла б зробити пластичні операції:
«Обличчя б хотіла змінити. Також хотіла б зробити пластику грудей і носа. Але це дуже дорого. Навіть звичайне підтягування обличчя коштує близько 1000 євро і це тільки в Черкасах, а у Києві ще дорожче. Пластика носа – 2-3 тисячі євро. Щодо голосу, то він нині в мене більше чоловічий. Хоча також є операції з підрізання голосових зв’язок. Подібне пройшла, наприклад, Монро. Але вона трансдіва, а не трансгендер. От в мене план дійти хоча б до стадії Монро, а там вже буде видно».
Про свою ідентифікацію Софія вирішила повідомити у соцмережах.
«Мої знайомі й родичі знають мене, як «нестандартну» людину, тому вони пасивно відреагували, – посміхається жінка. – Може, в глибині душі й проти, але негативу вони не проявляють. Я викладаю відео у ТікТоці, то там від незнайомців хейту вистачає. Відсотків 80 коментарів це хейт і приниження. Ось нещодавно зробила відеоролик, який набрав близько 100 тисяч переглядів. З 600 коментарів є недоброзичливими. Пишуть, мовляв, від ТЦК «відмазуюсь» і тому подібне. Є відеоролики, які набрали понад мільйон переглядів і тисячі коментарів».
Молодь зараз до подібного ставиться краще і з позитивом, ніж ті, кому за 35-40 років, ділиться спостереженнями черкащанка.
«На мою думку, зараз серед молоді, яким по 18-20 років, відсотків 20 – лесбійки, – вважає вона. – Хлопці ж люблять доглядати за собою і мати гарний вигляд, фарбують волосся і нігті, але при цьому вони не трансгендери чи трансексуали. Я думаю, що на них впливає ТікТок і аніме».
Софія має кохану, яка не проти таких змін.
«У мене є кохана людина, це гендерно жінка, – говорить Софія. – Ми з нею вже багато років разом і вона в курсі всіх моїх змін та вибору й не проти мого переходу. Зітхає, стинає плечима, але що ж зробиш. При цьому ми дуже любимо одне одного і маємо сексуальні відносини. Щодо сексуальної орієнтації, я скоріше бісексуальна, але в основному – лесбійка».
Однією зі значних проблем для Софії є необхідність доводити перед ТЦК свою гендерну ідентичність.
«В ТЦК зараз важко довести, що ти трансгендер, – розводить руками жінка. – Я радилася з адвокатами, із всеукраїнською ЛГБТ-спільнотою, як бути в цій ситуації. В мене є медичні довідки відповідних форм, психіатр поставив діагноз «транссексуалізм». Мене зупиняли представники ТЦК, давали повістки. Я ходила на ВЛК і мені одразу там сказали, що мене нікуди не візьмуть. У Черкасах мене виключили з обліку, але ще треба підтвердження «діагнозу» в Києві. Розповідали, що на їхнє рішення можна чекати і 8 місяців».
Раніше, в 1990-их й у 2000-их, Софія не могла собі дозволити бути собою в суспільстві і доводилося приховувати. Зараз, каже вона, може вийти на вулицю із макіяжем та не боятися.
«Коли йду вулицею, на мене іноді обертаються, – розповідає черкащанка. – В мене така зовнішність: нігті роблю, волосся фарбую в різні кольори, фарбую вії. А от в 1990-их, наприклад, я лише вдома була сама собою, а на вулиці я мала бути брутальним чоловіком. Навіть перший пірсинг у вухах я робила, коли вже була діджейкою і то тоді до мене чіплялися, мовляв, ти гей, чи що? А зараз без проблем ходжу вулицями і не маю проблем ніяких. Я б з радістю започаткувала якусь спілку, але, на жаль, трансгендери зараз намагаються ховатися від суспільства і не готові жити так, як хочеться».
Софія каже, що попри все – вона вже щаслива.
«В мене є робота, кохана людина, – пояснює жінка. -Тобто, я кохаю і кохана. Мабуть, це і є щастя, коли тебе розуміє кохана людина. А те, що суспільство поки не розуміє, то до зміни цього ми поступово йдемо».
Психологиня Марина Діденко пояснює, що 1-2 відсотки людей від загальної кількості населення народжуючись, мають гендерну ідентичність, яка не збігається з їхньою статтю. Суспільству важко зрозуміти, що відчуває трансгендерна людина. Будь-яка інакшість, в першу чергу, іноді лякає декого.
«Треба проводити просвіту, аби люди розуміли, що трансгендерність – це не вибір, а вроджена характеристика, – розповідає фахівчиня. – Людям некомфортно в тій біологічній статі, в якій вони народилися. Частина трансгендерних людей можуть мати офіційний «діагноз» за новою класифікацією МКХ 11 стан «гендерна дисфорія». Трансгендерні люди можуть звертатися до соціальних, медичних і юридичних ресурсів для підтримки свого гендерного переходу. Цей процес допомагає їм почуватися комфортно у власному тілі та сприяє усуненню гендерної дисфорії. Процес зміни статевих та гендерних ознак, з метою приведення їх до стану, який краще співвідноситься з власною гендерною ідентичністю називається – перехід».
Трансгендерні люди, як й інші представники та представниці ЛГБТ-спільноти, зіштовхуються з неприйняттям та дискримінацією, проявами агресії до себе, з нерозумінням їхньої природи та ідентичності. Через це їм може бути важче соціалізуватися, знайти роботу тощо.
Наразі державних програм або державної підтримки для трансгендерних людей немає. Підтримкою ЛГБТ-спільноти займаються громадські організації.
«Їм може надаватися безкоштовна психологічна допомога, супровід при здійсненні переходу, – каже Марина Діденко. – Також, у зв’язку з повномасштабним вторгненням, їм може надаватися соціальна або економічна підтримка, допомога в проходженні медичного тестування».
Часом для трансгендерної людини надзвичайно важливо зізнатися у своїй ідентичності своїм близьким або й незнайомцям. Експертка каже, що перед цим варто зважити всі «за» та «проти».
«Зізнаватися чи не зізнаватися людині у своїй гендерній ідентичності є суто її вибором, – продовжує психологиня. – Цей процес називається камінг-аутом. Дехто робить його своїм близьким, хтось – публічно. Єдине, важливо розуміти наслідки, які можуть бути як позитивними, так і негативними після цього. Жити з умовним тягарем, коли ти не можеш розказати – неймовірно важко і також створює додаткові бар’єри. З іншого боку камінг-аут може потягнути за собою ось це неприйняття певної частини людей і треба бути до цього готовим. Коли до мене приходить клієнт з питанням про камінг-аут, ми завжди прораховуємо наслідки для конкретної людини».
Марина Діденко зауважує, що насправді дуже важко в процесі переходу не говорити про свою ідентичність.
«Рідні й друзі це бачитимуть і їм треба пояснити, чому ти хочеш, аби до тебе зверталися на інше ім’я або інший займенник, – пояснює фахівчиня. – От для цього й потрібен камінг-аут. Якщо людина вже здійснила перехід і соціалізується в новому гендері, то часто мало, хто говорить, що вони є саме трансгендерними особами, бо прагнуть не згадувати свій попередній негативний досвід і соціалізуються відповідно до своєї нової ідентичності».
Гештальт-терапевтка Марина Герц відзначає погіршення ситуації щодо ЛГБТ-спільноти.
«Нині спостерігається збільшення трансфобних або гомофобних настроїв у суспільстві через погіршення емоційного та психічного стану загалом через війну, – коментує фахівчиня. – Люди починають радикалізуватися або шукати «не таких». Важко перенести це безсилля і люди починають шукати внутрішніх «ворогів», на кого можна направити агресію. Збільшилася кількість нападів і насилля на вулиці. Від трансгендерних клієнтів і клієнток я чую, що вони бояться виходити на вулицю, бояться військових, наприклад».
Ще одна, але неочевидна для більшості проблема, яка загострилась: неспівпадіння зовнішності з гендерними маркерами у документах. Тобто, коли людина не встигла або не захотіла змінити документи.
«Під час воєнного стану це може бути проблемою для них, – вважає терапевтка. – Також не у всіх підтягуються дані у «Резерв+». Коли людина змінює гендерний маркер у документах, вона має пройти ВЛК (військово-лікарську комісію – ред.). Навіть у юристів виникають питання, чи має людина, яка змінила дані ще до вторгнення, але вони не «підтягуються», знову проходити ВЛК. А проходити таку комісію – це стрес, сором, загроза насильства і так далі, адже на цей момент людина вже має змінену зовнішність, наприклад. Також загострюється питання трансгендерних людей, які воюють. Є певний рівень трансфобії серед військового складу. Окрім цього, спостерігається певний рівень насильства: сексуального, фізичного та емоційного. Я знайома з трансгендерною дівчиною, яка була й раніше військовою і продовжує нею бути. Вона якраз зіткнулася з сексуальним насильством».
Аби трансгендеру людину виключили з військового обліку, вона має пройти чимало бюрократичних перепон, а також отримати принизливий діагноз, який в більшості країн давно вже виключили з класифікатора хвороб.
«Зараз в Україні діє МКХ-10 (десятий перегляд Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям, – ред.), де є діагноз «F64» – «транссексуалізм». Це вважається психічним порушенням за застарілою класифікацією. Нова МКХ-11 майже у всіх країнах ухвалена, а в Україні вона ще проходить процедуру ухвалення. Я впевнена, наша країна пройде цей період трансформації. Пострадянська психіатрія відстає у розвитку і не тільки щодо трансгендерних людей».
Водночас, каже фахівчиня, той шлях, який інші європейські країни проходили за 50-60 років, Україна проходить у стислі 15 років. Проте повномасштабна війна загальмувала деякі процеси і це відбуватиметься ще певний час після війни. Але, вважає Марина Герц, за оптимістичним прогнозом ситуація з прийняттям трансгендерних людей та ЛГБТ-спільноти загалом поліпшиться в найближчі 10-15 років.
Щодо проблеми доведення своєї гендерної належності у зв’язку з мобілізацією, у Черкаському обласному ТЦК пояснюють, що з розумінням підходять до цієї чутливої теми. Щонайменше одну трансгендерну жінку в Черкасах виключили з військового обліку після оформлення необхідних документів.
Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram