Регіональний центр прав людини разом з організаціями Freedom House та Центр прав людини «Zmina» подали нове подання до Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо злочинів проти українських дітей. Воно стосується політичної індоктринації (здійснення систематичного планомірного впливу на індивіда, з метою зміни його світогляду та прищепелення певних ідей – ред.) та мілітарного перевиховання українських дітей, зокрема, на території Білорусі.
Аналітики ідентифікували більше двох тисяч маленьких українців, яких під приводом оздоровлення російська окупаційна влада відправила до 18 білоруських закладів. За словами правозахисників, вперше в історії міжнародних судів та трибуналів мова йде про так зване дискримінаційне переслідування дітей. Тобто – це політика перевиховання, яку проводять Росія та Білорусь з метою знищення української ідентичності. Ця політика спрямована на вивезених з України дітей і на дітей на окупованих українських територіях. Вона має негативні наслідки не лише для кожної окремої дитини, але і для української нації.
- Як Росія перевиховує українських дітей під час повномасштабної війни?
- Скільки коштів РФ виділяти на мілітаризацію неповнолітніх?
- І хто може отримати нові ордери на арешт, після розгляду подання про це в МКС?
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розпитав про це юристку Регіонального центру прав людини Катерину Рашевську, яка, власне, і займалася підготовкою цього подання.
Чим особливе нове подання?
Юристка Катерина Рашевська розповідає, це подання щодо порушення прав українських дітей є особливим через його методологію і юридичну кваліфікацію, в основі якого є «парасолькова стратегія». Це означає, що правозахисники подають лише один факт воєнного злочину, але згодом до нього можна буде долучати інші докази.
Ми не концентруємося на переміщенні, а розглядаємо те, що відбувалося з українськими дітьми на території білоруських таборів перевиховання
«Ми не концентруємося на самому переміщенні, як такому, а розглядаємо те, що відбувалося з українськими дітьми на території білоруських таборів перевиховання. І ми це називаємо злочином проти людяності, дискримінаційним переслідуванням.
Чому ми не зробили так, як інші попередники, не назвали це переміщення депортацією і просто не зробили доповнення до вже існуючих ордерів на арешт на рівні Міжнародного кримінального суду?
Попри те, що ми мали контакти і батьків, і законних представників 2219 дітей, які побували в таборах перевиховання в Білорусі, ми до них не телефонували, ніяким чином їх не чіпали, це було б занадто ризиковано. Перебуваючи, залишаючись під контролем Російської Федерації на окупованих територіях (батьки – ред.), ми все одно не змогли би з’ясувати (від них – ред.), наскільки була добровільною згода таких осіб щодо переміщення їхніх дітей», – каже юристка.
Як приклад так званого перевиховання в одному з білоруських закладів, Рашевська наводить історію дівчини із Сіверськодонецька (переіменований із Сєверодонецька з вересня 2024 року –ред.). До початку повномасштабної війни, за словами юристки, вона була проукраїнською, брала участь і перемагала у конкурсах української дитячої творчості, представляла свою школу у дитячій раді при органах місцевого самоврядування, де говорила, що бачить своє майбутнє в Україні. Після початку великої війни вона разом з мамою залишилася на окупованій території.
…призвела до вагомих негативних наслідків, що для самої цієї дівчинки, яку фактично змусили відмовитися від своєї ідентичності
«Її мама – підприємиця, і ми припускаємо, що, можливо, через маму, через можливе позбавлення її бізнесу, росіяни маніпулювали цією родиною, змушуючи дівчинку їхати на перевиховання у Білорусь. Після цього перевиховання позиція дівчинки повністю змінилася, вона говорить, що радіє, що Сєвєродонецьк тепер – «російське» місто, що Росія тепер – її «батьківщина», вона доєдналася до «Руху перших» (організація, яка проводить пропаганду серед молоді на ТОТ і потрапила до пакету санкцій США – ред), де проявляє також свою активну позицію. Потім їздила і ще в табір на території Російської Федерації. Тобто, фактично, її повністю пропустили через цю систему. І ми не знаємо, чи ця дівчинка не перебуває під тиском, не говорить то все на камеру тільки тому, що її змушують. Оця пропаганда була прихованою формою примусу і вона призвела до вагомих негативних наслідків, що для самої цієї дівчинки, яку фактично змусили відмовитися від своєї держави, від своєї сформованої ідентичності, що для української національної групи, яка втратила таке активне своє молоде ядро у вигляді цієї дитини», – пояснює Рашевська.
А от вже іншим елементом до цього подання можуть бути факти депортації українських хлопців та дівчат до Білорусі. До слова, раніше подання в МКС щодо Білорусі подавали Єльська школа громадського здоров’я та команда «Латушка». Вони стосувалися саме незаконного переміщення українських дітей.
Дослідники Регіонального центру прав людини також зафіксували три групи, де були діти, позбавлені батьківського піклування, та сироти. І випадку статусних дітей, каже Рашевська, можна доводити факт депортації, оскільки Україна, як держава-Батьківщина, не давала згоду на їхнє переміщення до Білорусі.
Білорусь могла би запитати в України про дозвіл на оздоровлення українських дітей, але вона цього не зробила
«У цьому випадку ситуація навіть трохи відрізняється від російської, тому що між Росією та Україною на сьогодні не існує дипломатичних відносин, але такі відносини існують між Україною та Білоруссю. І, фактично, Білорусь могла б зробити запит до України про дозвіл на оздоровлення українських дітей, але вона цього не зробила. І не зробила з цілком очевидних причин, тому що Білорусь не розглядає українських дітей як українців, вона їх розглядає так само, як Російська Федерація, як нових «російських» громадян.
І от розгляд як російських громадян, примусова паспортизація, нав’язування російського громадянства на окупованих територіях, нав’язування російської ідентичності лежить в основі дискримінаційного переслідування – як злочину проти людяності до українських дітей. До них ставляться як до російських дітей, як до білоруських, але натомість мали би до них ставитися як до неповнолітніх українців з окупованих територій, тобто з обмеженого ареалу», – розповідає юристка.
Хто може отримати нові ордери?
За словами Рашевської, правозахисники наголошують не лише на видачі нових ордерів на арешт, але й перегляд і докваліфакацію попередніх.
Наприклад, для президента Російської Федерації Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової, які, за словами юристки, залучені до розробки політики індоктринації та мілітаризованого перевиховання українських дітей. Нагадаємо, що у березні 2023 року МКС видав ордер на арешт щодо Путіна і Львової-Бєлової, підозрюючи їх у воєнних злочинах – незаконній депортації і переміщенні дітей з окупованих територій України. Москва ці звинувачення відкидає.
Докваліфікація, за словами правозахисниці, може бути і до ордера на арешт ексміністра оборони РФ Сергія Шойгу. У червні 2024-го Шойгу отримав підозру від МКС через завдані російською армією ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України.
10-15% російського мобілізаційного резерву повинно бути гарантовано через «Юнармію»
«У його в ордері на арешт розглядається як злочини проти людяності, так от, у цих злочинах проти людяності має з’явитися новий елемент, оскільки Шойгу – це фактично «батько» «Юнармії», яка на сьогодні несе дуже величезну загрозу для українських дітей з окупованих територій, тому що в їхній стратегії розвитку до 2030 року вказано прямо, що 10-15% російського мобілізаційного резерву повинно бути гарантовано через цю систему «Юнармії». І ми помічаємо, що на сьогодні примусово українських дітей з окупованих територій змушують вступати або ж в «Юнармію», або ж в інші подібні мілітаризовані об’єднання», – каже Рашевська.
Можливі ордери і на громадян Білорусі, вважає правозахисниця, але, каже, все залежить лише від того, яку стратегію доведення цього воєнного злочину оберуть прокурори МКС: «На мою думку, якщо вони (прокурори МКС – ред.) все ж будуть концентруватися виключно на злочині депортації, це досить програшна стратегія. Я не думаю, що якщо це буде кваліфікація депортації, то, наприклад, з’явиться ордер на арешт Лукашенка. Тобто дуже мало доказів саме депортації. Але якщо це буде дискримінаційне переслідування, то шанси є. І якщо це буде дискримінаційне переслідування, то шанси є навіть не тільки в українських дітей, але в інших дітей, які страждають у збройних конфліктах від подібної політики».
Мілітаризація та перевиховання українських дітей
Згідно з дослідженням Регіонального центру прав людини, станом на 2024 рік, мережа таборів перевиховання українських дітей налічує щонайменше 67 закладів у Російській Федерації, 13 – на окупованих територіях та 18 – у Білорусі. Аналітики порахували, що лише впродовж цього літа планувалося вивезти 40 тисяч маленьких українців, принаймні – такі заяви робили представники окупаційних адміністрацій.
Однією з найбільших установ, куди вивозили українських дітей під виглядом оздоровлення на території Білорусі, – табір у Дубраві. Його відвідали діти від п’яти до сімнадцяти років, ідеться в дослідженні центру.
Наприклад, у вересні 2022 року, за даними дослідників, заклад прийняв 650 осіб, в той час, коли його максимальна місткість – 423 дитини. Серед відвідувачів були і українські діти, яких називали хлопцями та дівчатами з «нових російських регіонів».
Ми розуміємо, що хотіли зменшити контакти із зовнішнім світом, з батьками, щоб перевиховання відбулося більш ефективно
«Виходить, що цей табір був перевантажений. Що це за оздоровлення таке, коли просто навіть не створені умови для того, щоб цих дітей прийняти? Націлювалися вони конкретно на школярів і на дітей дошкільного віку, які можуть бути інтегровані у навчальну систему. Цікаво, що в дітей забирали телефони, наприклад, в Дубраві під час цієї першої зміни. Вони намагаються показати, що це була ізоляція від гаджетів, як це по-модному називається, ретрит, але насправді ми розуміємо, що просто хотіли зменшити контакти із зовнішнім світом, з батьками для того, щоб це перевиховання відбулося більш ефективно», – розповідає Рашевська.
Експертка Регіонального центру прав людини каже, що на території Білорусі для українських дітей створені ті самі умови, що і в таборах перевиховання в Російській Федерації або на окупованих українських територіях. Якщо це навчальний рік, то українські діти навчаються за російськими програмами або за програмами, які максимально копіюють російські наратив. Юристка додає, що українських дітей використовують як засіб пропаганди у медіа або ж політична індоктринація відбувається і під час культурно-просвітницьких заходів.
До прикладу, журналісти проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) у своєму розслідуванні показали як у таборі у Дубраві білоруські співачки-пропагандистки «Сестри Груздеві» зі сцени казали: «Щоб Байден здох, Господи, пробач мене, щоби Зеленський також, а Путін процвітав. І взяв контроль над усією Україною». Активну участь в організації так званого відпочинку українських дітей, за даними журналістів Радіо Свобода, брало і Білоруське товариство Червоного Хреста.
Дуже часто серед таких дітей є представники кадетських класів або корпусів. І це для того, щоб ці діти були самі агентами впливу
«Разом із дітьми з нових окупованих територій, вони також возять дітей із тих територій, які окуповані з 2014 року. Це робиться зумисно. Дуже часто серед таких дітей є представники кадетських класів або корпусів. І це для того, щоб ці діти були самі агентами впливу, агентами цієї політичної індокторнації і мілітаризованого перевиховання. Набагато легше по одній дитині розмістити в такій групі, вона стане лідером – і всі інші почнуть думати наративами. Все робиться зараз для того, щоби нормалізувати цю протиправну практику і продемонструвати, що ніякого злочину не вчиняється. Риторика Лукашенка, Талая (білоруський паралімпієць, мотиваційний спікер, засновник благодійного фонду, який, за даними журналістів, має прямий зв’язок до вивезення українських дітей до Білорусі – ред.) концентрується на тому, щоб відбілитися від депортації, то коли питання буде поставлено крізь призму політичної індоктринації, мені дуже цікаво, як вони будуть захищатися, оскільки вони самі називали цих дітей російськими громадянами», – розповідає Рашевська.
Упродовж 2024 року Росія також збільшила кількість таборів у Запорізькій, Херсонській та Луганській областях, ідеться у дослідженні Регіонального центру з прав людини. Наприклад, в окупованому Бердянську запрацювала філія табору «Артек» – «Червона гвоздика», розширилися діяльності центрів «Воїн» та Академії дружби народів «АХМАТ».
Витрати з федерального бюджету РФ на перевиховання українських дітей цьогоріч склали 76,8 мільйона рублів, за даними аналітиків центру. Це становить близько одного мільярда доларів. Також деякі табори отримують окреме фінансування з Фонду президентських грантів та бюджету Союзної держави Росії і Білорусі.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.