Після більш ніж двох років оборони підрозділи ЗСУ вийшли з Вугледару. Після окупації Авдіївки – це другий найзначніший бойовий здобуток російської армії в Україні цього року, пише The Telegraph.
Якими були останні дні перебування українських військових у Вугледарі?
Чи вдалося евакуювати поранених?
Наскільки вчасним був наказ командування на вихід?
Про це проєкту Радіо Свобода «Свобода.Ранок) розповів пресофіцер 72-ї ОМБр Арсеній Приліпка.
Без втрат не може бути, але за рахунок того, що відійшли на інший рубіж, ми їх мінімізували наскільки це можливо
– Арсенію, як виглядали ці останні дні боїв перед відходом з Вугледару для військових 72 бригади ЗСУ?
– Та дні суттєво не відрізнялися.. Вони починалися з обстрілів, вони завершувалися обстрілами. Різні калібри зброї, різні калібри артилерії, звісно КАБи, звісно БПЛА.
Все небо контролюється, постійно присутні дрони, скиди fpv над нашими позиціями, над технікою, яка підвозить БК (боєкомплект – ред.), вивозить поранених. Ну і, звісно, щоденні штурми, постійні штурми.
Коли ворог вже зайшов з флангів, то логістика була складною. І все, що рухалося в напрямку наших підрозділів, воно, звісно, потрапляло під обстріли. Це ускладнювало дуже задачу.
– Яка ситуація із пораненими? Що з ними, як їх забирали з поля бою? Бо була інформація в медіа про те, що через поспіх під час відходу не встигали забирати поранених з Вугледару.
– Поранених евакуювали і дуже були складні умови, тому що ворог з флангів тиснув і це дуже ускладнювало логістику. Передусім це вивезти наших військовослужбовців з Вугледару, з позицій, які були праворуч і ліворуч від нього. Але поранених вивозили.
Звісно, це війна. Без втрат не може бути, але за рахунок того, що відійшли на інший рубіж, зайняли його, то ми їх мінімізували, наскільки це можливо. Бо далі місто тримати вже було би критично для наших підрозділів і ми б понесли більше втрат.
– Розкажіть про рішення про відхід з Вугледару. Як це відбувалося? Чи командир на місці ухвалював це рішення, чи був наказ?
– Ми у війську перебуваємо, а у війську все робиться за наказом. За командою відповідно по ієрархії. З вищого командування, вже вони знають обстановку, діють, і тоді вже командир бригади ухвалює рішення.
І вже залежить від обстановки на полі бою, який підрозділ виходить, яким чином, якими шляхами. Все визначається. І це ж зрозуміло, що ворог не буде чекати, поки ми знайдемо оптимальні шляхи відходу. Він постійно наносить удари, контролює логістику. Тому ухвалюється рішення вже на полі бою, грубо кажучи.
– Чи можете говорити, коли почався відхід?
– Не можу відповісти на це запитання. Але це було не одномоментно.
Дуже легко звинувачувати командування в прийнятті певних рішень, не знаходячись на командному пункті.
– Деякі журналісти, експерти та й військові говорили про те, що командування надто пізно дало наказ відходити з Вугледару. Як ви це прокоментуєте?
– Я не знаю, яка людина звинувачувала, але дуже легко коментувати і звинувачувати командування в ухваленні певних рішень, не перебуваючи на командному пункті і не володіючи тією ситуацією і тією інформацією, яка є у командира бригади.
Командир бригади володіє ситуацією на полі бою, де перебувають його підрозділи, що з його людьми, якими засобами він володіє, якими засобами він може бути підтриманий вищим командуванням. І він ухвалює рішення.
– Чи можна запитати, куди відійшла бригада? Чи ці позиції підготовлені?
– Я не можу вам сказати, який рубіж займає бригада, щоб не допомагати ворогу. Але це позиції підготовлені, які найбільш зручні, щоб зараз тримати оборону на нашому напрямку. Саме зараз дуже багато уваги прикуто до Вугледару, але ж цей тиск триває вже більше ніж шість місяців. Якщо ви подивитесь на карту Deep State і відмотаєте до березня, ви побачите, як змінювалася карта, як цей тиск нарощувався.
Звідки ця мотивація, впертість, сила духу – я не знаю.
– Як 72-й бригаді вдавалося впродовж двох років утримувати оборону Вугледару, не допустити до цього часу заходу в місто російських сил?
– Ця оборона тривала від середини серпня 2022 року. І про це треба питати не мене, а командирів підрозділів, піхоту, артилеристів, танкістів, пілотів БПЛА, медиків, які рятували наших хлопців і дівчат. Звідки ця мотивація, впертість, сила духу, я не знаю. У кожного там своя мотивація напевне. Це треба питати у них. І я сподіваюся, я вірю в це, що якусь частку – ми не можемо розповісти всі історії – але якусь частку оборони Вугледару ми дізнаємось.
– Враховуючи, що ваша бригада захищала Вугледар понад два роки і останні важкі бої, чи будуть якісь ротації або підсилення, чи потрібен бригаді відпочинок?
– Ми перебуваємо на нашому рубежі і будемо виконувати обов’язок доти, доки це потрібно.
– Після того, як російські війська зайшли у Вугледар, що їм це дає? Куди далі вони можуть рухатися?
– Вони ж не просто так більше ніж два роки намагалися його взяти. Це місто-фортеця, це висота. Місто саме на висоті і ще й має дев’ятиповерхівки. Це дуже допомагає, і нам допомагало вести розвідку, це зручніше для ведення вогню і так далі. Їм це на руку. І суть в тому, що у ворога набагато більше ресурсів, зброї, людей. Але немає такої сили, яку не можна здолати. Чи вони зупиняться? Я думаю, ні.
