«Ганьба, яка спіткала Росію». Російське фіаско в Криму 170 років тому
(www.radiosvoboda.org)

170 років тому, у вересні 1854 року, настав кульмінаційний момент Кримської чи то Східної війни (1853–1856). Британсько-французько-турецькі війська висадилися в Криму і невдовзі взяли в облогу Севастополь.

Це був один із найбільших конфліктів другої половини ХІХ століття. Тоді Британія, Франція та Сардинське королівство вступилися за Османську імперію, на яку напала Російська імперія. Бойові дії велися не лише в Криму, але й на Дунаї і на Кавказі, на Балтійському, Білому і Беринговому морях. Але головний театр воєнний дій – це Крим і облога Севастополя, яку сучасники порівнювали з облогою Трої – така вона була масштабна й епічна.

Більше про ті події розповів проєкту Радіо Свобода «Історична Свобода» автор популярних книжок про історію, журналіст Олексій Мустафін.

– Союзники мали на меті захопити головну базу російського Чорноморського флоту – Севастополь. Оскільки він був добре захищений з моря, десант висадили в Євпаторії. Це була одна з найбільших десантних операцій, яку порівнюють із висадкою в Нормандії в 1944-му. Звісно, масштаб менший, але співмірний. При цьому британці і французи дивувалися, що росіяни жодного спротиву не чинили. Натомість сталася анекдотична ситуація, коли до десанту вийшов митний чиновник. Хоча, як зазначали учасники подій, якби росіяни мали там бодай два полки піхоти з артилерією, то союзникам було би непереливки.

Чому командувач російської армії в Криму князь Меншиков нічого такого не зробив?

– Це традиція російської армії. Пам’ятаєте волання Пригожина: де снаряди?! Російська армія велика, але з логістикою проблеми там завжди були. І Кримська війна – один з найяскравіших прикладів того, як велику армію не могли застосувати більш-менш ефективно.

Величезна російська армія була розкидана по різних територіях. І хоча головний театр воєнних дій був у Криму, але в Польщі російських військ було більше, ніж на півострові. До того ж, кримська армія була ще й озброєна не найкращим чином. У британців і французів були нарізні рушниці, в росіян теж були – але не в Криму. Знову ж таки, традиційне російське окозамилювання – за звітами все було значно краще, ніж у реальності.

При тому, що британці з французами дуже довго готували десантну операцію, зосереджувалися у Варні, тим не менше, росіяни взагалі не чекали їхнього десанту в Євпаторії. Очевидно, князь Меншиков вважав, що вони висадяться безпосередньо біля Севастополя. Взагалі, це була дуже ялова кампанія з боку російської армії.

Але сказати, що початкова операція союзників по взяттю Севастополя в облогу була блискучою, теж не можна. Починаючи з того, що в них дуже погано спрацювала розвідка.

– З Євпаторії війська союзників рушили на Севастополь. Російське військо їх зустріло на річці Альма. Це була дуже вигідна оборонна позиція на висотах, прикрита річкою. Росіяни дуже впевнено себе почували, але їм не вдалося втримати таку вигідну оборонну позицію. Чому?

– Саме тому, що надто впевнено вони себе почували. Знову-таки, традиційне уявлення росіян, що у них дуже сильна армія. Власне, тоді війну оголосили Росії, але спровокував її Микола І, який казав: Росія така ж, як у 1812 році, коли воювали з Наполеоном. Але ж насправді Росія була непідготовлена до війни 1812 року аж до того, що свинець для куль змушені були постачати в терміновому порядку британці, тоді союзники. Проте самовпевненість, що вони відіб’ють будь-який наступ, через 40 років лише зросла.

На Альмі росіян підвела впевненість в тому, що у них чудові позиції й армія чудова, а французи з британцями розучилися воювати. А союзники натомість просто якісно зробили свою роботу. Битва на Альмі вважається блискучою перемогою саме тому, що в союзників була абсолютно невигідна позиція. Тоді цю перемогу порівнювали з першою битвою Александра Македонського, який, маючи невигідну позицію на річці Гранік, атакував і розгромив персів.

– Блискуча перемога на Альмі. Але далі союзники починають, даруйте, «косячити». Російські війська розбиті і відступають від Севастополя. Там лишаються здебільшого матроси, у яких навіть не в усіх є вогнепальна зброя. Оборонні споруди для захисту міста з суходолу тільки почали будувати. А союзники, замість спробувати взяти місто сходу, починають облогу. Чому?

– У союзників була погана розвідка. Вони були впевнені, що Севастополь добре укріплений, насамперед із Північної сторони, до якої вони спочатку підійшли. Це було абсолютно не так. Північна сторона була слабо захищена. Але вони, що називається, не повірили своїй фортуні і вирішили, що Севастополь треба обійти з іншого боку. Там вони спочатку захопили Балаклаву, отаборилися і після того почали облогу Севастополя.

– Тут треба нагадати, що великою бухтою Севастополь розділений на Північну і Південну сторони. Отже, союзники обійшли місто по півколу. Але і там вони попервах сперечалися: облога чи штурм?

– Треба розуміти, що коаліція проти Росії в Кримській війні склалася буквально напередодні. Микола І взагалі не вірив, що британці з французами домовляться. Мовляв, як після наполеонівських воєн вони зможуть воювати разом? Британія і Франція все-таки порозумілися, але неузгодженості між ними лишалися. Були ще османські війська, потім з’явився контингент Сардинського королівства. Доволі важко узгоджувати бойові дії, в яких беруть участь різні армії з різним вишколом.

– Там ще сталася така халепа, що французький командувач маршал Сент-Арно після Альми сильно захворів і помер невдовзі. Очевидно, це також не сприяло узгодженості.

– Зазвичай, коли говорять про Кримську війну, то обговорюють саме воєнні дії.

Але, як і будь-яка війна, це також політична дія. На це мало звертають увагу, але неузгодженості між союзниками сильно вплинула на хід війни. У французів були одні плани, у британців – інші. Зокрема, що далі робити з Кримом, під якими гаслами вести війну і так далі.

Попервах французи робили ставку на те, що можна оголосити Крим незалежним. Із французькою армією в Криму висадився Месуд-паша, представник династії Гераїв. До речі, іноді цим пояснюють, чому саме Євпаторія, а не деінде. Безумовно, є пояснення топографічні – зручний берег для висадки. Але був і політичний підтекст. Бо саме в Євпаторії розташована мечеть Джума-Джамі, в якій традиційно проголошували нових кримських ханів. Коли французи і британці зайняли Євпаторію, саме в цій мечеті Месуд-паша оголосив, що Крим тепер є незалежним, під захистом Франції. Але тут британці сказали, що це неузгоджена ініціатива і зробили все, щоб звести її нанівець. А коли помер французький командувач, то його наступник відійшов від цієї ідеї.

– Все-таки, під Севастополем союзники мали перевагу в силах. Чому ж так довго, майже рік, тривала облога?

– По-перше, не треба перебільшувати можливості союзників. Це була досить складна операція з дуже розтягнутою логістикою. По-друге, ані французька, ані британська армії не мали великого досвіду взяття фортець. Турки більше мали такого досвіду, але їх не сприймали всерйоз. Тому сказати, що це було довго? Ну, довго, але ж не 10 років, як з легендарною облогою Трої.

– Французи мали досвід облоги фортець в Алжирі, але то були дещо інші фортеці.

– Так. Тут важливо розуміти, що при всій відсталості російської армії, це була велика й організована за європейським зразком армія, досвідчена і цілком спроможна протистояти.

Зняті з кораблів гармати неабияк посилили оборону Севастополя. Це одна з причин, чому росіяни затопили флот, а не використали за прямим призначенням. По-перше, затопили, щоб ескадра союзників не зайшла в головну бухту; по-друге, артилерія з кораблів знадобилася на суходолі.

– Яке враження ця облога, яку в газетах порівнювали з облогою Трої, правила на тодішню європейську громадську думку?

– Тут треба зрозуміти контекст, в якому відбувалася Кримська війна.

Після 1815 року Росія контролювала всю Європу. В 1830 році вдалося вирватися французам і бельгійцям. Після цього іспанці й португальці почувалися більш-менш вільно. Але в 1815–1830 роках майже весь континент контролювала Росія, за винятком Британії.

– Мабуть, не так, як СРСР контролював Східну Європу.

– Абсолютно так само!

Російські війська перебували у Франції до кінця 1818 року. А французький король у цей період затвердив прем’єр-міністром Еммануїла де Ришельє, колишнього градоначальника Одеси.

Священний союз (альянс російського й австрійського імператорів і прусського короля – ред.) мав право навіть без прохання з боку конкретного уряду втручатися у внутрішні справи будь-якої європейської держави для підтримання ладу і придушення революції. Це доктрина Леоніда Брежнєва навіть у більш широкому застосуванні. Бо все-таки СРСР контролював лише Східну Європу. Тому у Франції лякалися, у Бельгії лякалися. Чому, наприклад, у 1830 році там не проголошували республіку? Бо боялися, що «росіяни прийдуть – порядок наведуть». Тоді їх значною мірою врятувало польське повстання 1830–1831 років, яке Росія придушила, як і угорську революцію 1848–1849 років.

Росію вважали дуже сильною у військовому плані державою, яка може надіслати свої війська куди-завгодно. Донедавна росіяни казали про «другу армію світу», а тоді це була «перша армія». І тут французи з британцями кинули їм виклик! Російська потуга виявилася перебільшеною, але в Європі вважали, що це епічна схватка. Мало не Давид кинув виклик Голіафу!

Кримська війна – це перша війна, яку оперативно висвітлювали мас-медіа. У жодній попередній війні не було фотографій. Телеграф був налагоджений. Інформація доходила швидко і наглядно.

– Оперативність інформації вийшла на якісно новий рівень.

– Оперативність і залученість публіки до того, що відбувається. Британців хвилювало, що їхні солдати страждають від холоду. Нам, можливо, це смішно, бо Крим і холод якось не асоціюється. Але для британців це була війна мало не на півночі. І волонтери збирали допомогу. Тобто це зовсім інший рівень залученості. І тому Кримська війна залишилася в історії, серед іншого, як перший досвід медійної війни. До речі, саме тому і використовували епітети про «облогу Трої».

Між іншим, Генріх Шліман, який потім відкопав Трою, теж був пов’язаний з Кримською війною. Він тоді ще не доїхав до Малої Азії, а займався бізнесом і був одним із постачальників російської армії. Здається, одяг і взуття постачав. І, як часто з постачальниками стається, були дуже незадоволені якістю амуніції.

Узагалі, цей конфлікт був певною мірою глобальний. Російська імперія тоді мала кордони більші, ще Аляска їй належала…

– Власне, після тієї війни Росія й вирішила продати Аляску.

– Так. Бо стало зрозуміло: якщо виникла проблема з Кримом, то захистити Аляску росіянам буде ще важче, майже нереально, дуже важко було росіянам. Тоді вони знайшли вихід: оголосили, що це територія не зовсім Росії, а якби приватної компанії. І тому бойові дії саме на американському континенті не велися.

– Росія перед Кримською війною мала потужні зовнішньополітичні позиції. А тут їй не просто оголосили війну, а й висадили десант, який росіяни не могли скинути назад у море. І ніхто з ними дружити не хотів. Сусідні Австрія і Пруссія зайняли позицію недружнього до Росії нейтралітету. І як це все російська суспільна думка переживала?

– Перша реакція на війну була: «що собі Європа дозволяє?!», «можемо повторити!»

Постійно згадували 1812 рік, хоча тоді були зовсім інші умови. Адже тоді Росія воювала проти Франції в союзі з Британією і, можна сказати, такий собі ленд-ліз отримувала. Звичайно, нічого подібного під час Кримської війні не було. Але ні на царя та його оточення, ні на контрольовану громадську думку це не справляло жодного враження. Попервах вони вважали, що зараз усім покажуть, як росіяни вміють воювати.

Коли союзники висадилися в Криму, то це була відносно нещодавно приєднана до Російської імперії територія. Кримські татари тоді складали більшість населення півострова.

Якраз наслідком Кримської війни було те, що російська влада почала свідомо й активно змінювати склад населення Криму. Кримських татар вже тоді звинувачували у «колабораціонізмі». Хоча, можливо, на жаль, більшість кримських татар не брала участь у тій війні. Навпаки, на їхні плечі лягло постачання російських військ, які залишалися в Криму.

Одне із зобов’язань, яке взяла на себе Російська імперія при укладанні миру, було те, що не переслідуватиме тих своїх підданих, які допомагали союзникам. Насамперед, йшлося про кримських татар, хоча були й інші. Але дотримувати свого слова з російського боку не стали. Кримських татар змушували залишити Крим із подвійною енергією, бо їх і раніше витискали з півострова. Вигнанці з Криму і північного Кавказу склали великий потік переселенців до Османської імперії. Це стало одним із наслідків Кримської війни.

– Союзники довго не могли взяти Севастополь. Натомість росіяни так само невдало намагалися зняти цю облогу. В чому причини їхніх невдач?

– Тому що вони зіткнулися з суперником, силу якого явно недооцінили.

Ми вже казали про поразку росіян при Альмі, яка відкрила союзникам шлях до Севастополя. Так само було і в інших випадках. Армії союзників були досить професійні, добре підготовлені й озброєні. І технічно вони переважали значно росіян. Відомо, що перша залізниця на українській землі прокладена англійцями від Балаклави до позицій під Севастополем.

Натомість у Російській імперії тоді було лише дві залізниці, але далеко на півночі. Технічна перевага давалася взнаки, російське озброєння програвало в дальності й точності стрільби.

– Один із феноменів тієї війни, що союзники воювали далеко від Франції і ще далі від Британії…

– Але близько від Османської імперії.

– Все-таки основні бази постачання були не в Османській імперії, а транзитом через неї. Проте, хоч і не відразу після висадки, але в підсумку вони постачали свої війська краще на чужій території, ніж росіяни на своїй. Як так могло статися?

– У нас ще сидить зневага до османів. Ми звикли їх сприймати, як слабкого суперника.

– У тій війні це об’єктивно слабкий суперник.

– По-перше, союзники спиралися на османські бази, які були відносно близько від фронту.

По-друге, Росія була тоді і залишається досі великою за розміром державою. Відстань від Москви до Криму – немаленька. Крім того, це суходіл. Хоча кораблі тонуть, але морем було швидше і простіше постачати, аніж суходолом, а надто враховуючи стан доріг у Росії.

– А як росіяни сприйняли падіння Севастополя?

– Росіяни мають великий досвід перетворювати поразки у перемоги, принаймні, для своєї громадської думки. Найвідоміша поразка росіян у 1812 році – Бородіно. Армія змушена була відступити і залишити Москву. Як це представляється в Росії? Бородіно – це місце «бойової слави» і «майже перемога»! Хоча навіть поважні російські історики ніколи не казали, що це перемога. Але зупини будь-якого росіянина на вулиці і запитай, хто переміг під Бородіном – скаже: ми! Так і тут! Із поразки створили може й не перемогу, але героїчний епос.

Тут доклали руку і російські літератори, той же Лев Толстой зі своїми «Севастопольськими оповідками». Кожну битву, де не було однозначної переваги тієї чи іншої сторони, робили «перемогою». Цей епос зберігся в народній пам’яті, і зараз Кримська війна не сприймається, як ганьба, яка насправді спіткала Російську імперію. Така от психологічна компенсація – росіяни тут мають великий досвід.

– Все-таки після поразки російська влада зрозуміла, що, як колись казали на українських виборах, «потрібні зміни!». І зміни почалися.

– Безумовно, Кримська війна підштовхнула Російську імперію до змін. Олександр ІІ прямо казав: якщо ми не почнемо зміни, то будемо програвати на полі бою, не кажучи про те, що в нас може відбутися всередині країни. Ми ж пам’ятаємо, наступну велику поразку росіян – війну з Японією, яка для Російської імперії завершилася революцією.

Олександр ІІ виявився досить далекоглядним державним діячем. Він зрозумів, що потрібні зміни і почав їх. Крім того, він виявився досить успішним дипломатом. Звичайно, умови Паризького миру, який підвів риску під Кримською війною, росіяни називали принизливими. Але, за винятком виходу до Дунаю, Росія не втратила територій. Крим залишився за нею. Їй заборонили мати Чорноморський флот, який на той час був затоплений, і оборонні споруди в чорноморських портах. Але цих споруд особливо й не було. І забувають про те, що аналогічні обмеження були накладені на Османську імперію, яка нібито перемогла!

Тому Паризький мир я назвав би російським успіхом. Передусім, вони дуже вдало використали розбіжностями між французами і британцями. Другий момент – Олександр ІІ грав на сподіваннях [Заходу], що Росія проведе реформи і зміниться, тому не треба робити надто велику ганьбу росіянам, бо вони образяться. Боюся, що таке може повторитися. У війні, яка триває зараз, до поразки Росії ще далеко, але вже розповідають, що треба такі умови, щоб росіяни не образилися, щоб у них не було синдрому версальсько-веймарського і так далі. Тобто це традиційна гра.

На мою думку, найбільшою поразкою Заходу в Кримській війні й особливо під час мирних переговорів було заплющення очей на те, що Російська імперія контролює захоплені території.

– Тоді Франція і Британія теж були колоніальними імперіями.

– Так. Але Захід звик дивитися на загарбані Російською імперією території російськими очима. Мовляв, які кримські татари, які українці?! Ну, ще поляки – так, більш-менш. Але навіть на поляків уже закривали очі. І це тоді, коли Росія була в найгіршому політичному і військовому становищі!

– Як оцінити український фактор у Кримській війні? Ніби основні події розгорталися саме на українській території – у Криму та й по всьому Чорноморському узбережжю. Тоді союзники обстрілювали Одесу…

– А також взяли Кінбурн і намагалися взяти Миколаїв. В Азовському морі були бойові дії.

– Багато українців було в російській армії. Навіть адмірала Нахімова матроси називали «Нахименко» і казали, що «це більш по-матроськи». Хоча це більше по-українськи. Але Україна тут ніби не присутня.

Натомість у складі турецької армії був підрозділ Міхала Чайковського – два козацькі полки. Їх екіпірували й озброїли французи, тому вважали, що це мало не найкраща турецька кавалерія.

– Козаків Чайковського справді вважали кращою в османській армії кавалерією.

– Але він активно діяв на Дунаї, а потім ні в Криму, ні на Кавказі його не задіяли.

– Це та ж сама історія, що й з кримськими татарами. Здавалося б, хто має найбільшу зацікавленість у відродженні Кримського ханства, як не колишній сюзерен? Але Османська імперія ставилися до реставрації Гераїв ще прохолодніше, ніж британці.

– Чому?

– Мабуть, вважали, що це вже відрізана скибка, і створювати нову мусульманську державу під егідою Заходу якось не випадає. Тобто нібито ніхто не заперечував, але всерйоз про це не говорили. От на Садик-пашу Чайковського робили ставки. Але знов-таки, тут не треба перебільшувати…

– Вагу двох полків кавалерії?

– З одного боку. А з іншого – що це був якийсь продуманий проєкт. Такого не було. Попервах використали цей фактор для війни проти Росії, а після того забули.

Така проблема, умовно кажучи, і в нас може виникнути. Зараз визнали, що Ічкерія окупована територія, підтримуємо будь-який рух підкорених Росією народів до самостійності чи, принаймні, самовизначення. Але питання в тому, що війна закінчиться – і що: будемо й далі їх підтримувати чи забудемо на наступний день? Тобто завжди, коли задаємо комусь питання, треба задавати і собі: як ми діяли би в цій ситуації?

Так от, жодного великого проєкту з Чайковським не було. Це була більше його ініціатива. До речі, він зібрав під свої прапори не лише українців, там і поляки були.

– Чайковський і сам поляк, хоча й українофіл.

– Так. Але він задіяв і некрасівців.

– Це, скажімо так, донська старообрядська еміграція.

– Нащадки тих, хто боровся проти Мокви ще під проводом отамана Булавіна, а після поразки втік до Османської імперії.

– Тобто проєкт Чайковського, хоч і був під прапором задунайських запорожців, але…

– Але зібрали там різних людей. До Чайковського французи ставилися скептично, не кажучи вже про британців. Йшлося про використання під час війни. Схожа історія була з черкесами на Кавказі, яким допомагали британці. Але це була радше приватна ініціатива окремих людей, яку на офіційному рівні підтримували дуже умовно. У потрібний момент давали підтримку, а потім забували.

Тому не можна сказати, що була якась продумана політика щодо кримських татар або щодо українців. І це трагедія, яка часто траплялася, коли українці воювали один проти одного в різних арміях, як це було в Першу світову війну. Фактично – це загибель за чужі інтереси, яка підкреслює важливість бути незалежним, щоб тебе не втягували і не змушували розплачуватися за чужі авантюри.

– Все-таки, як цю війну вписати в українську історію? Ніби українці активно задіяні, але ніби і не суб’єкт.

– Саме як досвід війни, коли Україна була позбавлена незалежності й використовувалася як гарматне м’ясо, як база постачання чужої армії. Так, там воювали українці, але це була чужа армія під чужими прапорами, яка виступала за інтереси, які не мали нічого спільного з українськими інтересами.

– Севастополь перенасичений російськими пам’ятками на честь тих подій. Після того, як там буде відновлено українську владу, що з усіма цими російськими імперськими артефактами робити, як на вашу думку?

– А що роблять китайці з російськими артефактами «героїчної оборони Порт-Артуру»? Нічого не роблять. Це китайська земля, живуть там китайці, й історія там китайська, а не російська.

– Але ж там є якісь пам’ятні знаки?

– Безумовно. Думаю, що і тут теж будуть. Бо це глобальна війна була. Люди гинули, були героїчні вчинки з обох боків лінії фронту. І меморіалізувати потрібно звитяги не лише російських вояків різного етнічного походження, а й звитяги союзників.

Думаю, про це наші нинішні союзники теж мають подбати, якщо вони шанують свою історію. Тому згадувати – так, меморіалізувати – так, глорифікувати – ні.

Я впевнений, що після повернення Криму під контроль української влади історія Севастополя закінчиться. Буде історія Ак’яра – міста, яке існувало до створення морської бази, є давнішим і більшим за історію Севастополя.