Командир кулеметного взводу, командир штурмової групи, молодший сержант 58-ї бригади Олександр Цебрій пережив цілий рік безперервних бойових дій на нулі в піхоті. Захисник поліг на Донеччині у бою 24 липня, отримавши тяжкі поранення.
Цього дня він дав інтерв’ю журналісту Юрію Бутусову. Це сталося за кілька годин перед тим, як він зі своєю групою мав штурмувати ворожий опорний пункт.
Олександр Цебрій вважав, що шанс на те, аби Україна вистояла, дали прості українці.
“Те, що в Україні почалася війна – було питання часу. На мою думку, було два варіанти: або була б війна і Україна б стала губернією росії, або здали б інтереси України. Як це, в принципі, відбувалося. Ніхто не очікував, що піднімуться прості українці і скажуть: “Ні, так не буде”. Ми тримаємось не завдяки політикам, а завдяки звичайним піхотинцям”.
Одного разу колишній мер Умані врятував побратима, витягнувши його по замінованій території.
“Ми всі стараємося забрати свого побратима з поля бою, тут ніякого подвигу немає. Ми вийшли втрьох: розвідник, я і сапер. Прокладали шлях до позиції, бо там все було заміновано. Мій побратим Руслан розмінував усе, обійшов навколо позицію, знайшов декілька протипіхотних мін, розмінував їх, але став на щось, що його підірвало. Я тягнув його 500 метрів, він був у свідомості й ногою допомагав відштовхуватися. Земля від підриву побила йому очі, він нічого не бачив. Ми були далеко від розмінованої нам стежки”.
Орден “За мужність” Олександр Цебрій отримав за взятого у полон бурята. Перед цим його побратим з кулемета пошкодив ворожу техніку і на позиціях ще залишалися росіяни.
“В рацію прозвучало, що там ще є ворог і чи можемо організувати його полон. Ми полонили бурята, йому 50 років і звати Алєксєй. Він неймовірно смердів. Я забрав у нього документи і телефон. Потім прийшли хлопці з дальніх позицій і я передав його їм. За це я отримав орден “За мужність”.
Першу контузію “Мер” отримав під час газової атаки, коли ворог намагався “викурити” захисників із бліндажів, аби закидати потім гранатами з дронів. Олександр, задихаючись, побіг та знайшов укриття.
Попри все це в соцмережах розганявся фейк про те, що Цебрій нібито ніде не воює.
“Один політичний лузер, депутат Верховної Ради підговорив кількох людей, які колись мали відношення до Збройних сил. Вони почали розганяти фейки, що Цебрій не воює, а їздить зі знімальною групою десь в Чернігові. Мене це спочатку тішило, але люди почали ставити питання в соцмережах. Хлопці казали: “Ми тут воюємо, вмираємо. а якась нечисть буде так про тебе говорити”. Хлопці хотіли поїхати під Верховну Раду, зустріти його, смикнути за комірець і спитати: “Що ти собі дозволяєш?”.
Перед війною захисник мріяв підійнятися на Еверест. Для цього він довго тренувався, купив спорядження й “гірське” взуття.
“В минулому році я планував “штурманути” Еверест. Тренувався, підіймався на Арарат, Казбек, обходив Карпати. Я марив цим. Але війна свої корективи і зараз в цьому взутті я штурмую не Еверест, а посадки”.
50-річний Олександр жартував, що боявся зізнатися своїм побратимам про свій вік.
“В нас кулеметний взвод і є молоді хлопці, “на приколі”. І дядько, якому 54 чи 57 років. Він погано чує і вони починають його підсмикувати: “Дєд, де твій мопєд?”. Я думаю, про свої 50 буду мовчати, бо ще мене почнуть смикати”.
Військовий вважав, що війна вже б закінчилася виходом на кордони 1991 року, якби українці були такими ж об’єднаними, як в перші місяці вторгнення, а можновладці працювали на перемогу, а не сиділи на “потоках”.
Олександр Цебрій загинув від тяжкого поранення внаслідок влучання міни за кілька годин після того, як дав журналісту інтерв’ю. Перед цим захисник вів стрілецький бій з противником та закидував його гранатами. Попри це групі Цебрія вдалося захопити російський опорний пункт.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram