Стів Гаттерман
16 жовтня російські авіаудари вразили меблеву майстерню, лісопилку та оливковий прес у сирійській провінції Ідліб. Загинули 10 мирних жителів, зокрема дитина. Про це повідомили Сирійська обсерваторія з прав людини, що базується у Великій Британії, та «Сирійська цивільна оборона» («Білі шоломи»).
Два дні потому президент Росії Володимир Путін виступив у ролі миротворця на Близькому Сході під час зустрічі з журналістами країн групи БРІКС. Він заявив, що Москва готова зробити все можливе для припинення, як він висловився, «жахливих ударів по цивільних об’єктах у Секторі Гази», пропонуючи посередницькі послуги Москви.
«Я дуже сподіваюся, що ескалації цього конфлікту можна уникнути», — сказав Путін.
Хоча смертельні російські бомбардування в Сирії суперечать цим словам, бажання уникнути ширшої війни може бути щирим. Аналітики кажуть, що Кремль задоволений поточним рівнем насильства на Близькому Сході, оскільки це дозволяє йому скористатися хаосом для просування власних інтересів у регіоні, в Україні та світі. Однак Москва побоюється більш масштабного конфлікту.
«Війна, безлад і хаотична політика США полегшили Росії маневри на Близькому Сході», — каже Танассіс Камбаніс, директор Century International, підрозділу американського аналітичного центру The Century Foundation, у коментарі для Радіо Свобода.
Існує кілька причин, чому поточний рівень кровопролиття та нестабільності на Близькому Сході вигідний Москві, кажуть фахівці.
Одна з них — це те, що берлінська експертка з російської політики на Близькому Сході Ханна Нотте називає «дивідендом відволікання». Ця криза забирає увагу світу від України, де російські сили майже щодня вбивають мирних жителів під час жорстокого вторгнення.
Ситуація змушує Вашингтон і його союзників витрачати гроші, зброю та ресурси на Близькому Сході, попри те що вони намагаються стримати Росію у війні проти України, адже результат цього протистояння матиме серйозні наслідки для Заходу.
Окрім такої практичної вигоди, є ще й пропагандистський бонус, який може бути навіть важливішим для Путіна, котрий представляє війну в Україні як частину цивілізаційного протистояння зі США та Європейським союзом і прагне залучити на бік Росії якомога більше країн світу.
«Зростаючий нахил»
З моменту, коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, «конфронтація із Заходом через Україну стала визначальною логікою, яка керує російською політикою на Близькому Сході», зауважила Нотте у коментарі для Радіо Свобода.
На цьому тлі ізраїльські атаки в Газі та Лівані — це джерело можливостей для Москви. Росія використовує їх для залучення країн Глобального Півдня та інших частин світу, представляючи насильство на Близькому Сході як результат хибної та руйнівної політики Заходу, особливо США.
Для Кремля використання кризи на Близькому Сході та війни в Газі як зброї проти Вашингтону є «очевидним рішенням», вважає Алекс Ватанка, директор програми Ірану в Інституті Близького Сходу.
«Це справді шкодить США не лише на… Близькому Сході, але й у міжнародному масштабі, враховуючи самі Сполучені Штати», – сказав Ватанка у коментарі для Радіо Свобода.
Водночас вплив Росії на Близькому Сході не безмежний. Зараз Росія може посідати значну роль у регіоні, не докладаючи надмірних зусиль. Але ескалація ширшого конфлікту може виявити її слабкі сторони.
«Війна проти України підживила зростаючий нахил Москви до антизахідних сил у регіоні», — сказав Нотте.
Це стосується Ірану, який постачає зброю Росії і допомагає обходити санкції. Це також про так звану «Вісь опору»: угруповання, такі як ХАМАС (палестинська організація, визнана терористичною США та ЄС), «Хезболла» в Лівані (визнана терористичною в США, а в ЄС до санкційного списку належить її збройне крило) та повстанці-хусити в Ємені.
Обмежені важелі впливу
Водночас Росія продовжує грати складну гру на Близькому Сході: вона не хоче занадто відштовхувати Ізраїль або держави Перської затоки. Але, з іншого боку, вона має дуже мало шансів або взагалі жодних на те, щоб налаштувати ці країни проти США, навіть якщо є можливості для співпраці в деяких питаннях.
Росія та Іран мають «дуже різні системи, дуже різні світогляди» й об’єднані головним чином антиамериканізмом, вважає Ватанка.
«Чи може Росія взяти цю модель і поширити її на інші країни в регіоні, як-от Туреччину? Відповідь — ні, — зазначив він. – Те, що країна приєднується до Шанхайської організації співробітництва або БРІКС, не означає, що вона готова змінити сторону й відмовитися від Сполучених Штатів».
Крім того, попри дружні заяви й угоди — як-от «пакт про всеосяжне стратегічне партнерство», який Росія планує невдовзі підписати з Іраном — Москва співпрацює з Тегераном та його союзниками тільки заради власних інтересів, принаймні на цей момент.
«Росіяни не хочуть посилювати «Вісь опору». Вони хочуть використовувати «Вісь опору», — каже експерт.
Наразі, за словами Ватанки, Путін хоче зберегти статус-кво в регіоні, яким би хитким і кривавим він не був.
Інші погоджуються.
«Визначена безсилість»
«Напруженість і останні події поки що не загрожують інтересам або позиціям Росії в регіоні, — зазначає Нотте. – Але ми можемо опинитися на порозі переломного моменту, особливо якщо відбудуться удари Ізраїлю по Ірану або значне погіршення ситуації в Сирії, де цей баланс може змінитися і ризики почнуть переважати над вигодами».
Оскільки війна в Україні є «пріоритетом і вимагає багато ресурсів від Росії», Москва «не хоче бачити значне загострення ситуації в Сирії, яке вимагатиме від неї посилити свої зусилля там», додала вона.
Що стосується Ірану, ізраїльський напад може послабити його оборонну промисловість, що «ймовірно, не влаштовує Росію, з огляду на їхнє посилене партнерство з Іраном».
«Ще одна річ, яка може статися у разі ізраїльської атаки на Іран, — це потенційне викриття певного російського безсилля, оскільки я не бачу, що Росія могла б захистити Іран в разі ескалації та ізраїльської відповіді, — зазначила Нотте. – Росії, ймовірно, доведеться залишитися осторонь, що може зашкодити її репутації».
Москва й надалі намагатиметься зберігати баланс, але «чим більше «Вісь опору» піддаватиметься тиску в регіоні, тим більше ми зможемо побачити, як Росія надає певну допомогу іранським партнерам, таким як хусити чи «Хезболла», — додала експертка. – Росія може стати більш активною».