Спільне комюніке підписали 45 країн
Представники більшості країн – учасників Конференції з питань гуманітарного виміру Формули миру, що відбулась в канадському Монреалі, підписали Спільне комюніке. В документі задекларовані принципи щодо допомоги Україні в поверненні та реінтеграції військовополонених, цивільних заручників та примусово депортованих до Росії дітей. Про готовність долучитися до процесу заявили п’ять країн – Катар, Ватикан, Об’єднані Арабські Емірати, Литва та Південно-Африканська Республіка (ПАР).
Наскільки важливою є ця подія для України, чи прискорить вона найближчим часом процеси звільнення наших громадян з полону та повернення з депортації, та як відреагувала на комюніке Росія, “Телеграф” розпитав у юристки-експертки Регіонального центру прав людини (RCHR), доктора філософії у галузі права Катерини Рашевської.
Мережа країн-партнерів в питанні повернення громадян
Конференція з питань гуманітарного виміру Формули миру зібрала в останні дні у Монреалі представників понад 70 країн та міжнародних організацій. Й це попри спроби Росії зірвати захід через прямий тиск на учасників, на чому наголошував міністр закордонних справ України Андрій Сибіга та його канадська колега Мелані Джолі під час підсумкової пресконференції. Адже вони мали знайти оптимальні варіанти для примусу російської сторони до дотримання міжнародного гуманітарного права та прав людини, якими вона зараз нехтує.
Ключові меседжі, які українські посадовці доносили до іноземних учасників під час зустрічей, робочих сесій, тематичних дискусій: дії Росії, що катують у полоні військових, викрадають цивільних, примусово вивозять українських дітей за межі країни – є геноцидом. А також наголошували: потрібно фіксувати ці злочини та не лише засуджувати, а й докладати зусиль, щоб за них настало адекватне покарання. Крім того, потрібно шукати інструменти, які б зробили повернення українських громадян більш ефективним, структурованим, масовим і безпечним.
“Ми маємо докласти всіх зусиль, щоб міжнародні механізми повернення військовополонених, цивільних осіб та дітей нарешті запрацювати на повну силу. Союзники повинні запровадити ефективні санкції проти тих, хто ігнорує та саботує міжнародне право”, – цитує Андрія Сибігу офіційний сайт МЗС.
Своєю чергою уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець на своїй сторінці в Facebook повідомив про створення Міжнародної коаліції країн за повернення українських дітей. Натомість в МЗС зазначили, що йдеться про “мережу країн-партнерів, які пообіцяли надавати нам практичну допомогу задля прискорення повернення військовополонених, цивільних осіб та примусово депортованих дітей”.
Більше конкретики в цьому питанні надала Мелані Джолі, яка на згаданій пресконференції подякувала Катару, Ватикану та Південній Африці за те, що вони будуть посередниками в процесі переговорів щодо повернення дітей. Транзитними країнами при цьому мають виступити Литва та Катар. А Об’єднані Арабські Емірати залишаться посередниками в переговорах щодо обміну військовополоненими.
Також результатами конференції стало Спільне комюніке, тобто повідомлення про хід та наслідки переговорів, а також про досягнуті угоди.
Країни вперше прописали вимоги до агресорки
– Спільне комюніке підписало трішки більше, ніж половина країн учасників Конференції з питань гуманітарного виміру Формули миру, а саме 45. Це, в принципі, гарний результат, – наголосила в коментарі “Телеграфу” Катерина Рашевська. – Але ми маємо розуміти, що комюніке – юридично необов’язковий документ. Тобто, це фактично така собі чергова декларація принципів, яка покликана врегулювати проблему. Звісно, ефективніше б на це працювало підписання юридично обов’язкових домовленостей. Але такі зобов’язання з урахуванням становища, в якому опинилась Україна, не дуже багато держав готово на себе брати.
Повернемось до документа. На початку комюніке містить досить чіткі вимоги до Російської Федерації, яких вона повинна була б дотримуватися, якби діяла в рамках чинного міжнародного права. Це і гуманне поводження із військовополоненими та цивільними особами, які протиправно затримані, це і гарантії, які вона була б повинна надавати українським дітям, що перебувають під її контролем. Й дуже добре, що вперше держави реально прописали вимоги, тобто що вони очікують від Російської Федерації, і зазначили, що у випадку їх невиконання має настати відповідальність. Це позитивний момент.
Далі в нас йдуть “Монреальські зобов’язання”. Їх, на жаль, лише чотири. Перше зобов’язання стосується координації зусиль. Це добре, бо Україна має перебувати на одній хвилі із міжнародними організаціями, з іноземними партнерами, так само й з неурядовим сектором, які допомагають повертати дітей та дорослих. Четверте зобов’язання є не те щоби дублюванням, але досить розширеною версією першого. Бо там йдеться про підвищення міжнародної обізнаності про жорстоке поводження Росії з українськими військовополоненими, незаконне затримання та жорстоке поводження Росії з українськими цивільними особами, а також про незаконну депортацію та насильницьке переміщення українських дітей, а також спільні зусилля щодо покарання.
Друге зобов’язання стосується визначення держав-посередників, які додатково до наявних механізмів Женевських конвенцій долучились би до переговорів з цього питання. В третьому йдеться про реінтеграцію та реабілітацію в контексті як дітей, так і дорослих – цивільних та військовополонених – після їхнього повернення.
І саме останній темі, за коментарями учасників, була насправді присвячена значна частина конференції. Що не дивно, оскільки, відверто кажучи, без Російської Федерації дуже важко придумати якісь реально ефективні кроки, які стосуються повернення українських громадян. Ми знаємо, що ця країна продовжує блокувати цей процес, вона продовжує маніпулювати тим, що люди перебувають під її контролем, намагаючись викрити для себе якісь політичні “бенефіти”.
ПАР публічно оголосило про свій намір допомогти
– Що там ще цікавого відбулося? Я завжди рекомендую дивитися крім комюніке також на те, з якими заявами виступали держави разом, – наголосила співрозмовниця. – Цього разу також досить цікаві аспекти не увійшли до документа, й це трапилось неспроста. Я впевнена, є певний розрахунок на нашу коротку пам’ять, можливо, ми щось забудемо. А якби це було викладено в документі, то лишилось би там назавжди.
Зокрема, мова йшла про те, що ПАР вперше долучиться до Катару та Ватикану у процесі повернення українських дітей. Чи буде це класичне посередництво, якого ми очікували? Тобто щоб це була якась юридична обов’язкова угода, чи угода в іншому форматі, але в якій хоча б чітко було передбачено алгоритми дій такої держави-посередниці? На жаль, ні. Повторюсь, що пункт 2 “Монреальських зобов’язань”, які містяться в комюніке, просто говорить про підтримку такого формату посередництва. Власне, він вже існує. Але те, що ПАР принаймні заявило про такий намір, це вже позитивно.
Так само Об’єднані Арабські Емірати, які вже мали кілька успішних акцій щодо повернення українських військовополонених, відкрито заявили про те, що готові продовжувати цю діяльність і надалі. Що мене особисто стурбувало, це те, що мовчала Саудівська Аравія та Туреччина. Хоча попередньо вони висловлювали готовність повертати військовополонених та дорослих цивільних осіб. Дуже дивно, що вони не заявили про це на конференції.
Й так само досить НЕпозитивно те, що вже згадані Саудівська Аравія, Туреччина, Об’єднанні Арабські Емірати, Туреччина не долучилися до Спільного комюніке. Тобто вони навіть не поставили свої підписи під юридично необов’язковим документом. Я думаю, що частина з них не хотіла псувати відносини з Російською Федерацією. Можливо, це був такий продуманий політичний крок. Щоб коли дійде до перемовин, щоб Російська Федерація не звинуватила ці країни, що висловили бажання бути посередниками, що вони вже не нейтральні.
З огляду на сказане, можна зробити висновок, що на конференції, на жаль, було більше політичного, аніж юридичного. А таким чином промоніторити те, чи будуть досягнуті конкретні результати за цими домовленостями, досить важко.
З позитивних моментів заходу можу ще назвати той факт, що від учасників лунали заяви про виділення коштів на повернення наших громадян, а також їх реабілітацію та інтеграцію. Нагадаю, що Литва та Катар повідомили, що будуть транзитними країнами, коли бути йтися про дітей. Щодо Литви – це логічно з огляду на географічну близькість до РФ, а щодо Катару – виглядає дивно. Так, за посередництва цієї арабської країни вже повертались наші діти в Україну, так само як відбувалось возз’єднання російських дітей з їхніми родичами. Й буде дуже недобре, якщо повториться досвід цієї весни, коли вони всі разом проходили реабілітацію в Катарі. Сподіваюся, нам вдасться уникнути такої практики
РФ блокує надання консульських послуг українцям
– Якщо комюніке – це декларація певних принципів, то для їхньої реалізації, які кроки ще потрібно вжити – розробити додаткові документи, угоди?
– Очевидно, якщо ми хочемо отримати реальний механізм розв’язання проблеми, а не сет політичних домовленостей, чи декларацій або просто озвучення принципів, тоді на розвиток комюніке має бути ухвалена хоча б якась резолюція. Вона теж не матиме юридично обов’язково характеру, але вона має потенціал стати звичайним правом.
Й, звісно, коли ми говоримо про загальні кроки, визначені документом, не вистачає конкретики. Наприклад, в четвертому пункті “Монреальських зобов’язань” говориться про координацію стратегічних комунікаційних компаній. Про що йдеться? Це будуть якісь дайджести від міжнародної коаліції за повернення дітей для того, щоб протидіяти російській пропаганді на Глобальному Півдні? Чи це буде якийсь інший формат сповіщення, можливо, через дипломатичні інституції?
Наведу ще приклад таких заяв, які пролунали, на мій погляд, на конференції аби пролунати. Наприклад, про необхідність надавати консульські послуги українцям, які перебувають під контролем РФ.Так, це дуже важливо, це просто стратегічно потрібно. Але! Україна протягом всіх цих трьох років з моменту розірвання дипломатичних відносин з Росією намагається призначити третю державу, для того, щоб вона ці послуги надавала. РФ блокує даний процес. Вона не дозволила надавати такі послуги навіть Швейцарії, яка в усьому світі виконує подібні функції, бо вважається нейтральною країною. Проблема лишатиметься й з депортованими дітьми, бо Росія не визнає їх більше українськими громадянами, нав’язує їм своє громадянство. Таким чином ці консульські послуги все одно не будуть їм надаватися й консул не буде до них допускатися.
Також мене дивує ініціатива щодо так званого патронату над українськими дорослими цивільними, які перебувають у російських закладах утримання, з тим, щоб вони проводили інформаційні кампанії. Це не буде ефективним, тому що ми бачимо, як РФ навпаки намагається використовувати медіатизацію щодо конкретної особи, аби її затримувати під цим контролем, бо їм ця медіатизація вигідна, адже вона підвищує ціну за повернення такої особи.
Тому є багато речей, які досить дискусійно можуть спрацювати, а можуть не спрацювати, але було і багато позитивного. Звісно, дуже важко не погодитися з нашим Уповноваженим ВР з прав людини Дмитром Лубінцем, що такі заходи потрібні, аби підтримувати тему видимою, тримати її на слуху. Тут нічого не можна сказати проти, але оскільки нам обіцяли конкретні ефективні кроки для повернення дітей, на жаль, я їх у підсумковому комюніке не побачила.
Для розробки стратегії реінтеграції треба визначитися з цифрами
– Чи змінились цифри щодо депортованих/повернутих дітей?
– Депортованих дітей так і залишається 19 546. Що стосується повернутих, чесно, досить важко сказати. На платформі “Діти війни” вказано 388 осіб, пан Лубінець говорить про 973, Сибіга у Монреалі озвучив цифру 860. Розбіжність пов’язана з двома проблемами. Перша – це те, що у нас немає єдиного визначення, хто така дитина повернута з депортації, або з примусового переміщення, або з-під контролю РФ. І друга – це відсутність єдиної бази даних про таких дітей. Ми рекомендували її створення у відкритому листі від 61-ї неурядової організації до учасників конференції у Монреалі. На жаль, цього пункту не було передбачено в комюніке. А щоб будувати стратегію реінтеграційну, реабілітаційну, нам потрібно розуміти, хто ці діти, де вони знаходяться зараз, яких вони послуг потребують, які послуги ми їм реально можемо забезпечити тощо.
– При цьому всі також розуміють, що час грає проти українських дітей?
– Це також очевидно. Ми це бачимо на прикладі дітей, депортованих з Кримського півострова. Вони росли в Росії, мають російську ідентичність, стійкі сформовані сімейні зв’язки із громадянами РФ, які їх усиновили чи взяли під свою опіку. Питання їхнього повернення є надзвичайно складним і, на жаль, надзвичайно незручним для міжнародного співтовариства. Тому, що відкрито сказати про те, що таких дітей, ймовірно, доведеться залишити цим росіянам, ми не можемо. Сказати, що подібна ситуація може повторитися, якщо діти, яких депортували у 2022-му, перебуватимуть під контролем росіян ще кілька років, також не можемо.
Питання незаконного усиновлення і встановлення опіки над українськими дітьми росіянами, також розглядалося на конференції у Монреалі. Мені це відомо. Добре, щоб хоча б про це говорили, навіть якщо немає конкретних результатів і закликів до дій.
– Якимось чином Росія відреагувала в публічному просторі на конференцію, комюніке?
– Поки ми з вами розмовляли, я зайшла на сторінку Марії Львової-Бєлової (російської дитячої омбудсменки – Авт.), там про комюніке – ні слова. Вона як раз на тимчасово окупованих територіях спілкується з нашими дітьми й почувається нормально. Думаю, що реакції не буде взагалі, принаймні вони точно не почнуть раптом підлаштовувати свої дії під те, що написане в комюніке. Бо там насправді немає нічого, щоб могло їх налякати.
Попри це важливо, що про ситуацію з військовополоненими, цивільними заручниками, депортованими дітьми говорять на міжнародному рівні. Чи реально вплине цей комюніке на повернення дітей і на його темпи? Ймовірно, ні, не вплине. Чи допоможе реабілітувати й реінтегрувати дітей, які будуть повертатися? Так, з високою ймовірністю допоможе. Адже були заяви про виділення коштів і ми почули про нову кількість держав Глобального Півдня, які хоча б на словах задекларували, що готові щось робити для повернення й звільнення українських громадян. Й це також плюс. Сучасні геополітичні реалії дають нам радіти з такої крихти результатів.