Черкащанин Іван Дубина працював до війни у лісі. Після початку повномасштабного вторгнення потрапив до ЗСУ та їздив зі своєю зеніткою по трьох областях України у складі мобільної вогневої групи, пише Козацький край.
Десять днів жовтня 2024 року військовий на позивний «Чужий» запам’ятає надовго. Як їхня четвірка перекривала дорогу ворогам, які рвалися до зайнятого ЗСУ села у Курській області. Як «зашивали» дорогу протитанковими мінами. Як на тих мінах підірвалася спочатку російська машана «Тигр» з кадирівцями, а потім БМП з піхотою і п’ятеро росіян з неї здалися в полон. Як полонених відправили в тил, а самі продовжували розстрілювати, як в тирі ворогів, яких їхні командири після перших двох підбитих машин вже просто зсаджували з броні у чистому полі й тікали назад. Пізніше був і шостий полонений – сибіряк Гріша, який в армію путіна пішов, щоб не потрапити до тюрми, бо саме перебував під слідством.
А потім все перетворилося на суцільне пекло вибухів снарядів і ударних дронів, на безперервні атаки, поміж якими прозвучала команда по рації готуватися до прориву – в умовах, коли навколо їх позиції вже майже зімкнулося кільце оточення. От тоді і довелося прикопати мобільний телефон і зжувати сім-карту з нього – бо знали від полонених росіян, що хоч їм і дали наказ українців у полон не брати, та телефони вбитих окупанти використовували, щоб вимагати гроші з родин загиблих.
Батальйонне командування підтримало українських бійців артвогнем прикриття і прислало дрона, з якого їм скинули запасні акумуляторні батареї до рацій та три карти місцевості для трьох груп, які зібралися на їхній вогневій позиції для прориву з напівоточення.
Виходили спочатку через болото, а потім – по полю, засіяному ріпаком, у якому їх безперервно обстрілювали і де відзначився полонений Гріша, який вперто й самовіддано цупив на собі одного з поранених українських бійців. На прорив пішли о 3-й годині ранку 17 жовтня, до своїх вийшли лише о шостій вечора наступного дня.
Побратими дали Івану Дубині позивний «Чужий» на честь іншопланетного монстра з однойменного американського кінобойовика. Та насправді 39-річний працівник з Грушківського лісництва має надзвичайно мирний характер по життю і двох дітей. Меншого Святослава, якому нещодавно рік і місяць виповнилося, мамі зараз допомагає глядіти 12-річна донька.
Іван ще в госпіталі, проходить реабілітацію. У жовтні-2024 він встиг пережити і вибух у його «норі» гранати з газом, і вибух поруч двох звичайних гранат, і контузію, і «окопну стопу» – набрякання ніг внаслідок безперервного перебування взутим в умовах траншей і бліндажів.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram