ЄС хоче повернути собі лідерство в оборонній галузі.
Ще до перемоги Дональда Трампа на виборах президента США Європейський союз занепокоївся питанням, як стати конкурентоспроможним і процвітаючим, й врешті повернути собі лідерство.
Аби отримати дорожню карту такого шляху на наступні п’ять років, в ЄС вирішили звернутися до Маріо Драґі — колишнього президента Європейського центрального банку та одного із найвідоміших економістів у Європі. Той підготував звіт на 400 сторінок, що відображає його особисте бачення майбутнього економіки ЄС.
Неофіційно цей документ називають “Біблією Драґі” з амбітними пропозиціями, на виконання яких потрібно щонайменше 800 мільярдів євро на рік.
Не факт, що в ЄС стане ресурсів та політичної волі на втілення плану в життя. Але Маріо Драґі був присутній на нещодавній зустрічі Європейської політичної спільноти в Будапешті, яка пройшла на тлі блискавичної перемоги Дональда Трампа. Це наштовхує на думку, що окремі пропозиції економіста вже розглядаються керівництвом Євросоюзу.
Один з розділів звіту, вартий особливої уваги, стосується оборонної промисловості. На тлі можливого скорочення залученості США в європейські (та українські) справи, важливо розуміти, чи спроможний Європейський союз впоратися без американських партнерів. Міжнародна оглядачка “Телеграфу” Ольга Кирилова ознайомилася зі звітом Драґі та розповідає про його основні моменти.
По-перше, варто зрозуміти, що Європейський союз не має власної армії, і кожна країна окремо визначає оборонну політику. Проте союзники координують зусилля та проводять спільні військові місії.
У звіті Драґі визнає, що ЄС не встигає за своїми глобальними конкурентами по оборонному ринку, особливо коли війна повернулася у безпосередню близькість до кордонів союзних держав.
“ЄС доведеться брати на себе все більшу відповідальність за власну оборону та безпеку, з огляду на те, що його союзник США, можливо, зосереджуватиме дедалі більшу увагу на віддалених регіонах Тихоокеанського басейну”, — пише економіст.
При цьому деякі європейські продукти та технології іноді є кращими або принаймні рівними за якістю до американських аналогів, наприклад бойові танки, підводні човни та суднобудівні технології, вертольоти та транспортні літаки.
Але що ж насправді не так з європейською “оборонкою”?
1 — недостатні витрати. Завдяки тривалому періоду миру та захисній “парасольці” з боку США військові витрати в ЄС знижувалися протягом п’ятдесяти років. Крок за кроком це призвело до скорочення виробничих потужностей. Така тенденція почала змінюватися лише після початку російської агресії проти України 2014 року.
Зараз оборонні витрати європейських країн становлять приблизно третину від витрат США. Водночас все більше коштів в оборону вкладає Китай.
2023 року витрати США оцінювалися в 916 мільярдів доларів, тоді як витрати всіх держав-членів ЄС разом узятих сягали приблизно 313 мільярдів доларів США. Оборонний бюджет Китаю оцінюється у 296 мільярдів доларів, однак насправді він може бути значно вищим.
“Після багатьох років недостатнього фінансування ЄС має пройти значний шлях для відновлення виробничих потужностей та, відповідно, підвищення військових спроможностей”, — вважає Драґі.
2 — розпорошеність. Оборонні компанії працюють на відносно невеликих внутрішніх ринках і виробляють відносно невеликі обсяги зброї. Причому більшість виробництва зброї зосереджена в невеликій кількості держав.
І країни “поки що не змогли або не захотіли” об’єднати свої зусилля. На відміну від ЄС, це багато років тому зробили в США. Після закінчення Холодної війни, на вимогу Міністерства оборони, в Штатах пройшла консолідація оборонної промисловості, і з 1990 року кількість компаній-гравців на ринку скоротилася з 51 до п’яти основних.
“Ця структура в США забезпечила високу потужність і масштаб, необхідні для збройних сил, хоча вона також може нести ризики залежності від невеликої кількості постачальників”, — йдеться у звіті.
3 — відсутність координації між країнами. Драґі каже про відсутність у ЄС спільного бачення потужностей з виробництва зброї, включно з ланцюгами постачання.
Ще одна проблема, яка нещодавно проявилася й на полі бою в Україні — недоліки у приведенні оборонної продукції ЄС до єдиного стандарту. Наприклад, артилерія калібру 155 мм.
Країни ЄС надали Україні близько десяти різних типів гаубиць, не враховуючи ще чотирьох інших типів від країн-членів НАТО, що створило серйозні логістичні труднощі. У Європі виготовляється п’ять типів гаубиць, тоді як у США – лише один. Існує також 12 європейських типів бойових танків, тоді як у США – лише один.
До 2022 року внутрішній попит на озброєння у Європі був відносно обмеженим, європейські оборонні компанії були орієнтовані на експорт до третіх країн, а потреби країн ЄС переходили на другий план.
Однак, з початком агресії Росії проти України ситуація суттєво змінилася, і держави-члени значно збільшили кількість замовлень. За прогнозами економіста, без належної координації, може виникнути криза, коли країни будуть змагатися між собою на ринку оборонної техніки.
4 — залежність від інших країн. Країни ЄС значною мірою залежать від закордонних рішень у сфері оборони, особливо з боку США. Орієнтація на закупівлі в Америці має історичні корені, що йдуть з часів Другої світової війни та Холодної війни.
Промовисті цифри: із загальної суми 75 мільярдів євро, витраченої державами-членами з червня 2022 року по червень 2023 року, 78% було спрямовано на закупівлі у постачальників з-за меж ЄС, з яких 63% — на американські.
“Закупівля американської техніки може бути виправдана у випадках, коли ЄС не має аналогічних продуктів, проте в багатьох випадках європейські аналоги існують або можуть бути швидко створені…
Деяка американська оборонна техніка не завжди підходить для європейських потреб, і ця проблема, ймовірно, посилюватиметься, оскільки США адаптують свої військові можливості до нових загроз у Тихоокеанському регіоні”, — йдеться у звіті.
Закупівлі в Штатах є зручним рішенням для європейських країн, що передбачає швидку закупівлю якісних товарів за прийнятною ціною.
Природно це знижує масштаби й попит на європейську продукцію. На ринок ЄС також вийшли інші виробники з таких країн, як Туреччина та Південна Корея, які пропонують свої товари “з полиці”.
“Окрім посилення зовнішніх залежностей, це ще більше знижує сумісність між збройними силами держав-членів, створюючи додаткові втрати для європейської оборонної промисловості”, — йдеться у звіті.
5 — недостатні інвестиції в інновації та оборонні дослідження. ЄС та його держави-члени суттєво відстають від США в цій сфері. У той час як наступне покоління систем озброєння вимагатиме величезних інвестицій, які перевищують можливості будь-якої європейської держави.
6 — слабке управління. Історично державам-членам ЄС бракувало політичної волі та ефективного механізму для об’єднання зусиль, спільного фінансування, закупівель, обслуговування та модернізації оборонної продукції.
Маріо Драґі каже про необхідність створення нової моделі управління політикою оборонної промисловості між органами Євросоюзу.
Звісно, крім викладення наявних проблем, економіст пропонує шляхи до їх розв’язання. Наприклад, надання переваги європейським оборонним рішенням, достатнє фінансування галузі, приведення систем озброєння до єдиних стандартів, покращення координації між країнами. Деякі з кроків можна втілити за рік, у той час, як інші — за період до п’яти років.
Тому очевидно, що в разі різкого скорочення допомоги Україні з боку США, і європейські партнери скоро досягнуть “стелі” в обсягах підтримки. І справа не в браку політичної волі, а саме системних проблемах оборонної галузі.