Після того, як окупаційні російські війська прорвали позиції української армії на півдні і сході країни, які страждали від дошкульного браку боєприпасів і живої сили, вони знову взяли курс на свою головну ціль – захоплення Києва. Хай на це пішло не два-три дні, але все ж цього разу «спецоперацію» з «демілітаризації і денацифікації» вдалося провести успішно.
Президент Зеленський і його уряд скинуто. У кращому разі українським очільникам вдалося евакуюватися на Захід. У гіршому – були впіймані й потрапили в полон чи ліквідовані спецпризначенцями з армії Кадирова. На їхнє місце з милості Москви був призначений авторитарний маріонетковий правитель.
Але й після перемоги над Україною російська держава не планує спочивати на лаврах, вона готується до наступних звитяг. Економіка й суспільство продовжують перехід на військові рейки. І без того загартована в боях російська армія завершує останні приготування. Мобілізація й рекрутинг триває. Чисельність збройних сил Росії зростає до кількох мільйонів. Її лави поповнилися ще й українськими колаборантами.
А Генштаб РФ зробив усі необхідні висновки зі своїх помилок, допущених на ранній стадії «СВО» в Україні. Крім того, Китай, Іран і Північна Корея і надалі озброюють своїх російських союзників.
Водночас американці, як це й обіцяв Дональд Трамп, значною мірою виводять свої війська з Європи. Вашингтон більше не цікавиться Старим світом. Білий дім концентрує всі свої сили на війні з Китаєм, причому не тільки в контексті намірів Пекіна окупувати Тайвань, а й загалом у змаганні за панування в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Також доводиться вступати в чимраз гарячіші сутичку з КНДР, яка натхненна перемогою над Україною як союзниця Росії, вирішила, що запросто зможе втілити свою давню мрію – захопити цілий Корейський півострів.
Німеччина і Франція так і не спромоглися створити потужний європейський безпековий альянс. Велика Британія заглиблюється у власні проблеми й сподівається, що острівне положення вкотре її врятує від усіх воєнних пертурбацій на континенті.
І ось одного привітного березневого ранку, наприклад, 2028 року російські танки, штурмовики й бомбардувальниками, підтримувані масованим ракетним вогнем, перетинають кордони країн Балтії. Лукашенковій Білорусі вже не вдасться «відморозитися», доведеться піти війною на Литву.
У штаб-квартирі НАТО в Брюсселі паніка. Ніхто до пуття не знає, як діяти, яке рішення ухвалити…
Ось такий апокаліптичний гіпотетичний сценарій змальовує професор політології Мюнхенського університету Бундесверу, один із найкращих військових експертів у Німеччині Карло Масала у своїй книзі «Якщо Росія переможе: сценарій» (Wenn Russland gewinnt: Ein Szenario).
Пан професор чітко усвідомлює, що стоїть на кону вже сьогодні. Він розуміє, що майбутнє Європи залежить від того, як розвиватимуться події на українських полях битв. «Що далі Росія просуватиметься в Україні, то більша ймовірність того, що європейська пожежа охопить Німеччину і Європу загалом», – застерігає він. І тому нині єдиний вихід – максимально допомагати Україні, її армії. Допомагати не за залишковим принципом, а так, ніби це власні збройні сили кожної натовської країни. Не відкидати ймовірності, що на певному етапі й західним арміям безпосередньо доведеться вступити у війну.
Згадати про цю книгу Карла Масали змусила свіжа програма німецько-італійського журналіста Маркуса Лянца на німецькому суспільному каналі ZDF. У політичному токшоу обговорювалося питання російсько-української війни, військової допомоги України, втомленості західного суспільства від одного і другого. Мюнхенському професору опонували миротворці й путінферштеєри. Вони стверджували, що Німеччина й так вже забагато допомагала Україні, витратила на це мільярди євро, ніхто в Європі не надав такої масивної допомоги. «Скільки можна ще?» – риторично запитували вони.
«Стільки, скільки треба для перемоги України», – зважено відповідав пан Масала. І пояснював, що йдеться навіть не про Україну, якою б дорогою німецькому серцю вона не була. Йдеться про безпеку в Європі, про глобальну безпеку. Адже європейська спільнота геть занедбала це питання за останні десятиліття. А особливо західноєвропейські країни, які покладали всі надії на військову потугу США.
Як взагалі таке сталося, що Захід, який ще недавно міцно тримав Росію за причинні місця, нині фактично помінявся з нею ролями? Ось що сказав Карло Масала, пояснюючи актуальний кепський стан справ у сфері глобальної безпеки на тлі російсько-української війни: «Якби я був теологом, я б сказав, що ми взяли великий гріх на душу. Як політолог я скажу, що це великий непояснимий скандал. Що ми з тими господарськими потужностями, якими володіємо, допустили цю війну, яка, будьмо реалістами, становить загрозу для цілої європейської системи безпеки і стабільності. Це ж вже давно не йдеться про питання української території і знищення України. Йдеться врешті-решт про те, що Росія, її чинне керівництво цілковито знищує європейську архітектуру безпеки, побудовану після 1990 року. Ми виявилися нездатними так відмобілізувати нашу економічну потугу, щоб створити індустріальну базу для перманентної підтримки України. Ми виявилися нездатними створити стратегію, яка б не передбачала, що ми лише тоді починаємо підтримувати Україну, коли вона опиняється перед загрозою колапсу. Тому це все виглядає для мене як непояснимий скандал не лише Німеччини, а цілого Західного світу. Ми не впоралися і зараз не даємо із цим ради».
Ось такий закид Західному світові. Справедливий? З погляду українця – навіть дуже. Ми не забули, як Москві було пробачено інвазію у Грузію 2008 року, анексію Криму, гібридну війну на Донбасі. А раніше, ще за президентства Боріса Єльцина, була спровокована Росією абхазька війна, війна в Молдові, Ічкерія… Захід загалом байдуже спостерігав за тим, як Кремль встановлює контроль над сусідніми державами шляхом створення «бунтівних» анклавів. А ті політологи, які виступали зі застереженнями про руйнування Гельсінської системи безпеки, наражалися хіба що на глузування.
Щойно після «кримської операції» Путіна на Заході почали підозрювати, що твориться щось не те. Утім, більшість залишалася при думці, що нічого страшного не відбувається – усе в межах традиційної концепції сфер впливу. Досить цинічно сучасний варіант цієї концепції сформулював у 2015 році британський політолог, письменник, професор Кембриджського університету Анатоль Лівен: «Ми не стали битися за Україну у 2014 році (як свого часу і за Грузію), однак Росія при цьому не стала повністю захоплювати південь і схід України, хоча й легко могла це зробити. Під шумок склалася дуже зручна негласна домовленість: ми не захищаємо тих, на кого нападає Росія, а Росія не нападає на тих, кого ми станемо захищати».
Дійсно, така концепція є доволі зручною для цинічного західного обивателя. Хоча ні, вже не «є» – була. Деактуалізувалася. Навряд чи нині хтось із притомних, хай навіть азартних людей зробить ставку в букмекерській конторі на те, що Росія обмежиться Україною й далі не піде. Нині вже всі розуміють, що небезпека нависла над Європейською Унією і НАТО.
Тому-то книга Карло Масала, видана ще в березні, й досі є напрочуд популярною. Тому концепцію довелося оперативно й радикально переформульовувати. Як вона звучить тепер? Відповісти на це запитання нам дозволить уже згадане токшоу Маркуса Лянца, де ця концепція неодноразово пролунала з вуст «миротворців». Узагальнено її можна сформулювати так: Росія небезпечна, вона може не обмежитися Україною й загалом пострадянським простором, тому краще її не злити. І не варто називати умиротворення агресора «новою мюнхенською змовою». Адже тоді в Гітлера ще не було зброї, здатної знищити цілу землю. А Путін таку зброю має. Тому треба терпляче ставитися до його побажань, іти йому на поступки, де це лише можливо. Так, імовірно, він блефує, розуміючи, що й сам може загинути в ядерному апокаліпсисі. А може, й ні. Ми не бажаємо це перевіряти.
Тож такий ядерний шантаж Кремля реально працює й працюватиме надалі. Допоки не реалізується один із двох сценаріїв. Або Путін остаточно нагне весь Захід і нарешті зможе проголосити свою над ним перемогу, або Захід нарешті плюне на шантаж і гостро зіграє проти Кремля.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та
натисніть
Ctrl+Enter