Ліхтарики на кухні, ліхтарики в туалеті. Дроти висять із лампочками, від’єднані від акумулятора. Заважають, чіпляють погляд. Нагадують про себе, про літній блекаут.
– Не прибирай. Прибереш – вимкнуть.
Це закон Мерфі.
Реклама:
І ось черговий масований удар по енергетиці. Знову відключення світла. Ми до них готові. Ми навчилися справлятися із законом Мерфі. Освоїли протилежний закон.
Закон Мерфі, званий ще “закон підлості” (“якщо щось може піти не так, воно піде не так у найневідповідніший час”), – про те, що ми живемо в ситуації хаосу, життя непередбачуване, і може трапитися все, що завгодно, встигай вивертатися.
Але є й інший – справжній закон Мерфі – як долати те, що в законі Мерфі. Причому роман Беккета “Мерфі” вийшов у 1938 році, за десять років до того, як майор американської авіабази Едвард А. Мерфі сформулював свій закон.
Справжній закон Мерфі радше про те, не як долати, а як ставитися до того, що необхідно подолати. Тут головне усвідомити: те, що в законі Мерфі – не тимчасовий стан життя, не катастрофа. А постійний. Впоратися з труднощами, що виникли, і не більше. Прибирати перешкоди на своєму шляху.
Після першого блекауту, зими 2022–23-го, здавалося, що відключення світла закінчилися назавжди – що ми пережили їх і вони не повернуться. І забули. На півтора року.
Цього літа дістали ліхтарики, повербанки, акумулятори, що лежали з тієї зими.
У грудні 2022-го я написав текст про блекаут. Мюнхенський перекладач Давид Древс його переклав. І вирішивши, що цього замало, зібрав гроші у своєму інституті.
“На невеликому стенді біля головного входу інституту продаю зайві екземпляри своїх перекладів на користь переселенців у Полтаві. Акція йде напрочуд добре, скоро тобі перекажу досить солідну виручку”.
Наталка Криницька, моя полтавська колега і подруга, опікується переселенцями. З Луганська та Куп’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Авдіївки, Добропілля, Торецька та Сіверськодонецька. Крім повербанків, купили планшети дітям.
Зимою 2023-2024-го блекаутів не було.
Давид наприкінці 2023-го: “Я подумав, може, ми з тобою знову скористаємося різдвяно-новорічним настроєм, щоб зробити добро нужденним переселенцям у Полтаві?”
Давид надрукував листівки з малюнками Наді, моєї доньки: будиночки, сніг, зима. Світяться вікна, хтось живе. Будиночки не зруйновані й не покинуті, як в Авдіївці, Сіверськодонецьку, Бахмуті. Із димаря йде дим. Не приліт. Дух Різдва.
“Привіт, Андрію! Перша, вже непогана новина: різдвяна акція закінчена, вдалося зібрати 1050 євро, що менше за минулорічну суму, але все ж таки солідний результат, правда?”
За півроку – новий блекаут.
“Привіт, Давиде! Ось і стали в пригоді твої повербанки та акумуляторні лампи: у нас знову блекаут. Уявляю, як зараз дякують тобі переселенці!”
Літній блекаут був схожий на зимовий і не схожий, як спека на холод. Зате тепер у нас досвід того й того. Але головне – усвідомлення: блекаут – не катастрофа, а щось у порядку речей, з чим можна справлятися. Це і є справжній закон Мерфі.
Ключові слова літнього блекауту – “холодильник” і “вентилятор”. “Рекордна спека в Україні”.
Кішка лізе під вентилятор. Боїться його, але лізе. І мружиться від задоволення.
Взимку вона так лізла під батарею і мружилася звідти.
Людочка, завуч харківської школи: “Похід до крамниці – квест від точки до точки з кондиціонером, щоб можна було перевести дух. Їжу треба не просто швидко приготувати, а й не менш швидко з’їсти”.
Обговорюємо з Надею фігури мовлення та тропи. “Діти гуляють на вулиці” – це синекдоха. На вулиці – пекло (гіпербола, але зараз евфемізм: висловлюються міцніше). На вулиці не гуляють – швидко проходять, намагаються – по притінку. “Діти на вулиці” – означає: вони в магазинах, де хоч якась прохолода. Але й “гуляти в магазині” – теж синекдоха: діти гуляють біля полиць із молочним і рибою, туляться до морозива, холодильників. Там їх можна зараз усіх знайти. “Зустрінемося біля морозива” або “біля пельменів”.
І це вже не синекдоха, це справжній закон Мерфі.
Вечір буднього дня, не переддень свята, а в “Сільпо” черги за червоною рибою. Беруть піленгаса, беруть сибаса, несуть тунця. Несуть додому те, що ніколи б собі не дозволили. На весілля та ювілеї таких столів не бачили, як у звичайний липневий день, коли в “Сільпо” не витримують холодильники, і чебуреки, курчата тапака, суші, готові страви та те, що зберігається в холоді, все йде з величезною знижкою – прямує до нас на стіл. У звичайний рекордно спекотний липневий день, коли по сімнадцять годин на добу відключають електрику.
На шиї мокра хустка, і змочувати лікті весь час – нові правила життя, коли життя немає через спеку.
У тролейбус заходить велика жінка. Іншій жінці треба посунутися – туди, де сонце палить нещадно. У тролейбусі й так духота. Вона каже: “Вибачте, я не можу пройти, я там помру”. Велика жінка каже: “Ха!”, протискується на сонце і дістає з сумки портативний вентилятор. Вмикає, тримає його біля обличчя, їй добре. Такі вентилятори, на батарейках, – замість віял позаминулого століття – останній крик моди й останній наш порятунок, найбільший дефіцит, миттєво розхапуються в магазинах, спробуй знайти. Але спробувати можна – за справжнім законом Мерфі.
Мій дружок – маленький вентилятор, званий міні-кондиціонером. Де я, там і він. Ми нерозлучні, як папужки. Він шумить, ганяє холодне повітря, я можу думати, дихати, писати. Ще ні до кого я не був так прив’язаний.
Людям жарко, на них мінімум одягу. З голим торсом чоловік на вулиці – вже норма. На балконі в трусах – заради бога. У магазині в одних трусах – трапляється й таке, все в рамках справжнього закону Мерфі. Жінка в одному рушнику, ніби тільки з душу, вибирає м’ясо на полицях. Немов тропіки, ніби курорт. Дівчат на касі вже нічим не здивуєш.
Дружина пише з роботи: “У нас довго не було інтернету, тепер світла немає. Зазвичай світла немає не більше 2 хв, поки на генератори перемикають, а цього разу вже більше 30 хв”.
“А! Генератор накрився!
Я спокійна, як удав.
Я спокійна.
Я правильно дихаю, я не можу змінити ситуацію і контролювати. Тому я спокійна і розслаблена”.
Справжній закон Мерфі.
У голові все крутиться цитата з якогось дослідника Беккета – про те, що в романі “Мерфі” всі герої рано чи пізно починають скиглити, але тільки не Мерфі, що прив’язаний до крісла-гойдалки, читає гороскоп, запускає зміїв, любить із чаєм печиво “асорті”. Що іронізує над долею і собою.
“Світило сонце – а що ще йому залишалося робити? – і висвітлювало буденне. Немає нічого нового під сонцем. Мерфі сидів так, щоб сонячні промені на нього не потрапляли. Здавалося, він мав свободу вибору! Але якраз саме вибору в нього й не було, бо перебував він у своїй кімнатці-кліточці в тупику Немовляти Ісуса у Вест-Бромптоні, де він ось уже як півроку їв, пив, спав, надягав і знімав одяг”.
Це початок “Мерфі”, і тут усі слова чудові. Усі характеризують нас, наше становище. І “що ще йому залишалося робити?”, і “немає нічого нового під сонцем”. І “здавалося, він мав свободу вибору! Але якраз саме вибору в нього і не було”, і “в тупику”, і “їв, пив, спав, надягав і знімав одяг”. І особливо, цього літа, – “сидів так, щоб сонячні промені на нього не потрапляли”.
Обурюємося, матюкаємося, але не скиглимо. На що скаржитися – на війну? Ми живемо в ній стільки років. І теж прийняли як даність, постійний стан життя.
Замість скарг шукаємо плюси. Запускаємо зміїв, читаємо гороскопи, п’ємо чай із печивом “асорті”. Добре мити посуд холодною водою: у таку спеку приємно. Добре – за комунальні, воду і світло, менше платити. Радості життя – коли електрику дають раніше зазначеного. За півгодини, за годину до того, як мали б увімкнути.
“Ура! Світло дали!”
“+”.
Людочка: “Якщо обернути у фольгу пляшки із замерзлою водою і поставити їх у холодильник, то холодильник не відразу перетворюється на просто шафу”.
Звучить, як цитата з “Мерфі”. Як закон Мерфі. Справжній.
Андрій Краснящих
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.