Георгій Тарасенко брав участь у першому українському контрнаступі у березні 2022 року та загинув, звільняючи від росіян передмістя Харкова. Він став першим добровольцем повномасштабного вторгнення, кому посмертно присвоїли звання Героя України та одним з перших оборонців міста, на честь яких у Харкові перейменували топоніми.
У 17 років він бився з сепаратистами на мітингах у Харкові під час Революції Гідності, тоді ж без дозволу батьків пішов добровольцем на Донбас. У 2018 році 21-річний ветеран створив власну військово-політичну організацію “Фрайкор”. Георгій Тарасенко мав багато політичних амбіцій, але загинув у перші тижні повномасштабної війни з Росією, звільняючи Малу Рогань.
Що це за вулиця?
Вулиця Георгія Тарасенка — одна із найстаріших у Харкові. Вона тягнеться на 4 кілометри від Малом’ясницької і скверу воїнів-інтернаціоналістів до “Турбоатому” на проспекті Героїв Харкова і має чимало визначних пам’яток, найзнаменитіша з яких — стадіон “Металіст”.
Історія вулиці датується з початку XIX сторіччя, коли за тодішньою околицею міста почали будувати цегляні заводи. Біля них селилися робітники, а далі розбивали городи та тримали вигони для худоби. Першою назвою вулиці була Таганрозька — тоді були в моді топоніми за напрямками. За такою ж логікою виникли і Сумська, і Полтавський шлях, бо вели, відповідно, на Суми та Полтаву. А ця нова робітнича вулиця прямувала у напрямку Таганрогу, тож і отримала таку назву. Та ненадовго, бо вже з середини позаминулого сторіччя її записували як Петінську — на честь місцевого багатія, колезького радника Петіна, який звів на вулиці розкішний будинок.
Кінець XIX та початок XX сторіччя визначив подальшу долю майбутньої вулиці Тарасенка. У 1895 в районі з’явилася залізнична станція “Балашовська” (зараз “Харків-Слобідський”), а ще через два роки — паровозобудівний завод, один із найбільших у тодішній Російській імперії. Пізніше він став славетним “Заводом імені Малишева”. Район бурхливо розвивався, тут з’являлися цегляні та дерев’яні будинки робітників та інженерів, у 1906 році по Петіна пішла перша харківська трамвайна вузькоколійка, у 1909-му з’явився перший робітничий будинок у Росії, майбутній Палац культури “Металіст”.
Після того, як до влади прийшли більшовики, район отримав новий розвиток і нове ім’я на честь ідеолога марксизму Георгія Плеханова. Завод процвітав, випускав трактори, а з 1925 року — і танки. Тоді ж почалося будівництво найголовнішої споруди району — стадіону “Металіст”. Ініціаторами виступили члени профспілки металістів, а архітектором став харківський студент Зиновій Перміловський. І хоча через рік деякі трибуни стояли в лісах, арену урочисто відкрили. Стадіон часто змінював назви, але відтоді і донині лишається головним спортивним майданчиком Харкова.
До початку сталінських репресій вулиця Плеханівська розвивалася: з’явився кінотеатр, будували школи і технікуми, багатоповерхівки для робітників. Майже всі ці споруди були зруйновані за часів Другої світової, зокрема стадіон. Перебудовували район вже у 1950-ті, тому багато давніших пам’яток були втрачені.
У 1975-му році на Плеханівській відкрили одразу дві станції метро: “Спортивну” і “Завод імені Малишева”.
Нове ім’я вулиця отримала у 2023 році. Через рік після загибелі командира добровольчого батальйону “Фрайкор” його побратими запропонували увічнити ім’я Георгія Тарасенка в топоніміці. 13 червня депутати міськради проголосували за перейменування Плеханівської на вулицю Георгія Тарасенка.
“Закликаю кожного мобілізуватися”
Георгій Тарасенко прожив усього 25 років — зазвичай у такому віці людина ще не має особливої біографії. До певного моменту і життя юного харків’янина Жори було таким самим, як і в сотень тисяч інших юних харків’ян. Народився майбутній герой 6 грудня 1996 року, навчався у центральній школі №5 на вулиці Свободи. Родина жила на околиці, тож кожного дня хлопець багато часу проводив у транспорті. З дитинства захоплювався спортом. У молодших класах батьки віддали Жору на плавання до школи “Спартак”, а в старших він сам вже захопився воркаутом, брав участь у змаганнях.
У 2013-му році Георгій навчався в 11-му класі. Тоді він вже починав цікавитися націоналістичним рухом, історією України, тож почав ходити на місцевий Майдан. Там познайомився з хлопцями із “Патріота України” та “Правого сектора”, почав брати участь в їхніх акціях, зокрема, хлопці відганяли так званих “сєпарів”, проросійськи налаштованих людей з бійцівських клубів, від зібрань Євромайдану.
Коли почалася війна, Георгій був ще неповнолітнім, але завдяки майданним знайомствам разом із хлопцями з “Національного Корпусу” поїхав на Донбас. Батькам сказав, що на рибалку до друга. Тоді Жора отримав свій перший позивний — “Школьнік”. Але вже скоро Георгій повернувся в Харків, вступив до Харківського аграрного університету, де його цікавила не стільки професія агронома, скільки військова кафедра, на якій він у 2019 році отримав звання молодшого лейтенанта.
Громадське життя та війна цікавили студента більше за науку. У 2017 році він створив та очолив добровольчий підрозділ “Фрайкор”. Разом з іншими добровольцями та 57-ю бригадою воював під Пісками, в районі села Павлопіль поблизу Маріуполя, неподалік Авдіївки. У Харкові більше відомий громадською діяльністю. “Фрайкорівці” боролися з розповсюдженням наркотиків, нападали на акції проросійських партій, атакували пам’ятник Жукову, пікетували російське консульство та управління МВС — хлопці мали багато конфліктів з поліцією, а також з місцевим громадським рухом на захист прав ЛГБТ+.