Життя в ті часи було нелегким, але сповненим турботи про землю та дім
Сто років тому північна частина нинішньої Луганщини була частиною історичної Слобожанщини, регіону зі своїм унікальним укладом життя, культурою та традиціями. Цей край вирізнявся різноманітністю населення, яке складалося переважно з українців, але також включало росіян. Землі Слобожанщини славилися своєю родючістю, що забезпечувало основний напрямок діяльності мешканців — землеробство, а також розвиток скотарства та ремісництва.
Побут місцевих жителів, їхні хати, двори та вулиці, збережені на архівних фотографіях 1928 року, розповідають про непросте, але багате на культурні традиції життя. Ці зображення наочно демонструють, як виглядали поселення, що стало основою для сучасної Луганщини, і як тоді організовували свій побут звичайні селяни та ремісники.
Слобожанська хата, традиційне житло регіону, була справжнім символом працьовитості та любові до порядку. Білі стіни хати, прикрашені перед святами, чисто вимиті підлоги й акуратно розставлені меблі свідчили про дбайливе ставлення до побуту. Глиняні комини, дах із соломи чи очерету створювали затишну атмосферу. У хаті обов’язково був куток з образами, а на стінах були різноманітні візерунки.
Сільське господарство було головним заняттям слобожан. Місцеві жителі вирощували зернові культури, займалися виноградарством, садівництвом і тютюноводством. Багаті землі дозволяли не лише годувати власні сім’ї, а й експортувати надлишки до сусідніх регіонів та за кордон. Крім того, майстри-ремісники виготовляли знаряддя праці, посуд, одяг і прикраси, які високо цінувалися на ярмарках.
Громади Слобожанщини були тісно пов’язані між собою. Попри наявність різних етнічних груп, їхні традиції часто перепліталися. Українці, які складали більшість, зберігали свої звичаї та мову, проте взаємодія з іншими народами сприяла формуванню діалекту — суржика, що став мовною рисою регіону.
Раніше ми розповідали, як виглядав один з перших готелів Харкова, який не пережив війну.