Цифри про кількість людей, які повернулися в окупацію, озвучені українськими спікерами минулого тижня, шокували суспільство: нерідко у соцмережах можна було натрапити на емоційні дописи із звинуваченням таких людей у зраді, а держави – у відсутності політики щодо вимушено переміщених жителів сходу і півдня. Та чи правдиві ці дані? Так, історії повернення на окуповані території справді відомі. Але, як дізналися Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода), більшість озвучуваних цифр взагалі ні на чому не ґрунтуються.
Чи можна підрахувати реальну цифру тих, хто повернувся на непідконтрольні Україні території назавжди? Що штовхає на цей крок тих, хто дійсно це зробив? Чи справа лише у відсутності підтримки з боку держави? Пояснюємо.
Достовірних даних про кількість людей, які повернулися на окуповані території чи то за 2024 рік, чи загалом за час повномасштабного вторгнення, не існує. Від початку великої війни всі пункти пропуску на кордоні з Росією та Білоруссю – закриті, крім єдиного гуманітарного коридору (раніше це була Колотилівка-Покровка на кордоні з РФ, а тепер – Доманово-Мокрани на кордоні з Білоруссю). Немає більше і пунктів пропуску на адмінмежі з окупованими територіями. Це означає, що рух людей відбувається поза контролем українських прикордонників чи міграційників.
«Люди можуть в’їжджати з окупованих територій, але зворотний рух фактично неможливий», – зазначила заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук.
Чому їдуть в окупацію?
Тим, хто хоче з тих чи інших причин потрапити на тимчасово непідконтрольні Києву території, потрібно подолати шлях через інші країни: як правило, потрапити спочатку до Білорусі, звідки можна долетіти чи в’їхати на територію Росії.
Із жовтня минулого року для людей з українським паспортом єдиним варіантом дістатися до РФ, а потім – на окуповані території, став московський аеропорт «Шереметьєво». Там росіяни «фільтрують» їх на предмет підтримки України у російській військовій агресії.
Восени цього року фільтраційні заходи посилились: спецслужби тримали людей у надскладних умовах – понад 15 годин без їжі, можливості сісти чи лягти. Були відомі факти про високий відсоток відмов у в’їзді, а також свідчення про те, що люди помирали у чергах.
Цифру про 130 тисяч українців, які повернулися до домівок на тимчасово окуповані території (ТОТ), ексрадник мера Маріуполя Петро Андрющенко наводить, буцімто виходячи з тієї кількості українців, які перетнули пункт пропуску у «Шереметьєво».
Російські ЗМІ наводять схожу, але трохи меншу цифру: нібито за рік дії режиму фільтрації (тобто з середини жовтня 2023 року до середини жовтня 2024 року) до аеропорту прибуло понад 107 тисяч громадян України. Однак на територію РФ, за російськими даними, пропустили понад 83 тисячі осіб. У публікаціях посилаються на представника загону прикордонного контролю ФСБ у «Шереметьєво». Однак правдивість цих даних неможливо перевірити.
Останнім часом росіяни полегшили в’їзд з українськими паспортами через аеропорт – про це Донбас Реалії розповіла переселенка з Донецька. Вони з сім’єю живуть у Німеччині, але час від часу дехто з членів родини відвідує окуповане місто.
«Росія почала пропускати українців з українськими паспортами, які мають ВНЖ (посвідку на проживання – ред.) в Німеччині. Огляд є, але три-чотири, максимум п’ять-шість годин через «Шереметьєво» на Донецьк, з донецькою реєстрацією», – розповіла вона.
Російська пропаганда: «все бегут, хунта в ужасе»
Втім, жодної реальної статистики, яка дозволила б відслідкувати тенденції, немає. Натомість пропаганда країни-агресора поширює наративи, що нібито українці просто-таки тікають із підконтрольних Україні територій – на ті, які захоплені Росією.
Російські ЗМІ рясніють заголовками про «тисячі українців, які були кинуті напризволяще», бо Київ нібито немає ні грошей, ні бажання «виконувати перед ними свій борг», тому люди «масово повертаються на нові російські території». І від усього цього «хунта» або «Київ – «в ужасе».
Пропагандистські ресурси, посилаючись на цифри, озвучені Максимом Ткаченком, пишуть, що українська влада визнає проблему і перекручують інформацію, наголошуючи, що це – підтверджує «невміння керувати країною, адже громадяни України тікають, щоби стати громадянами Росії».
Екснардепа і підсудний у держзраді Віктор Медведчук написав колонку про те, що коли в Києві усвідомили проблему, «оголосили «зраду» і змусили всіх причетних зрікатися та каятися». Як приклад наводять спростування заяви Ткаченка і слова Ірини Верещук, що заяви про повернення переселенців – маніпуляція.
До того ж йдеться лише про кількість людей, які намагалися в’їхати на ТОТ: даних про те, скільки з них насправді залишилися там жити, а хто лиш вирішив свої питання і повернувся, немає.
Чи дійсно повернення українців на ТОТ можна назвати масовим?
Для цього, кажуть соціологи, потрібно дивитися на відсоткове співвідношення. Навіть якби озвучувані цифри відповідали дійсності, назвати повернення масовим не можна було би.
Абсолютна більшість ВПО залишається на підконтрольній території
Якщо в Україні 4-5 мільйонів внутрішніх переселенців (ВПО), то умовні 130 або 150 тисяч людей (друга цифра – це дані народного депутата Максима Ткаченка, які він одразу ж спростував) – це не так уже й багато, акцентує у ефірі проєкту «Свобода Ранок» виконавчий директор КМІС Антон Грушецький. Це 2-3% від загальної кількості ВПО.
«Якщо говорити про статистичні тренди, це означає, що абсолютна більшість ВПО залишається на підконтрольній території і не повертається додому», – пояснює соціолог.
Про те, що такі цифри некоректно називати масовими, каже і директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Люди спробували, і ми далі не спостерігали масового повернення: так, щоб люди все кидали і їхали
«Ми побачили зростання кількості людей, які хочуть виїхати на окуповані території тоді, коли РФ і окупаційні адміністрації на місцях прийняли рішення про певні процедури перереєстрації майна. Це було навесні. Люди спробували, побачили, що діють фільтраційні обмеження, багатьом не вдалося (потрапити на окуповані території – ред.) і ми далі не спостерігали масового повернення: так, щоб люди все кидали і їхали. Тому що насправді питання безпеки, переслідування з боку окупаційної влади залишається, і багато людей це розуміють. Тобто масового відтоку ми не спостерігаємо», – сказала вона в ефірі Радіо Свобода.
На думку правозахисниці, порівняно з 2022 роком кількість тих, хто поїхав назад на ТОТ, трохи збільшилася, але це не можна назвати масовим явищем, яке критично збільшується.
Йдеться про більш ніж сто тисяч людей, яких Україна фактично втрачає
«Це все одне страшенно багато, бо йдеться про більш ніж сто тисяч людей, яких Україна фактично втрачає під час війни і страшної демографічної кризи. А країна, яка на Україну напала, навпаки – велику кількість українців отримала за останній рік собі «в плюс», – вважає головний редактор онлайн-видання «Реальна газета» Андрій Діхтяренко.
Чому люди їдуть в окупацію, попри те, що це – загроза життю?
Андрющенко і Ткаченко аргументували озвучені цифри труднощами з пошуком житла та працевлаштування, а також – скасуванням виплат для ВПО.
Ексрадник мера Маріуполя провів на своєму телеграм-каналі з аудиторією понад 24 тисячі власне опитування щодо проблем внутрішніх переселенців. З-поміж понад тисячі користувачів, які взяли у ньому участь, 57% відповіли, що основна причина повернень – відсутність житла і недоступність оренди, 13% обрали варіант «ігнорування ВПО з боку держави».
Ці дані навряд можна вважати репрезентативними, адже невідомо, чи відповідали саме переселенці, які населені пункти вони представляють та інші важливі для соціології нюанси. Проте, вони можуть ілюструвати певні суспільні настрої.
На схожі причини раніше вказував і омбудсмен Дмитро Лубінець. Втім, Ірина Верещук стверджує, що причина – не в тому, що держава недостатньо допомагає людям з житлом, грошима та роботою.
Ніколи не повірю, що тисячі українців їдуть в російську окупацію через відсутність 2-3 тисяч гривень допомоги. Так, держава не може подарувати всім переселенцям по квартирі. Але тимчасове житло є
«Ніколи не повірю, що тисячі українців їдуть в російську окупацію через відсутність 2-3 тисяч гривень на місяць державної допомоги. Так, держава не може подарувати всім переселенцям по квартирі. Але тимчасове житло є. Так, ми не можемо кожному переселенцю дати таку саме роботу за такі саме гроші, як було. Бо ми на війні. Але для тих, хто хоче працювати, робота є», – пише Верещук.
А ось причини, які підштовхнули повернулися в окупований Маріуполь кількох людей, які анонімно розповіли свої історії Радіо Свобода:
«Рішення повертатися додому далося нелегко. Скасування допомоги на проживання, закінчувалися заощадження (відверто їх просто проїли за ці два роки), відсутність підтримки з боку держави, шалені ціни на оренду. Важко виживати, рахуючи кожну витрату»
«Чоловік на пенсії, а мені до пенсії ще пару років не вистачає. У моєму віці знайти роботу – складно. Навіть з виплатами та допомогою доньки доводилося дуже економити. Дякувати, на початку була ще гуманітарна допомога. Ми з чоловіком, ще вдома, потроху відкладали гроші. Назбирали разом трохи більше ста тисяч і поклали на депозит. У серпні минулого року через цей депозит у нас забрали виплати для переселенців. І гроші з банку зняти не можна, і виплат немає. Платити за оренду стало просто неможливо. А тут ще почали забирати житло у тих, хто виїхав».
«Тригером стала різниця між рівнем заробітку та можливістю прожити за ці гроші. Щоб забезпечити доньці хоча б мінімально базові потреби, я працювала по 12-14 годин продавчинею в магазині. Хотілося і нагодувати, і дати якісь знання дитині, і за квартиру заплатити. Ми тікали буквально з рюкзаками, без мінімальних коштів, без будь-яких зручностей… Виплати ВПО хоч частково покривали оренду квартири. Але після березня ми вже не відповідали «критеріям». Ще й у травні підняли орендну плату. Довелося думати, як і що робити».
Ці слова підтверджують озвучені посадовцями проблеми з помешканнями та фінансовою підтримкою. Про те, що це схоже на правду, пише і Андрій Діхтяренко, ілюструючи це історіями героїв, про які «Реальна газета» випускала матеріали протягом року.
Відбирання власності було аргументом, який люди почули
Крім цього, Росія шантажує людей відбиранням житла, щоб спонукати їх повертатися. Детальніше про це Радіо Свобода розповідало тут і тут. Якщо коротко – коли до житла тривалий час ніхто не навідується (навіть якщо сусіди сплачують окупантам комунальні рахунки), окупаційна влада визнає його безхазяйним – і вилучає.
«Відбирання власності було таким аргументом, який люди почули. Вони цю загрозу відчули і спробували перереєструвати майно. Комусь вдалося, комусь ні», – каже Альона Луньова.
Що робити?
Чітка державна політика щодо внутрішніх переселенців в Україні є, але її треба покращити, каже директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA.
«Але сказати, що базові проблеми ВПО вирішені, зокрема щодо житла – звичайно, складно. З об’єктивних насправді причин. Швидко, навіть за наявності ресурсів, побудувати, відремонтувати житло важко. Говорити про те, що будуть інвестування у регіони, які перебувають під обстрілами, – також складно. Тобто є певний набір об’єктивних причин, але нам треба визначитися з тим, що ми можемо зробити для того, щоб зараз підтримати ВПО», – пояснює Луньова.
Водночас, за словами експертів, важливо не викривлювати проблему.
«Головне – не створювати хибну картинку ВПО як тих, хто готовий повертатися в окупацію. Оскільки це – наші співгромадяни, і ми повинні бути солідарними, бачити, що вони дійсно ознайомилися з іншим регіоном і хочуть вкорінюватися у нові громади, де проживають», – каже виконавчий директор КМІС Антон Грушецький.
Однак слід не заплющувати очі на проблему, пише Андрій Діхтяренко, а визнати її і намагатися вирішити, адже країні важливо воювати за людей.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту [email protected], у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.