Неписана історія закарпатської солі
Уявіть собі місце, де звичайна вода коштує дорожче за золото, а право її брати — передається з покоління в покоління через легенди. Саме таким було Закарпаття сто років тому, де соляні колодязі були не просто джерелом мінералу, а справжнім життєдайним скарбом для цілих родин та сіл.
На Закарпатті сіль завжди була чимось набагато більшим, ніж просто приправою. Це — ціла епоха господарської культури, легенд та унікальних традицій, які формувалися століттями. Дослідник Михайло Маркович розповів цікаве про соляний промисел в Україні.
Солотвин: серце соляного королівства
Солотвинські соляні шахти були справжньою перлиною регіону. Єдине місце у колишній Чехословацькій республіці, де сіль видобували з-під землі, мало дивовижні масштаби:
- зали завширшки 30-40 метрів;
- висота приміщень сягала 100 метрів;
- загальні поклади солі — близько 120 млн тонн;
- унікальна біла кристалічна сіль з мінімальним вмістом домішок.
Поклади солі, які принесли славу цьому регіону, за різними джерелами, сягають 120 млн тонн. Цікаво, що попри багатство соляних родовищ, місцеві мешканці рідко мали змогу користуватися солотвинською сіллю через її високу вартість.
Ропа: народна альтернатива
Особливою традицією для закарпатців було використання соляної ропи — насиченого соляного розчину з місцевих колодязів. У селі Шандрово (нині Олександрівка) була унікальна система забору ропи. З двох колодязів різної солоності завглибшки до 12 метрів забирали ропу для 99 навколишніх сіл.
Графік забору:
- понеділок-вівторок — для Волинщини;
- середа-четвер — для Тячівщини;
- п’ятниця-субота — для Хустщини.
Легенда про привілей
Місцева легенда пов’язує право на безплатне отримання ропи з подвигом лицаря Павла Кинижа, який переміг османського воїна. Король Матвій нагородив його правом вільного користування соляним колодязем для мешканців Мармарощини.
Олександр Мицюк дослідив, що перевага для мармарощан справді існувала: “Фактом було, що Марамарош, як сконстатовано і за переписів 1715–1720 років, мав такий привілей, що його людність за купівлю солі не платила так дорого, як людність інших жуп. Мармарощани за “мажу” соли на місці копальні платили 15 крейцарів, а людність інших жуп 2 фл. і 7 кр., тобто у 81 раз дорожче. Було фактом і безплатне користування мармарощан соляною ропою”.
Воєнні часи: виживання завдяки солі
Під час Другої світової війни місцеві навчилися виварювати сіль — так званий “вакаров”. Коли ропа, яку варили на вогні, випаровувалася, на стінках посудини утворювалася кірка із солі. За один кілограм такої солі можна було отримати десять кілограмів борошна. Часто вакаров обмінювали на зерно.
Сьогодні про цю унікальну традицію пам’ятають лише старожили. Колись життєво важливий ресурс перетворився на спогад, який зберігають місцеві архіви та розповіді літніх мешканців.
Раніше “Телеграф” розповідав про 7 найцікавіших археологічних відкриттів в Україні. Вони свідчать про присутність вікінгів.