Рафаель Лемкін винайшов термін «геноцид». Що пов’язує правника з українцями і Голодомором?
(www.radiosvoboda.org)

ЛЬВІВ ‒ 9 грудня ‒ Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду. У цей день 1948 року Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Автором терміну «геноцид» є польсько-американський юрист Рафаель Лемкін, який правничу освіту здобув у Львові у 20-х роках ХХ століття.

Єврейська родина Рафаеля Лемкіна була знищена у час Голокосту. Рафаель Лемкін досліджував геноциди проти різних народів, зокрема і радянський проти українського.

Чи пам’ятають у Львові цього науковця-правника, де планують одну з вулиць назвати його іменем? Що пов’язує Рафаеля Лемкіна з Радіо Свобода? Як оцінюють його діяльність українські історики?

Сім років тому на будинку під номером 21 на вулиці Замарстинівській у Львові встановили інформаційну таблицю на честь Рафаеля Лемкіна. В одній із квартир він проживав, коли був студентом Львівського університету в тодішній Польщі.

А навчався він у Львові з 1921 року. Тоді йому був 21 рік, він мріяв про своє майбутнє і в найстрашніших снах не міг уявити, що через 20 років, 6 листопада 1941 року, у цьому районі Львова, де він мешкав, німецька окупаційна влада організує гетто і почне винищення євреїв.

Тоді він ще не знав, що тема масового винищення народів і націй стане головною в його житті. Окрім доведення злочинів, нічого важливішого у нього й не було. А зацікавився більш глибоко цим питанням у Львові.

«Очевидно, це було пов’язано з тим, що ще як студент Львівського університету, Лемкін обрав темою свого курсового дослідження масове винищення вірмен в Османській імперії. Збираючи матеріал, він розмовляв із викладачами університету, зокрема, професором Юліаном Макаревичем, і тоді виявив, що не існує ніякого закону, який би встановлював міжнародну відповідальність за масове винищення людей, якщо воно відбулося всередині якоїсь країни без міжнародного конфлікту. Існували поодинокі прецеденти ще в пізньому середньовіччі, коли тих чи інших політиків пробували покарати за агресивні дії, які були вчинені на території іншої країни. Але, як цитує слова свого професора сам Лемкін, якщо якась влада винищує своїх людей, то це приблизно так, якби чоловік вбивав курей, яких він розводить у себе на птахофермі. Лемкін нібито відповів, що люди не кури і поставив собі за мету запропонувати таке законодавство, яке би встановлювало таку відповідальність», – каже український історик, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Андрій Козицький.

Родина і діяльність

Зрозуміти діяльність і погляди Рафаеля Лемкіна допомагає його родинна історія, навчання, коло його друзів.

Він народився в єврейській сім’ї у міжвоєнній Польщі 24 червня 1900 року. Нині це частина території Білорусі. Батьки виховували трьох синів. Родина розмовляла на ідиш, польською і російською мовами, кілька разів змінювала місця проживання.

Рафаель Лемкін писав про те, що атестат зрілості отримав у Білостоці (Польща) і в 1919 році став студентом Ягеллонського університету. У Кракові вивчав право, але не зміг завершити навчання, тому що проти нього порушили дисциплінарне провадження.

Доцент кафедри міжнародного права Львівського національного університету Ігор Земан досліджував період навчання Рафаеля Лемкіна. Він, зокрема, зазначає, що йшлося про подання при вступі до польського університету неправдивої інформації щодо служби Лемкіна у війську під час польсько-більшовицької війни.

Лемкін служив у санітарній службі на прифронтових територіях. Оскільки він мав певні застереження, що довідка про таку службу може не підійти для вступу в університет, тому й подав фальшиву інформацію, що, мовляв, служив у канцелярії польового суду. Але ця історія для Рафаеля Лемкіна завершилась відрахуванням з університету. Однак він міг продовжити навчання в іншому закладі.

Так доля привела його у Львів, де він був зарахований в університет Яна Казимира у жовтні 1921 року на другий курс і тут вивчав юриспруденцію. Про Львів і своє навчання Рафаель Лемкін не дуже багато писав. Відомо, що в університеті Рафаель Лемкін брав участь у семінарах із польського кримінального права, спілкувався з викладачами і вони мали на нього вплив.

Рафаель Лемкін отримав ступінь доктора права у Львові і після навчання працював у Варшаві, публікував багато статей, виступав на міжнародних конференціях, де акцентував увагу на необхідності систематизувати кримінальне право.

До 1939 року Рафаель Лемкін у Польщі займався і приватною практикою. В роки Другої світової війни брав участь в обороні Варшави. Йому вдалося вижити, на відміну від багатьох євреїв, яких масово винищували німецькі нацисти. Він зумів втекти на Захід у США.

Рафаель Лемкін розмовляв кількома мова – на ідиш, польською, французькою, німецькою, англійською, шведською та російською мовами. І це, звісно, дуже допомагало в роботі.

З другої половини 1942 року Лемкін проживав і працював у Вашингтоні, згодом у Нью-Йорку. Його головна мета була запровадити термін «геноцид».

Рафаель Лемкін виділив у міжнародному праві два види злочинів – варварство та вандалізм. А у книзі «Правила вісі зла в окупованій Європі» об’єднав їх в один термін ‒ «геноцид». Так у 1943 році і запровадив «геноцид», взявши грецьке слово «гено» ( родина, плем’я або нація, поєднавши з латинським «cidium» (вбивство)).

Геноцид євреїв в окупованій нацистами Європі був дуже болючим і трагічним для самого Лемкіна. Його родина була знищена німецькими нацистами. Вижив його молодший брат із дружиною та двома синами. Ця трагічна сторінка мотивувала Рафаеля Лемкіна ще більше працювати над питанням покарання винних у геноциді.

Він звернувся до Генеральної асамблеї ООН з вимогою засудити акт геноциду, що це було міжнародним стандартом. Лемкін представив проєкт резолюції конвенції про геноцид країнам Куби, Індії та Панами.

«Лемкін досліджував геноцид вірмен, українців, євреїв. Головне його дослідження, яке й дало визначення слову «геноцид», це була політика держав в усій окупованій Європі, себто не тільки нацистської Німеччини, але і її союзників. Лемкін розглядав руйнування самих основ існування єврейської нації, єврейського народу, як процес, який формувався, наприклад, із того, що євреїв позбавляють економічної незалежності, себто їм не дозволяють займатися підприємництво, вони мусять продавати своє майно. Їх виштовхують із певних сфер громадського життя. Навіть якщо їх ще не вбивають, він це розглядав уже як геноцид. І, відповідно, якщо ми прикладаємо цю схему до українців, ми теж бачимо, що Голодомор – це тільки апогей геноциду, а насправді він готувався значно раніше, коли пропаганда запускала негативні образи «петлюрівця» чи «куркуля», коли формувалася така атмосфера, в якій соромно би мало бути українцем. Тобто, українець виглядав як щось меншовартісне, а той, хто виступав проти цього, він був оголошений нацистом, екстремістом і в такий спосіб ці навіть дослідження Лемкіна, які стосувалися геноциду в Османській імперії під час Першої світової війни чи масове винищення євреїв під час Другої світової війни, дають нам методологічне розуміння того, як відбувався Голодомор – геноцид українців в 1932–33 роках», ‒ говорить історик Андрій Козицький.

Лемкін і Голодомор

Радянський геноцид української нації, Голодомор 1932–1933 років, Рафаель Лемкін почав досліджувати у 1946–1951 роках. Тоді він товаришував із представниками української діаспори ‒ мовознавцем, політичним діячем, дипломатом Романом Смаль-Стоцьким і багаторічним президентом Українського конгресового комітету США, професором Левом Добрянським, які постійно говорили про штучний Голод в Україні, який організував і здійснив радянський режим на чолі зі Сталіним.

«Коли говорити про співпрацю Лемкіна з українцями у США, то тут, мабуть, ключовий момент – слухання у лютому 1950 році про питання ратифікації «Конвенції про геноцид» у Сенаті США. Це був спільний інтерес і Лемкіна, і української громади. Для нього ‒ це інтерес ратифікації Конвенції США, а для українців ‒ висока трибуна, щоб заявити про злочини, як вчиняв російський імперіалізм у минулому. Для української громади був більший пріоритет припинення радянсько-російської окупації. Вони згадували історичний період, але говорили, що геноцид, окупація триває в 50-і роки і потрібно через механізми міжнародного права, зокрема «Конвенцію про геноцид», треба допомогти визволенню українців. Лемкін зміг термін «геноцид» за дуже короткий часовий проміжок ввести у міжнародне право. Людина горіла бажанням, щоб винні у геноцидах були покарані, щоб такі злочини взагалі увійшли у міжнародне право. Він, так би мовити, поставив справу вище свого добробуту і власного здоров’я. Історія його відданості ідеї покарання за геноцид – насправді вражає», ‒ говорить дослідник злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду Михайло Костів.

9-10 грудня 1948 року ООН на пленарній сесії у Парижі проголосувала за два важливі документи міжнародного права: «Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» і «Загальна декларація прав людини». Рафаель Лемкін відіграв важливу роль в ухваленні цих рішень.

У первинному варіанті «Конвенції про геноцид» було визначено більше груп, винищення яких вважалось би геноцидом.

«Зараз бачимо таку досить химерну картину, бо згадані три групи – расова, етнічна чи національна – людина не вибирає, в якій країні вона народжується, з яким кольором шкіри чи в яких батьків, але четверта група – релігійна є набутою. Упродовж життя людина може змінювати релігію. І це вказує на те, що первинний замисел був значно ширший у першому варіанті закону, який пропонувався, йшлося про те, щоб захищати також соціальні і політичні групи. Але Радянський Союз наполягав на тому, що людина може змінити соціальну групу, тобто може розбагатіти або, навпаки, збідніти, з інтелігенції перейти в люмпен і, навпаки, що демонстрував СРСР, так само людина може змінювати політичні погляди. Тому ці групи видалили, але лишили релігійну, згадуючи певну специфіку ХХ століття, коли деякі релігійні групи зазнавали дуже активного переслідування. І в такий спосіб СРСР убезпечився від того, щоб не наразитися на звинувачення в геноциді українців, бо, як заявляли в радянські часи, і зараз заявляють в Росії, в Україні винищували не українців, а винищували селян, себто соціальну групу», – наголошує історик Андрій Козицький.

Українська нація у 30-і роки минулого століття складалася з близько 90% селян, зауважує Андрій Козицький. Відтак це означає, що знищували, як говорив Рафаель Лемкін, тіло нації, акумулятор національного духу, тих, хто зберігав традицію. СРСР винищував саме український етнос і українську націю.

«Лемкін для мене цікавий насамперед тим, що він створив можливість притягнути до відповідальності людей, які можуть мати суттєву частину вини у масштабному злочині, але в інший спосіб їх би не покарали. Я маю на увазі, наприклад, пропагандистів, які сіють ненависть. Хоч формально нікого не вбивають. Закон про геноцид, «Конвенція про геноцид» дає можливість покарати людину, яка могла б сказати, що нічого страшного не робила, просто охороняла концтабір.

Лемкін показав, як зусилля великої кількості маленьких гвинтиків створює один великий злочин і гвинтики мають нести відповідальність не за те, що хтось стояв на варті і не стріляв в людей, але просто їх тримав перед тим, як їх мали розстріляти. Або ж, якщо йдеться про Голодомор, не випускав людей зі села і змушував їх померти голодною смертю. Ця людина є таким самим творцем геноциду, як і ті, хто безпосередньо нищили людей, чия вина є більш очевидною. Важливо кваліфікувати якийсь злочин, як геноцид, якщо ми визнаємо», ‒ говорить історик Андрій Козицький.

У 1953 році у Нью-Йорку правник Рафаель Лемкін виступив із промовою «Радянський геноцид в Україні» з нагоди 20-ї річниці Голодомору в Україні. Він наголосив, що це не просто геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації.

Він назвав Голодомор «класичним прикладом радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації – винищення української нації».

«Якщо радянська програма досягне успіху, якщо інтеліґенцію, священників і селян вдасться ліквідувати, Україна загине так само, наче було б убито усіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, що зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її об’єднавчі ідеї, які прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто, зробили її нацією, а не просто населенням», – заявив Рафаель Лемкін.

В українському геноциді Рафаель Лемкін виділив чотири складові:

• нищення української інтелігенції – мозку чи розуму нації;
• ліквідація Української православної автокефальної церкви – «душі України»;
• Голодомор українського селянства – зберігача української культури, мови, традиції тощо;
• заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення.

Вулиця буде

«Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» набула чинності 21 січня 1951 року, ще за життя Рафаеля Лемкіна. Після ухвалення цього закону про самого Рафаеля Лемкіна забули на довгий час. Він хворів і раптово помер у серпні 1959 року на одній із нью-йоркських вулиць.

Після смерті Рафаеля Лемкіна вийшла у світ книга Totally Unofficial («Цілком неофіційно»). Укладачі стверджують, що це автобіографія Рафаеля Лемкіна, яку він дуже хотів видати.

«Науковці, які досліджували біографію Лемкіна, загалом ставлять під сумнів автобіографію і намагаються знайти інші документи, які б підтверджували факти його життя і на основі цього вже більше довіряють документам, ніж тому, що викладено в автобіографії. Є питання до інтерпретацій. Я знайшов згадку в автора Купера, що у 1952 році Лемкін отримав 200 доларів гонорару від Радіо Свобода. Але не має документу конкретно за що», – каже історик Михайло Костін.

Ідеї Рафаеля Лемкіна є важливі не тільки для історії, але й сьогодення, коли Росія вбиває цивільне українське населення, зауважують співрозмовники Радіо Свобода. Адже намагається знищити український етнос, українську націю, заявляючи, що українців немає, що вони «насправді росіяни», які забули російську мову чи відмовились від російської культури.

Двічі у Львові робоча група Львівської міськради розглядала пропозицію про перейменування однієї з вулиць, щоб назвати її іменем Рафаеля Лемкіна. Як розповів Радіо Свобода заступник міського голови Львова Андрій Москаленко, це питання на порядку денному.

«Насправді зі Львовом пов’язано багато світових постатей, які зробили великий внесок в історії світу. Це і Луї Зон (написав Статут для Гаазького суду), і Рафаель Лемкін. Кілька років тому відкрили таблицю на честь Лемкіна і тоді провели тиждень, присвячений його пам’яті. Було багато різних ініціатив назвати і одну з вулиць і досі ми це обговорюємо. Має бути спільне рішення робочої групи», – каже Андрій Москаленко.

Двічі за життя Рафаеля Лемкіна висували на Нобелівську премію миру і двічі він її не отримав.

На могилі Рафаеля Лемкіна в Нью-Йорку на цвинтарі Mount Hebron написано: «Батько конвенції про геноцид».